Яка брехня! А точніше – напівправда, що, як відомо, ще гірша за суцільну брехню. В офіційному сповіщенні сайту "У"ПЦ про вчорашні (10 квітня 2024 р.) ухвали Синоду цієї структури торочать: «самостійна та незалежна в управлінні», «керівний центр у Києві з 1990 року». Ну, то й керівний центр Чернівецько-Буковинської єпархії, наприклад – у Чернівцях.

Як це скасовує підлеглість цього центру вищим центрам? Вони ж не кажуть, що ЄДИНИЙ керівний центр «У»ПЦ з 1990 р. – у Києві. І не можуть так сказати (а якщо таки кажуть, то брешуть), бо є факти: постійне членство Володимира Сабодана та Онуфрія Березовського в Синоді Російської Православної Церкви та фактична їхня участь в його засіданнях. Участь з правом голосу архієреїв «У»ПЦ в Архієрейському Соборі Російської Церкви, членство священників, монахів і мирян в її Помісному Соборі, купа прикладів знесення на п'єдестал Олексія Рідігера та Кирила Гундяєва як своїх верховних предстоятелів. Та, зрештою, відображення і в багаторічній практиці, і в офіційних їхніх Статутах цього всього та багато чого іншого, що свідчить про підпорядкованість їхнього київського центру московському, а їхніх сердець – фантомам русского міра. І було так аж до травня 2022 р., до четвертого місяця повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

А в душах багатьох їхніх попів-функціонерів і фанатичних активістів так є й нині. Просто говорити на публіку треба інакше. Для мене дуже прикметно, як вони себе на кожному кроці мимоволі «палять».

Десь рік тому їхній офіційний сайт демонстративно опублікував фото Онуфрія Березовського з одним із єпископів Єрусалимської Церкви, котрий їх пристрасно захищає. Мовляв, ось дивіться, яка в нас «підписка», які авторитетні сили нас благодатними, канонічними і жертовно гнаними числять. А незадовго до того – і вже під час повномасштабного вторгнення – той самий єрусалимський єпископ співав хвалу Кирилу Гундяєву та нарікав на всіх, хто «гудить» «великого патріарха». Я поширював це тоді у ФБ.

«У»ПЦ-шна гібридність і половинчастість настільки хворобливо симптоматична, настільки жалюгідна, що це просто таки кричить про себе у всьому, хоч би що вони робили, хоч би що заявляли, хоч би як пробували себе «вигородити».

І єдине, на що вони НЕ здатні, це на каяття, на справжнє каяття у своїй промосковській, а отже, авторитарно-політизованій суті упродовж багатьох років незалежності України. Авторитарно-політизованій суті, спрямованій на спроби реставрувати і в духовному просторі, і (якщо вийде) в геополітичному імперський русскомірний моноліт, рашистське зло. А каяття – щире, нелукаве – це ж основа християнства.

Якщо онуфріївці, немов вужі, вихляють, тікаючи від справжнього каяття й егоцентрично, марнославно шиплять, мовляв, від 1990 р. були такими, якими насправді НЕ були, то де ж їхня християнськість?.. «У»ПЦ - найдволикіша, найлицемірніша, найфальшивіша ідейна сила в сучасному українському суспільстві.

Навіть багато хто з попси вже визнає хибність своєї багаторічної підмосковності і заявляє про роботу над помилками. А «У»ПЦ тільки й баляндрасить про свою повсякчасну нібито «непомильність» і «чистоту».

Сумно за тих простих людей, які досі ними отруєні. І прикро, що в нашому суспільстві так важко люди вивільняються від найтоксичнішого. А що вивільняються важко, – моя Буковина живий приклад. Адже тут ще ой, як рясно цих вотчин плісняви та іржі...

P.S. І ще одне – можете сприймати як суб'єктивне. У 50 метрах від мого будинку, на одній з дуже активних, урбаністичних локацій нашого міста – Чернівців, де багато життя, є храм «У»ПЦ (неподалік від дитячої поліклініки, поблизу шкіл і дитячих садків). Для мене певним символом «У»ПЦ-шної суті є таке: нерідко на людей, які проходять повз огорожу цього храму, гучним гавкотом визвірюється натренований породистий пес, що бігає по закритій території церковного подвір'я. Не раз бачив, як від несподіванки шарахаються люди, лякаються діти, нервуються інші собаки, з якими гуляють містяни... Емоційна ізольованість, закритість, ледь приховувана, «огороджувана» злостивість на живий світ і «стояння» в цьому – ось що мені вичитується про «У»ПЦ з цього наочного образу.