Я колись в своїх коментарях засумнівався, що Україна є переважно християнська й написав коментарі:

http://risu.org.ua/forum/viewtopic.php?pid=1383#p1383

http://risu.org.ua/forum/viewtopic.php?pid=1388#p1388

http://risu.org.ua/forum/viewtopic.php?pid=1389#p1389

Якщо пересічного українця, який вважає себе християнином, спитати: які ви знаєте Божі Таїнства, то переважно кількість, окрім таїнства хрещення та шлюбу (вінчання), перерахує такі «таїнства»: поставити свічку за упокій, поставити свічку за здоров’я, відспівати померлого, посвятити паску, набрати свяченої води.

Отаке наше 1000-річне християнство!

І не треба винити у всьому тільки більшовиків, які вибивализ з нас Христа вогнем і мечем. Мабуть, частково винуваті в цьому наші пастори, священики. Тому вважаю всі розмови про «Святу Русь» недоречні, незалежно, що під Руссю мається на увазі: Україна з Білоруссю, Литвою, Ростовом та Новгородчиною разом, чи зовсім иншу «Русь»: Московія з її південно-західними колоніями (Малоросією, Білорусією etc.). Тому ця стаття присвячується нашим пастирям: священикам, духовникам та ієрархам.

Я знаю, що багато священиків, в тому числі не дуже улюбленого на цьому сайті УПЦ (МП) справно роблять свою справу: навертають до спасіння (по ап.Павлу), заохочують до якнайчастішого прийняття таїнств сповіді (примирення з Богом) та причастя (єднання з Богом). Це є дійсно революцією 21-го століття – поверненням до апостольських практик частої сповіді та причастя Святих Таїн. Хоча сам не є вірним УПЦ, але те, що я почув та побачив, навіть у Києво-Печерській Лаврі біля близьких до мене мощей папи Климента І (мироточива глава) – це дуже корисний урок для всіх «традиційних» християн. Традиційним я назвав християн, що мають апостольську спадкоємність: православні (ВСІ), римо-католики, українськи та вірменськи греко-католики.

До чого я це веду: прийшовши в Храм «в Святій Руси» непідотовлена людина стикається з наступним: складні молитви з багатократним повтореннями, незрозумілі Євангелія й читання зі Св. Писання та ще менш зрозуміла літургія. Після потоку інформації не кожний зрозуміє навіщо приходити кожної неділі до храму. Єдине, що утримує багатьох нас, так це відчуття особливого піднесення, спокою, Благодаті Божої. Добре, коли священик розповість в кінці Служби, що є ще уроки катехизму для дорослих. Це стосується всіх «традиційних» церков.

А тепер про православних, які себе такими вбачають. Є превелика кількість "православних взагалі". Вони раз на раз приходять до найблищої Церкви, навіть не знаючи до якої конфесії вона належить. Є також ті, яки себе асоціюють з якоюсь конфесією, при тому не знаючи ім'я свого єпископа. Чи є «прибічники УПЦ МП» свідомими того християнства, з яким себе пов’язують? Чи вони читають дійсно духовну літературу, а не «подмётные брошюрки», які продається в Лаврах, але не містять ані митрополичого, ані патріаршого благословення? Це, перепрошую, «Свята Русь»?

За моїми спостереженнями та підрахунками тільки 10%, в кращому випадку, ходять до Церкви на звичайні недільні служби до своїх Храмів (не враховуючи Пасху та Різдво Христове). Ось я висловив думку, що більшість наших громадян, які вважають себе "христянами взагалі" (які є на першому місці за кількістю), в Церкву не ходять, "бо всі попи – злодії, педофіли та фарисеї" - такі собі стихійні протестанти, на другому місті по кількості – різні атеїсти, безбожники чи віруючи в безособистого бога, а на третьому місці тільки: "воцерковлені", до останніх належать хрисияни ВСІХ конфесій, юдеї ВСІХ конфесій та мусульмани ВСІХ конфесій разом взяті! Чи це моє марення? Чи я маю рацію?

Дуже прошу прокоментувати священикам, яки спілкуються на РІСУ: чи мої «статистичні дослідження» в http://risu.org.ua/forum/viewtopic.php?pid=1388#p1388 якось співпадають з іхнім досвідом? Хоча дехто зможе відповісти, що в нього немає часу займатися такою "статистикою", хоча порівняти пасхалну неділю, та недільну Службу Божу в звічайний період кожен священик може.

Колись я писав в коментарях:

Якщо нема в більшості з нас християнської духовності, то немає у нас державницької перспективи, особливо при сучасному зовнішньому тискові з боку заходу (секуляризм), Росії (псевдохристиянський Русскій Мір), східний псевдоіндуїзм та псевдовнутрішній проект під назвою РУН-віра. На останньому я хотів би дещо зупинитися. Справа в тому, що деяки патріотичні політичні сили беруть собі на озброєння "віру наших предків", хоча будь який історик спростує зв’язок віри сучасних поган з віруваннями дохристиянською доби нашої Руси. Сучасні РУНісти намагаються довести, що всі біди нашого народу виникли через прийняття «жидівського християнства» та знехтування віри пращурів. Хоча навіть юдаізм дохристиянського періоду довів свій вселенський, універсальний (до всіх народів) характер. На мій погляд все з точністю навпаки – всі біди та випробування виникали через нашу слабу віру в Христа Спасителя, через наше напівхристиянство-напівпоганство. Маю на увазі й Хмельниччину (як війну між католиками та православним, хоча не тих не иншіх неможна в повній мірі назвати такими), маю на увазі й міжусобицю прокремлівської партії (Брюховецький) та самостійників (Дорошенко), яка призвела до руїни... "За чиї гріхи?" - назвав свою повість письменник Мордовцев (який до речи був напівукраїнцем). На мій погляд все це ми отримали за НАШІ гріхи, за НАШУ слабку віру в Христа. Поки не покаємося за себе та своїх батьків, ми не отримаємо справжньої державності та самостійності!
Дякую за цікавість, що дочитали до кінця новачка-блогера РІСУ.