Блог Олександра Бродецького_image

Блог Олександра Бродецького

Доктор філософських наук, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Не змагатися, а рухатися до єдності

16 січня, 12:35
   - фото 1
Так звана "У"ПЦ на своєму офіційному сайті пробує "міряти" автокефалію Православної Церкви України і намагається обгрунтувати, ніби вона, "У"ПЦ, має (цитую) "обсяг прав значно більший".

Це маніпулятивна спроба. Насправді ж Вселенський Патріархат, хоч і має ряд символічних прерогатив і щодо Православної Церкви України, і щодо ряду інших автокефальних Православних Церков, але це не реальні владні повноваження якогось "адміністративного центру" щодо цих Церков, а лише символічні індикатори його Вселенського статусу. Аналогії церковних реалій зі світськими завжди відносні, але все ж. Ніхто ж не стане казати, ніби британський монарх має якусь реальну владу в Канаді та Австралії, хоч суто символічно має статус глави цих держав. Але облишмо аналогії.

Ну, і найголовніше: символічні привілеї і прерогативи Вселенського Патріархату щодо ПЦУ ніяк не загрожують її українській національно-культурній ідентичності. А за кордоном, хоч українські парафії, згідно з Томосом, повинні бути в юрисдикції Вселенського Патріархату, а не ПЦУ, але ж у руках самих цих парафій розбудовувати себе в українській культурній і мовній особливості! І саме це є найважливішим!

Ну, а щодо порівняння ПЦУ і "У"ПЦ - це геть несумірні статуси: з одного боку, автокефалія (яку має з 2019 р. ПЦУ) і, з другого боку, частина керованої з Москви Російської Церкви, котрою "У"ПЦ офіційно залишалася цілу низку років уже після того, як Росія здійснила проти України агресію (у Криму та на Донбасі), й аж до четвертого місяця повномасштабного вторгнення (а за оцінками багатьох - завуальовано є такою частиною і нині).

І Російська Православна Церква - це ж не суто релігійна структура. Більшою мірою вона є ідеологічним механізмом авторитарної владної машини тієї злочинної держави. Де-факто вертикаль функціонерів РПЦ - це один із чиновницьких корпусів Російської держави. До травня 2022 р., до четвертого місяця повномасштабного вторгнення Росії в Україну, частинками цього механізму були й сановники так званої "У"ПЦ, зокрема, і її предстоятель Онуфрій Березовський (як офіційні члени керівних органів Російської Церкви).

І ще. Нехай, до речі, представники "У"ПЦ дадуть відповідь: який відсоток її парафій по всій Україні веде богослужіння українською мовою, а не церковнослов'янською, та ще й з російською фонетикою? Хоч вживання української мови як богослужбової в "У"ПЦ не заборонено, але на практиці на відсотках 90 (якщо не більше) парафій "У"ПЦ немає української мови богослужіння. Мова богослужіння, спільна з тією, яка практикується в Росії, - це на мою думку, чинник консервації в Україні "русского міра". І той, хто скаже, що збереження церковнослов'янської мови - це суто воля рядових вірян на парафіях, навряд чи буде щирий, - адже від загальних ідейних посилів керівництва Церкви, від його прикладу, а також від ментальної атмосфери, яку налаштовують пастирі, - залежить дуже багато.

А взагалі: представникам "У"ПЦ треба б не вдаватися до "вимірювання" автокефалії Православної Церкви України, а нарешті прийти до мудрого рішення єднатися в цій автокефальній Церкві. Це єдиний конструктивний шлях. А вже в єдності можна буде активніше ставити питання перед Вселенським Патріархатом і про варіння святого мира в Україні, і про перспективу патріаршого статусу єдиної ПЦУ, і про право створювати парафії за кордоном в юрисдикції ПЦУ. І не просто ставити питання, а наполягати на цьому! За умови єдності, думаю, доволі швидко відбудеться й визнання єдиної Православної Церкви України тими світовими Православними Церквами, які з нею ще не мають євхаристійного спілкування...