Там він пише, що від початку повномасштабної війни засуджував російське вторгнення і що ще в березні 2022 р. звернувся до РФ та до Кирила особисто щодо припинення інвазії. Перепрошує і каже, що привітання було лише звичаєвим (ніби "для годиться"), а його наміри не були такими, як їх витлумачили (повний текст звернення - див. за посиланням).

А тепер увага! Серед цього плину слів митрополит Сава виказує себе ось якою фразочкою: «...Я помилився, а ситуація вимагала більшої ОБЕРЕЖНОСТІ». Тобто він, по суті, цим розписується в тому, що вибачається тепер лише для кон'юнктури, бо так треба, бо «проколовся», і мусить рятувати ситуацію. Такий собі Штірліц у клобуці, хай йому грець!

Задумаймося: вже минуло від березня 11 місяців, майже рік, Кирил і пальцем не поворухнув, аби зупинити вторгнення московитської армії та війну, навпаки, він лише підживлює її своєю демонічною риторикою та практикою, зодягнутими у псевдосвященні шати. А Сава не гидує його вітати й казати: «За час Вашого Патріаршого служіння Російська Православна Церква трудами Вашої Святості засяяла духовним відродженням, будучи прикладом для інших». У чому приклад духовного відродження? У послідовному служінні Російської Церкви й Кирила богові війни Марсу та цахесу путіну?

І лише коли польське суспільство цих Савиних реверансів Кирилові не проковтнуло, тоді він мимрить: «Ой, вибачте, припустився НЕОБЕРЕЖНОСТІ, привітавши».

До речі, вважаю, що всуціль лицемірними, цинічними є й наявні в тому самому листі слова Сави про звернення до Вселенського Патріархату щодо ситуації з українським православ’ям: «Ми не раз зверталися до Святішого Патріарха Константинопольського Варфоломія з проханням скликати Збори Предстоятелів Помісних Православних Церков для прийняття загальноправославного рішення щодо цього, розв'язання складної канонічної ситуації, аби уникнути подальшого розколу у сторінках святого православ'я». Сава і сам, мабуть, першим би заволав, що такі Збори не повноважні, якби там не було Кирила Гундяєва. Тому насправді суто протокольними, «показушними» є саме ці його слова, як і слова вибачень, а от привітання московському архіжерцеві, гадаю, – ішли цілком щиро від підлого Савиного серця.

Тож польським православним треба робити висновки, скидати цю прогнилу ієрархію, обирати нову й совісну та визнавати автокефальну Православну Церкву України. Такий очевидний «зашквар» Сави (вибачте за використання сленгового слівця) – дуже влучний час для української дипломатії лобіювати саме такий розвиток подій. Важливо не прогавити нагоди!

Це речі аж ніяк не лише церковні, а й безпекові, державницькі!