Таємниця ікони Софії Фредро-Шептицької
Донедавна ікона «Найсвятіше серце Христове» Софії Фредро-Шептицької, матері митрополита Андрея Шептицького, вважалася зниклою. А вона увесь час висіла у митрополичах палатах на Святоюрській горі. Як виявилось недавно, картину просто у радянський час замалювали іншим релігійним зображенням. Нині цей образ представлено у Соборі Святого Юра у Львові.
Софія Фредро-Шептицька намалювала образ «Найсвятіше Серце Христове» у 1878 році, після народження її сьомого і останнього сина – Леона, наймолодшого брата митрополита Андрея. Ікону вона тоді подарувала у храм Пресвятої Трійці в селі Брухналь, що межувало із Прилбачами, де розташовувалась графська садиба Шептицьких. У цьому костелі хрестили всіх дітей Шептицьких, у тому числі і Романа, майбутнього митрополита Андрея.
17 січня 1901 року, коли Андрей Шептицький став митрополитом, мама подарувала йому цей образ. Ікону митрополит Андрей забрав із собою у митрополичі палати на Святоюрську гору, де образ зберігався до 1946 року, до часу ліквідації Української греко-католицької церкви. У митрополичих палатах після заборони УГКЦ загосподарювали православні отці російської церкви.
«Невідома була доля ікони після 1946 року. У 1990 році, після легалізації УГКЦ, коли ми мали можливість бути в митрополичих палатах, робити фільми про митрополита Андрея, виявилось, що в митрополичих палатах зберігається якась цілком невідома робота Софії Фредро «Христос пастир», де зображений Ісус, який у руках тримає ягнятко, внизу монограма – Софія Фредро-Шептицька. Дуже гарна робота, але якась цілком нова і невідома для нас», – розповіла науковий працівник Центрального історичного державного архіву у Львові, дослідниця праць і діяльності митрополита Андрея Шептицького Оксана Гайова.
Замалювали католицький образ
Три роки тому ікону віддали на реставрацію у майстерню монахів-студитів. Під час детальної експертизи і дослідження реставратори виявили, що під зображенням є інше. Коли фахівці зняли верхній шар, то побачили «Найсвятіше серце Христове», образ, який вважався втраченим.
«З яких причин і чому замалювали у радянський час «Найсвятіше серце Христове» і подали ягнятко? Невідомо. Можливо, для того, щоб зберегти ікону Софії Фредро. Бо зображення серця Христового не є притаманним для церкви східної традиції, можливо, щоб не знищити і намалювали ягнятко», – наголошує дослідниця і звертає увагу на те, що робота Софії Фредро, створена наприкінці ХІХ століття, дуже схожа з іконою, яку було намальовано у 30-х роках ХХ століття зі слів святої Римо-католицької церкви Фаустини Ковальської.
«Якщо в образі Фаустини Ковальської йдуть два промені від серця Ісуса, то в Софії Фредро зображено Найсвятіше серце без променів. Але погляд, постава Ісуса майже ідентичні. Це означає одну річ, що одна і друга були глибоко релігійними особами».
Софія була донькою польського драматурга Олександра Фредри і тато плекав у ній талант художниці. Софію малювання навчав чеський художник Йозеф Свобода. Він, до слова, намалював портрет малої Софійки «Дівчинка і суниці». Митрополит Шептицький дуже любив портрет мами і теж мав його зі собою у палатах на Святоюрській горі, але де ця картина сьогодні, невідомо.
Софія Фредро-Шептицька малювала переважно на релігійну тематику, створила кілька портретів своїх рідних і свій, зокрема автопортрет, малювала родинну садибу. Більшість з її робіт були знищені у 1939 році більшовиками, які спалили родинний маєток Шептицьких у Прилбичах. Тоді ж там радянські солдати розстріляли Леона, його дружину і їхнього духівника.
У церкві Святого Андрія у Львові зберігається робота мами митрополита – «Святий Ян з Дуклі», а тепер і в Святоюрському соборі упродовж місяця можна оглянути ще одну її ікону, віднайдену у рік вшанування 150-річчя митрополита Андрея Шептицького.
