Тінь зруйнованого храму: у Сатанові випадково знайшли елементи декору костелу XVII століття
Для розуміння значення та цінності знахідки потрібно знати передісторію. Тож почнемо з довідки.
Сатанів головним чином знаний своїми мінеральними водами і чисельними пам’ятками історії. Крім традиційного для будь-якого старовинного містечка замку (куди ж без нього) тут маємо ще й чи не найкрасивішу в Україні середньовічну міську браму (XV-XVIII ст.), унікальну оборонну синагогу (XVI ст.) та не менш унікальний кіркут (XVI-ХХ ст.ст), діючий водяний млин ХІХ ст. (наразі це вже раритет та дивовижа) та ще багато інших дрібніших цікавинок. За 2 км від Сатанова маємо ще й оборонний печерний Троїцький монастир (XVІ-XVIII ст.ст.). В самому ж містечку з сакральними пам’ятками не склалося – вони були знищені в тридцятих роках минулого століття. Синагога-фортеця, зауважимо, уціліла виключно тому, що радянські військові перетворили її на склад для боєприпасів.
А от її сусідці, — церкві на честь Воскресіння Христового (1604 р.) не поталанило. Як і дуже симпатичному храму Благовіщеня Пресвятої Богородиці (1710 р.). Знищили комуністи й церкву Св. Георгія в присілку Юринці, що була знаменита своєю дзвіницею, перебудованою з турецького мінарета.
Сьогодні про вище перелічені храми нагадують лише пожовклі від часу світлини.
Був в Сатанові й костел (закритий в 1936 р.). Римо-католицький храм Пресвятої Трійці, від початку ще дерев’яний, заклали наприкінці XVI століття коштом родини Костків, які володіли тоді Сатановом.
У виданні «Парафії та церкви Подільської єпархії» (Кам'янець-Подільський, 1901 р.) часом заснування костелу вказано 1581 рік. Пізніше, 1646 (?) року, тут постав вже мурований костел у готичному стилі. Звісно, що оборонного типу. У той час на неспокійному Поділлі всі муровані сакральні споруди, не залежно від конфесії, зводилися з прицілом на оборону.
Візитаційний опис храму, зроблений 1844 року, показує, як він виглядав на середину XIX століття. Це була кам'яна споруда завдовжки 32,5 ліктя, завширшки 14,5 ліктя та заввишки (до стелі) 19 ліктів (лікоть становив приблизно півметра). Споруду було вкрито ґонтом, а купол – залізною бляхою. Купол увінчувала сигнатурка зі дзвоном. Підлога костелу була вимощена кам'яними плитами. Храм мав два притвори та п'ять престолів. Зліва від пресвітерія були ризниця та комірка. У костелі був хор й орган на 8 голосів.
У візитації також зазначається, що через часті напади татар архівні документи втрачено і точно назвати дату побудови храму неможливо. Але вже виходячи лише з цього факту (про напади татар), можна впевнено говорити, що храм відноситься принаймні до XVII століття, бо вже від XVIIІ ст. татарських набігів на Поділля не було.
На початок XX ст. костел мав у містечку та навколишніх селах 5906 парафіян обох статей.
Після закриття комуністами, давній храм розібрали на каміння. Про це в автора суперечливі данні. Частина старожилів, посилаючись на дідусів та бабусь, запевняють, що вже на кінець тридцятих років від костелу й сліду не залишилося. Інші розповідають, що чималу споруду використовували у якості «каменоломні» ще до початку п’ятдесятих.
Але для публікації ці подробиці не є важливими. Головне, — як і у випадку з православними храмами Сатанова, до сьогодні про костел нагадували лише світлини.
Що тут колись стояла сакральна споруда, свідчить лише так званий «Петрів камінь» — велетенська каменюка, вкрита латинськими написами та різьбленням.
За місцевими переказами, камінь нібито встановили в 1711 р на честь перебування в Сатанові московського царя Петра І (звідси, мовляв й назва). У багатьох краєзнавчих довідниках та навіть в офіційних документах (!) каменюку взагалі чомусь датують 1555 роком! Насправді пам’ятка набагато молодша й встановлена у 1744 р. – цей рік двічі згадується на її гранях. На одній з граней цифри при певному освітлені схожі на 1711, можливо звідси походить байка про московського царя (постарався якийсь краєзнавець-аматор).
Насправді каменюка є основою колони, на якій колись стояла дуже красива барокова фігура Благовіщення. Її знищили одночасно з храмом, а от масивний постамент – уцілів.
Про саму ж фігуру записана цікава легенда. В «Історико-статистичному описі містечка Сатанів» («Подольские епархиальные ведомости», №3, 1862 рік), з посиланням на сатанівського ксьондза Калинського, розповідається гламурна історія.
Мовляв, у давні часи місцевий панок звабив якусь сатанівську панянку. Подільський «Казанова», вочевидь, керувався відомою істиною: «Обіцяти, не означає побратися». Отримавши своє, він одразу ж забув про красуню. Ображена екс-дівиця, не довго думаючи, подала позов до суду (як світського, так і церковного). Світський суд присудив розпусника до чималого штрафу на користь потерпілої, а церковний, на знак спокути за гріх перелюбства, наказав шляхтичу-ловеласу встановити зазначену «фігуру». На підтвердження цієї версії ксьондз-старожил посилався на латинський напис «Culpae non pіetatіs opus» (пам’ятник злочину, але не благочестя), що нібито прикрашав колону. Враховуючи, що більшість розповідей від ксьондза Калинського – то місцеві народні легенди та перекази, до історії з грішним шляхтичем варто ставитися з великою обережністю.
Тепер про саму подію.
Наприкінці минулого року біля «Петрівого каменю» почали зводити Туристично-інформаційний центр (державне фінансування з коштів виділених ЄС). Центр постав на місці закинутої водокачки та старої водонапірної башти, що колись постачали водою розташований поруч молокопереробний цех.
Після зведення будівлі постало нагальне питання про впорядкування території. Попри інше, пейзаж тут псував неоковирний, місцями вже обвалений підпірний мур, тож його вирішили скласти по новому. Коли мур розламали — виявилося, що його зведено з каміння знищеного храму. Більш того — тут знайшли чимало прикрашених різьбленням фрагментів будівельних блоків. Завдяки цим знахідкам тепер можна скласти певне уявлення про декор знищеної споруди.
Автор цих рядків фундаментально займається дослідженням історії Сатанова, тож від місцевих мешканців про знахідку дізнався того ж дня, а на ранок наступного вже терміново виїхав до містечка.
Очікувалося, що в найкращому випадку з розвалів каміння вдасться видлубати хоча би 2-3 декорованих фрагменти, але реальність в рази перевищила найоптимістичніші сподівання. Було знайдено понад десяток фрагментів різноманітного декору – від чималих блоків до невеличких уламків.
Найцікавішим та найефектнішим виявився елемент карнизу, що раніше прикрашав якийсь «кутовий» фрагмент костелу – деталь має форму трикутної призми з двома декорованими гранями.
Не менш цікавою є й верхівка якоїсь невеличкої арки (її фото вище). Для дверного порталу вона замала, але цілком вірогідно могла прикрашати вікно або якусь нішу зі скульптурою. Знайшлися й елементи пілястр, колон та ще якихось не визначених деталей. В цілому ж колекція знайдених декорованих блоків достатня, аби сформувати чималу лапідарну експозицію в поважному музеї.
Длубання в камінні не залишилося поза увагою робітників. Вони спочатку зацікавилися: «А що ви робите?»,— а по тому показали ще кілька фрагментів з різьбленням, на які вони звернули увагу ще при демонтажі стіни, а також допомогли знайти ще кілька декорованих блоків.
Незабаром компанію шукачів реліквій зниклого храму поповнив і голова Сатанівської територіальної громади Альберт Собков.
«Дуже доречна знахідка, — щиро радіє він. – Ми Туристично-інформаційний центр незабаром відкривати будемо, а тут такий подарунок! Фактично готова експозиція. Тепер треба подумати як все знайдене найкраще представити сатанівчанам та туристам. Але придумаємо».
Сатанівський голова не виключає, що це не останні храмові реліквії: «Днями будемо демонтувати зведений в 1953 році закинутий резервуар для води, — пояснює він свої сподівання. – Споруда абсолютно технічна, давно не використовується і не цікава ні історично, ні естетично. Не виключено, що для її зведення теж використали каміння з сусіднього костелу».
На думку пана Альберта, лапідарна виставка біля туристично-інформаційного центру буде не лише гоноровою, але стане ще однією родзинкою давнього Сатанова та принадою для туристів. Втім, у голови ОТГ є більш амбітна мрія.
«Маємо кілька знімків, на яких видно, як колись виглядала скульптура Божої Матері, що стояла на «Петровому камені», — показує він на екрані смартфону давні світлини. — Сподіваюся колись відновити цю давню красу. Тим більше, що в Україні вже є такий досвід. Наприклад в Бучачі, де за старими світлинами відновили придорожні фігури Божої Матері та святого Яна Непомука роботи Пінзеля».
Чи втілиться ця мрія та чи повернеться скульптура Діви Марія на своє старе місце – час покаже. Поки ж впевнено можна говорити, що до людей вже повернулася частинка краси храму, зруйнованого колись комуністами.
