2 лютого 2018 року представники Народної ради «ЛНР» прийняли Закон «Про свободу совісті та релігійні об’єднання». Цей документ закрив останню юридичну лакуну, яка існувала на непідконтрольних територіях України. Справа в тому, що відповідний закон в «ДНР» прийняли ще 24 червня 2016 року, тоді як у Криму з моменту анексії діє російська правова система, разом із відповідним федеральним законом. Єдиним непідконтрольним регіоном, де життя релігійних громад і свобода віросповідання не регулювалися жодним нормативним актом, залишався ОРЛО. Для мешканців підконтрольної частини України це може виглядати чимось несерйозним, але навіть такий документ самопроголошеної місцевої влади встановлює межі втручання в релігійну сферу, а відтак і може стати основою захисту релігійних прав принаймні частини віруючих на території, що підпорядковується органам влади «ЛНР». Натомість, якщо є об’єктивні підстави для звинувачень у репресіях, українським правозахисникам і органам державної влади слід звертати на це увагу під час апеляцій до міжнародних інституцій і переговорних форматів.

Згідно з місцевою статистикою, на цій території станом на минулий рік діяли 346 релігійних організацій та об’єднань, і 126 з них вже подали заявки на перереєстрацію за новими правилами. Ці правила передбачають, зокрема, припинення діяльності організацій, які не пройдуть перереєстрацію протягом півроку від початку дії нормативного акту. Під законопроект восени 2017 року було створено спеціалізовану експертну раду при Міністерстві культури, спорту і молоді «ЛНР», а також відділ у справах релігійних організацій і духовності, який очолив Андрій Ліцоєв. Впроваджується також державна релігієзнавча експертиза для оцінки статутів релігійних організацій та виявлення екстремістських матеріалів, на зразок відповідних процедур в РФ.

Як і у випадку закону «ДНР», цей акт орієнтується в основних положеннях на російський федеральний Закон 26.09.1997 N 125-ФЗ «Про свободу совісті та релігійні об’єднання». На відміну від донецького аналогу, тут нема відходу від російського розуміння свободи совісті, тобто вона не замінена на «свободу віросповідання» та регулює, відповідно, і право на секулярний світогляд. Так само, як і назва, значна частина пунктів закону повторюють російські формулювання. Деякі положення виглядають навіть більш ліберальними. Наприклад, п.6 статті 3 забороняє «проведення публічних заходів, розміщення текстів і зображень, що ображають почуття громадян будь-яких конфесій», тоді як у російському законі нема спеціальної згадки про «будь-які конфесії». Разом із тим, уже ця ж стаття вводить заборону на створення релігійних об’єднань, діяльність яких прямо чи опосередковано спрямована на пропаганду релігійної зверхності. З огляду на те, що майже будь-яка релігія є сутнісно ексклюзивістською, це формулювання може стати інструментом для репресій проти будь-кого.

Важливі нововведення починаються з відмови від такої форми існування релігійного об’єднання, як релігійна група. У російському праві це проміжна форма існування, без статусу юридичної особи та без реєстрації, але з правом здійснювати релігійну діяльність. Така форма передбачена і в законі «ДНР». Але луганський варіант більш жорсткий, спрямований проти діяльності домашніх церков та інших невеликих об’єднань віруючих. Безумовно, одними з перших під цю статтю потрапляють Свідки Єгови, оскільки їх публічна активність заборонена в РФ та невизнаних республіках. Також поставлені поза законом православні організації, не прив’язані до єпархій УПЦ (це не лише УПЦ КП, також на Луганщині до 2014 року діяли громади УАПЦ, Російської істинно-православної церкви, і близько десяти самостійних православних громад, які не входили до єдності з Московським патріархатом). Більш жорсткими є і норми реєстрації місцевих релігійних організацій, зокрема, для неї потрібна участь 30 (в іншій статті – 20) людей, тоді як в РФ вимагається участь лише 10-тьох. Значно розширений також перелік умов, за якими релігійній організації може бути відмовлено в діяльності та реєстрації (всього нараховано 16 пунктів).

Отже, документ багато в чому приносить на територію ОРЛО російську практику роботи з релігійними організаціями, які залишаються єдиною первинною формою існування релігійних об’єднань. Закон «ЛНР» більш жорсткий до малих релігійних громад і до релігійних організацій, які не відносяться до офіційно визнаних церков та об’єднань. Їхня діяльність фактично поставлена поза законом, і на цьому наголосили представники МКСМ «ЛНР» під час брифінгу 5 лютого. Втім, цей нормативний акт все ж проголошує свободу совісті та віросповідання, забороняє волюнтаристські репресії з боку незаконних збройних формувань та приносить бюрократію до діяльності релігійних організацій в ОРЛО. А бюрократія завжди менш кривава, ніж анархія.

PS. Так вийшло, що водночас із моїм текстом писався також текст Тетяни Деркач на ту ж тему. Отже, дозволю собі порадити його в якості додаткового читання.