"Пошепки..." (Блог Олени Кулигіної)_image

"Пошепки..." (Блог Олени Кулигіної)

Трохи більше за необхідний мінімум

31.03.2017, 21:04
Трохи більше за необхідний мінімум - фото 1
Кілька днів тому у Мар'їнці наша команда ближче знайомилиась з людьми, які отримали чергову допомогу в рамках Акції “Папа для України”. В одному з будинків, де був встановлений і вже працює котел, побачила картину: що було ДО нього, і що стало ПІСЛЯ.

Кілька днів тому у Мар'їнці наша команда ближче знайомилиась з людьми, які отримали чергову допомогу в рамках Акції “Папа для України”. В одному з будинків, де був встановлений і вже працює котел, побачила картину: що було ДО нього, і що стало ПІСЛЯ

Живе тут родина Сергія та Валентини. Песик Роні - їх вірний друг з самого початку війни. Прекрасний будинок, охайне подвір’я, інтелігента родина. Завжди усміхнений чоловік і привітна господиня. Чистота в домі. Пані Валентина трохи ніяковіє, запрошуючи нас до будинку. “Ми прості люди, у нас тут все просто і не дуже прибрано”, - наче виправдовується вона і веде через весь дім у кімнату, де стоїть ось це іржава саморобна опалювальна буржуйка.

Треба додати, що пепед тим я вже відвідала з десяток різних домів, і цей виглядає майже зразково, якщо так взагалі можна сказати про дім у поселенні, що знаходиться під постійними обстрілами.

Показує буржуйку, пригадує, що поки вона працювала, в хаті завжди було повно диму і бруду. А тепла все одно не давала стільки, щоби нагріти оселю. До того ж доводилось постійно вивітрювати з житлових приміщень дим.



Але далі господиня запросила нас до іншої кімнати, де вже встановлений і працює котел, придбаний на кошти католиків у рамках Акції “Папа для України”. Він зроблений у поєднанні сірого і помаранчевого кольору, завдяки чому виглядає дуже гарно і навіть вишукано. Тепер у будинку чисто і охайно, а для кожної господині це маленька перемога. Навіть коли за вікном регулярно чути вибухи.

Такі ж котли отримали ще понад 300 родин у Мар’їнці та місцевий перев’язочний пункт. І кожного разу, заходячи до будинків, де вже працюють новенькі котли, я тішилась разом з ними цією помаранчевою радістю. Бо це щось значно більше, ніж просто фізичне тепло.

Вдивляючись у щасливі обличчя людей, які отримали не просто дешевий гуманітарний мотлох “для галочки”, чим грішить велика кількість гуманітарних організацій, але дійсно якісне обладнання, краще з того, що можна було запропонувати, я згадувала те, про що дуже часто говорить Папа Франциск: людську гідність, про яку ми покликані турбуватись.

І зараз я стала свідком того, що знайшовся хтось (а в даному випадку виконавчий партнера Акції “Папа для України” Асоціація милосердя “Еммануїл”), хто витратив багато часу і внутрішніх емоційних ресурсів на те, щоби змінювати ці життя і додати в них яскравих кольорів. Щоби зробити не лише “необхідний мінімум” і доставити котел під підпис, але разом з тим принести турботу, обійми і радість. Боротись не просто за фізичне виживання людей, з якими працює, а зробити максимум для того, щоби підвищити ЯКІСТЬ цього життя. В умовах війни це надзвичайно складно, але вкрай необхідно. Саме так ми змінюємо нашу країну, роблячи кожен на своєму місці трохи більше за необхідний мінімум. І те, наскільки вдячними вміють бути ці люди, я вчора побачила неодноразово.

Я вже на шляху до Львова, де зовсім інше життя і інші турботи. Але все ще не відпускає Мар’їнка і ці люди, яких зустріла там і які досі перед моїми очима усміхаються і плачуть, передають вітання Папі Франциску і просять, щоби він не припиняв за них молитися, дякують нам, всім волонтерам, всій Україні за те, що не забуваємо.

Я насправді не мушу так часто їхати у сіру зону, як це зараз роблю. Але бачу ці обличчя і сльози і ще раз нагадую собі самій, що лише так ми змінюємо нашу країну, коли робимо кожен на своєму місці трохи більше за необхідний мінімум і коли гідність особи, особливо тої, що страждає, ставимо самим високим приорітетом в усій своїй роботі.

Останні новини

Вчора