Тоталітарна секта та резиденція Онуфрія: як монахи ПЦУ живуть у Києво-Печерській лаврі поруч із російськими ченцями

Лілія Мицко

Монахи РПЦ мали покинути святиню упродовж двох тижнів. Однак частина ченців досі продовжують проживати в деяких будівлях Лаври та відмовляються їх покинути. В інших корпусах - мешкають ченці Православної церкви України. Ще більше десяти приміщень – опечатані. За право мешкати у них досі тривають суди між РПЦ та ПЦУ.

Як живе Лавра зараз та які історії про російських монахів розповідають служителі ПЦУ, читайте у репортажі Gazeta.ua.

ОПЕЧАТАНІ ПРИМІЩЕННЯ

- Важко назвати життя спокійним, коли служиш у домовому храмі або снідаєш - і чуєш вибухи. Але до всього звикаєш, - розповідає дорогою до свого корпусу служитель Києво-Печерської лаври ігумен Василій. Його густе чорне волосся акуратно зачесане на бік, очі прикривають від сонця темні окуляри.

Чернець зустрічає біля входу на територію Нижньої лаври. Проїзд закритий шлагбаумом, поруч чергують правоохоронці. Доступ для відвідувачів закрив заповідник "Києво-Печерська лавра" 10 серпня 2023 року. Отець Василій пояснює: "Щоб не було провокацій". Заборона не стосується священників, ченців та працівників обителі.

У березні 2023 року Національний заповідник "Києво-Печерська лавра" розірвав договір із РПЦ в Україні про безоплатне користування лаврою в Києві, тож ченці змушені були покинути монастир і всі будівлі. У серпні Господарський суд Києва зобов'язав російську церкву повернути заповіднику 79 об'єктів із Нижньої лаври. Однак представники РПЦвУ нині оскаржують ці рішення в апеляційних інстанціях.

Ще досі не всі корпуси лаври підпорядковуються ПЦУ. Більше десяти приміщень будуть опечатані, доки тривають судові процеси.

Раніше на території проживало понад 200 ченців московського патріархату. Зараз тут їх залишилося не більше 40. Вони поки не поспішають переходити в ПЦУ.

- І не хочуть покидати територію Києво-Печерської лаври. Ми тут ходимо, як сусіди, і чуємо їхні розмови. Іноді складається враження, що вони чекають на щось. Говорять часто неприємні речі, але не хочу переказувати ці слова, - говорить отець Василій. - Я з ними аж так тісно не спілкуюся, тому не знаю, чому відмовляються переходити. У кожного ситуація різна. Треба розуміти, що їх так виховували.

Деякі ченці РПЦ у лаврі вітаються зі служителями української церкви. Однак є ті, хто може говорити у спину образливі слова, зізнається отець.

- Я реагую на це спокійно і з якоюсь долею іронії, бо не можу надто близько таке приймати до серця. Знаючи, як вони спілкуються з моїми співбратами, зі мною, з владикою-намісником - не звучало ніякої логічної й конкретної причини, чому вони не хочуть переходити в ПЦУ. Звучало щось схоже: "Краще спитися, стати наркоманом, але не приєднатися до вас" або "Не на часі". Я не знаю, чого вони чекають.

Коли людина стає ченцем, то має зректися всього рухомого й нерухомого майна. У великій монастирській родині - усе майно спільне, крім деяких особистих речей, але з благословення настоятеля, пояснює ігумен Василій. І додає, що деякі служителі російської церкви змогли придбати собі, завдяки заможним парафіянам, автомобілі, дорогий брендовий одяг чи житло.

- Більшість служителів московського патріархату виїхали з лаври й зараз скитаються по Україні або за кордоном. Деякі перебувають в Росії чи відпочивають у теплих краях… Або перейшли в інші єпархії й монастирі. Деякі з них на інтервʼю казали, що вони безхатченки й не мають, де жити. Ці слова треба ділити мінімум навпіл. Є сумлінні ченці, звичайно. Але є й такі, що живуть, як маленькі олігархи.

Отець розповідає, що російські ченці живуть і здійснюють своє служіння окремо. Священники Православної церкви України з ними майже не спілкуються.

- Вони проводять службу у Хрестовоздвиженському соборі і храмі Агапіта. Ми - на верхній Лаврі у домовому , - говорить Василь дорогою до колишньої резиденції митрополита РПЦ в Україні Онуфрія. Праворуч - цегляна двоповерхова будівля з великими вікнами. - Це корпус 70А - за часів УПЦ МП тут були адміністративні приміщення від митрополії. Там всередині приймальня й кабінети.

ЗНИКЛІ ФРЕСКИ Й РЕЗИДЕНЦІЯ ОНУФРІЯ

У колишній резиденції київських митрополитів Володимира Сабодана й Онуфрія зараз живуть ченці ПЦУ. Будівля розташована на невеликому доглянутому подвірʼї. Вишуканий корпус має два поверхи, червона цегла фасадів яскраво контрастує з білими швами й віконними рамами з ліпнини. Під балконом - масивні колони.

- ПЦУ наразі користується тільки цим корпусом. Частина ж корпусів звільнені й відносяться до заповідника, зокрема Верхня лавра. Інші ж - належать УПЦ, - говорить служитель. - У звільнених корпусах знаходили російську літературу, але переважно церковну. Проте в ній все заточено під політичний порядок денний. Тобто в цій церковній літературі, як двоголовий орел, закладено подвійний сенс. Навіть богослужбово там є деякі дивні речі. Наприклад, думка про спільних святих, які не мають нічого спільного з Україною і яких важко й "святими" назвати. Як от Олександр Невський. Ми достеменно не знаємо досі, чи був цей персонаж таким, як його описували.

За будівлею реве газонокосарка. Розпечене повітря солодкаво пахне зрізаною травою й трояндами, що квітнуть на клумбах довкола. На вікнах встановлені залізні ґрати. Вхід у корпус з протилежного боку - у затінку. До ґанку ведуть сходи з багряним килимом. Обабіч ростуть зелені туї, стоять вазони. Отець Василій запрошує всередину й відчиняє масивні двері з церковним хрестом магнітним ключем.

- Якщо Володимир Сабодан був тут відносно постійно, то Онуфрій майже не проживав у корпусі. Це була така формальна резиденція, куди він приїздив кілька разів у році, - каже ігумен. - Цю будівлі звели ще в радянський період. Тоді тут був дитячий садок.Коли лавру повернули у підпорядкування державі, у резиденції поселилися служителі ПЦУ. Зараз у келіях живе близько десяти ченців і священників. У коридорі ліворуч від входу стоїть своєрідна рецепція зі стільницею з натурального каменю.

- Цей корпус був понад 30 років адміністративним, тому тут залишилася стійка, - говорить отець. - Коли сюди приїхав уже як господар митрополит Онуфрій, тут зробили капітальний ремонт і добудували третій поверх. Деякі речі просто звідси викинули, зокрема іконостас із домового храму. Я не знаю, із якою мотивацією вони це зробили. Зараз він зберігається у музеї митрополита Володимира у храмі на Теремках.

Під стіною навпроти дверей розмістили дитячі шафки для речей. У колишній приймальні митрополита зараз відкрили недільну школу. На першому поверсі також є трапезна з кухнею і вбиральня. Стіни й стеля прикрашені ліпниною із золотим орнаментом.

Люстри й бра, виблискують на світлі, та інше оздоблення повісили вже нові мешканці резиденції. Представники так званого московського патріархату вивезли з будівлі всі речі, зокрема ікони, техніку, картини, оздоблення й навіть меблі. Внизу стіни оббиті червоним деревом.

- Корпуси нижньої лаври після звільнення були в задовільному стані, бо в них постійно жили ченці. Я сподіваюся, що нічого цінного, з історичної точки зору, не було звідси вивезено. Але ми знаємо, що 30 років люди жертвували на потреби лаври, а не особисто Павлу. І зараз ми бачимо, ідучи галереєю від ближніх до дальніх печер, що всі ікони звідти зняли. Частина фресок від зірваного Успенського собору, яких помістили в кіоти як ікони й виставляли в храмі, також зникла. Тобто хтось чудом зберіг ці фрески у 1960 роках, а зараз хтось їх забрав.

ДЕНЬ ЧЕНЦЯ

На другий поверх до домового храму й кімнат ченців ведуть світлі сходи - теж виготовлені з натурального каменю. Чоловік розповідає, що сам родом з Івано-Франківська. Із дитинства мріяв статисвященником. У Києво-Печерський лаврі - із вересня минулого року. До того служив у різних країнах світу. Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення, Василій вирішив повернутися в Україну.

- Не знаю, як проходять дні ченців в інших монастирях, але у лаврі все дуже насичено, - сміється ігумен. - Останній вихідний у мене був у вересні минулого року. Лавра це доволі масштабний обʼєкт.

У домовому храмі стіни розписані ликами святих. Яскраве світло пробивається в арочні маленькі вікна. Підлога встелена паркетом, у центрі під купольною стелею лежить червоний килим з рослинним орнаментом. Коли ченці РПЦ покидали обитель, то забрали всі речі навіть із домового храму резиденції. Зараз служителі української церкви вже самостійно облаштували приміщення для богослужінь.

Трапезна розташована ліворуч від входу в будівлю. У невеликій кімнаті поставили довгий деревʼяний стіл. На ньому стоять склянки, білі тарілки, серветки, цукор і тарілка з печивом.

Отець Василій прокидається близько 5:00. Щоранку ченці звершують Божественну літургію, а потім усі разом снідають. Готують працівники кухні - це звичайна домашня їжа, каже ігумен.

- Однак іноді раціон змінюється, зважаючи на церковний календар та піст, - зауважує він. - У кожного є свій послуг - це як робота у лаврі. Хтось працює в недільній школі, навчає дітей, комусь доручають зустрічатися із журналістами або гостями. Також тісно співпрацюємо з військовими - проводимо для них богослужіння, зустрічі, допомагаємо відновитися. Деякі священники викладають у церковних навчальних закладах або перекладають богослужбову літературу. Є у нас і побутові справи, наприклад, прибирання території.

Далі ченці йдуть на спільний обід і знову йдуть виконувати послухи. Увечері проводять спільну вечерю та богослужіння. У неділю і святкові дні ранки богослужіння відбуваються в соборі, а вже тоді - обід.

- У мене тут своя келія з невеликим вікном. Взимку там тепло, а влітку прохолодно. Стоять книжкові стелажі, ліжко й ще деякі меблі. Також маю окремий душ і туалет, - розповідає отець Василій.

ТОТАЛІТАРНА СЕКТА

На вулицях монастиря рідко зустрічаємо ченців. Минаємо печери, які досі підпорядковуються російській церкві. Вхід до них обмежили навіть служителям ПЦУ.

- Усі відвідувачі запитують, коли можна буде туди потрапити, - каже ігумен. - У печерах нічого не змінилося, там досі спочивають наші преподобні. Представники УПЦ кажуть, що закрили їх на ремонт, тому доступ обмежено. Хоча ми знаємо, що раніше усі ремонтні роботи проводили ввечері, щоб вдень у печери могли потрапити віряни. Це хибна причина, щоб не пускати відвідувачів або наших військових в супроводі капеланів. Хоча юридично вони належать заповіднику.

У монастирі не працюють крамниці. На території лаври функціонують музеї, зокрема друкарства й коштовностей України, де зберігають повернене нещодавно скіфське золото.

До входу на територію нижньої лаври і зараз часто приходять віряни РПЦвУ. Проводять так звані "молитовні стояння". Однак більшість із тих, кого щодня видно біля шлагбаума, не живуть у Києві, каже отець Василій.

- Від ранку до вечора. Де вони живуть і за який кошт харчуються? - риторично питає чернець. - Раніше деяким вірянам дозволяли жити в корпусах, і зараз чомусь такі випадки трапляються. Хоча мала би жити тільки братія. У деяких звільнених приміщеннях лаври дивував безлад, який там панував. Тобто коли хтось живе в розкошах з гарними меблями, як олігархи, а деякі ченці - у жахливих умовах і елементарно не можуть прибрати. Дивувала полярність між людьми, які живуть в одній спільноті. Якщо настоятель не слідкує за тим, як живуть монахи, то виникають певні питання.

Проходимо корпуси ченців РПЦвУ. Служителі займаються повсякденними справами - носять воду, прибирають. Із вікон кухонь долинає запах вареної картоплі. На нас дивляться з недовірою, відводять очі й не вітаються.

- Вони спілкувалися не тільки російською. Деякі розмовляли й українською, але проповідували російською. Ченці УПЦ часто нехтували тим, що притаманне українській церковній традиції тільки через те, що "мы один народ" або "на небі немає національності". Це багато про що говорить. Суперечливі настрої прихожан УПЦ зʼявился внаслідок цих наративів, які звучали під час проповідей. Часто у храмах на Заході Україні, наприклад, віряни просили священникиів проводити богослужіння церковнсловʼянською мовою, але з українським ізводом (вимовою). На це отримували відмову.

- Чи варто якось переконувати прихожан, які досі захищають московську церкву? - питаємо.

- З одного боку їм добряче промили мізки й це вже чимось схоже на тоталітарну секту. Однак раптом вдасться достукатися, бо вода точить камінь? - відповідає отець Василій. - Людина, яка шукає істину, обовʼязково її знайде.

МОЖЛИВІ ПРОВОКАЦІЇ

Підходимо до памʼятної плити із зображенням преподобних Антонія й Феодосія - засновників Києво-Печерської лаври. Її встановили на честь тисячоліття від дня Хрещення Русі у 1988 році.

- Її освячував митрополит Київський і всієї України блаженніший Філарет, - розповідає Василь. - Сьогодні служителі УПЦ називають його розкольником. Але оскільки цю плиту нікуди не могли 30 років знести, то сюди завжди ставили вазу з квітами, щоб імені Філарета внизу не було видно.

Ігумен зізнається, що хотів би бачити на території монастиря відвідувачів. Але обмеження заповідник зможе зняти тільки тоді, коли завершаться судові процеси. Щодня в Успенський собор приходять військові - помолитися. Також у лавру приїжджають капелани або священники з різних куточків України. Києво-Печерська лавра є форпостом, передовою духовного фронту України, каже.

- Якщо буде вільний вхід, можливі провокації. Або декому це розвʼяже руки, щоб повивозити все або ввезти сюди заборонені речі, - розмірковує чернець. - У нас тут як "заморожений конфлікт", бо ажіотаж і цікавість навколо лаври згасли. Однак від нас залежить, що буде в головах і серцях наших громадян. Я сумніваюся щодо коштів, які могли надсилати звідси в Москву. Але з лаври туди передавали інформацію, щодо настроїв громадян і деяких людей зокрема. Також і сюди надходили інструкції - як поводитися, що казати і які робити заяви тощо.

Сідаємо у затінку навпроти храму "Живоносне джерело". Зараз туди можна зайти з протилежного боку й відвідати недільне чи святкове богослужіння.

- На вас будуть, звичайно, дивитися скоса. Можуть священнослужителі запитати: "У який ви ходили храм?". Звучатимуть навідні питання, щоб чітко зрозуміти, чий ти, - з іронією каже отець Василій.

Ліворуч на підвищенні стоїть келія колишнього настоятеля лаври митрополита Павла. Будинок має кілька поверхів із фасадами білого кольору. На балконах із деревʼяними поручнями височіють вузькі колони. Із терас і вікон там відкривається мальовничий вич на схили Дніпра.

- Українцям потрібно завжди памʼятати, ніколи не опускати рук і працювати на перемогу, - каже наостанок чернець. - Я не знаю, коли завершиться війна. Але точно зараз кожен має робити все можливе заради цього.

Пообіднє сонце пече в потилицю й сліпить очі. Отець Василій веде схилами обителі до Верхньої лаври. Розповідає дорогою історію будівель і про те, які музеї сьогодні відкриті. І додає: "Здавалося б, ми знаходимося в центрі Києва, а тут - настільки тихо й затишно".