Вітчизняний телеканал НТН розпочав показ багатосерійного російського фільму «Раскол», у якому йдеться про одну із найбільш замовчуваних сторінок історії Росії – розкол Російської Православної Церкви (РПЦ), який відбувся у сімнадцятому сторіччі й наслідки якого сповна неподолані й сьогодні.

Очевидно, що фільм уже демонструвався на російському телебаченні та викликав значний суспільний резонанс. Думаю, що незабаром і український глядач оцінить черговий російський історичний серіал та складе свою думку про нього.

Відтак, як на мене, не менш цікавим, ані ж сам фільм є його обговорення, яке відбувається у Росії. Практично усі «диспутанти» єдині в одному: фільм про одну з трагічних сторінок історії російського православ’я вдався на славу. Характерно, що цієї думки дотримуються як представники РПЦ, так і Російської Православної Старообрядної Церкви, яка внаслідок церковної реформи, що її з допомогою московського царя Олексія «хрестом і мечем» провів патріарх Нікон, була репресована, переслідувана і ледь вижила.

Що ж так сподобалося сторонам, які у 17-му сторіччі фактично поставили свою країну на грань громадянської війни? Як видно з обговорення, яке активно відбувається на російському телебаченні - це замилування нехай трагічною і страшною, але зате власною історією. Один з представників РПЦ визначив жанр фільму як фреска. Ця метафора має віддзеркалити ставлення до того, що відбувається на екрані. Як на мене, дивна метафора, адже сюжет фільму побудований на силовому протистоянні. З одного боку, патріарх Нікон із своїми реформами, які збурили суспільство, з другого - ортодоксальне духовенство, яке за збереження свого обряду готове на жертви, муки і навіть на розкол.

Але якщо хтось вважає це «фрескою», то нехай так і буде.

Для українського ж глядача важливішим є інше, а саме те, про що не хочуть говорити представники РПЦ і старообрядці, російські інтелігенти й московські інтелектуали.

Це правда, що у фільмі «червоною ниткою» проходить ідея церковної реформи, що її затіяли православний патріарх і московський цар. Але чомусь на задній план, при обговоренні фільму, відійшла головна причина, яка спонукала московських правителів до цієї реформи. У цьому контексті треба віддати належне як автору сценарію, так і режисеру фільму, які цю причину назвали дуже конкретно: Москва – Третій Рим. Ось альфа і омега усіх політичних і церковних реформ, що їх здійснювали цар Олексій і патріарх Нікон. Цар і патріарх у фільмі (думаю, що так було і в реальному житті) не приховують свого розчарування у Константинопольську патріарху, всіляко підкреслюють меншовартість інших східних патріархів, бо добре розуміють, що на часі – відродження Третього Риму, реалізація нової імперської ідеї, яка допоможе вирішити усі внутрішні проблеми московського царства.

За це обидва правителі готові заплатити будь-яку ціну, навіть погодитися на розкол власної церкви, яка у ті часи була головним репрезентантом московської ідентичності.

Росіяни не були б росіянами як би у своєму фільмі на за торкнулися української теми. У «Расколі» українська проблематика зафіксована опосередковано, але вона завжди виходить на перший план при обговорені фільму. Зокрема його творцям дорікають, що вони не повною мірою розкрили «українське питання» у контексті так званої Переяславської ради.

Справді, у фільмі на цьому не акцентується особливої уваги. Але не настільки, щоб не зрозуміти ставлення росіян до постаті гетьмана України Богдана Хмельницького. У серіалі нашого гетьмана зверхньо іменують «Богдашкою». Йому дорікають, що не має чіткої(у даному випадку – промосковської) лінії. Хвилюються, що гетьман може у будь-який момент стати на бік Польщі чи Туреччини. Іншими словами – типове імперське ставлення до одного із українських лідерів. Але в ім’я справедливості слід наголосити, що образ гетьмана Богдана Хмельницького усе ж відрізняється від усталеного. Для більшості сучасних росіян український гетьман – це політик, який ніколи не сумнівався у виборі Росії як партнера. Його нинішня інтерпретація ближча до правди. Гетьман в усьому сумнівався, а особливо тоді, коли погоджується на пакт із російським царем Олексієм.

Власне цей пакт мав не лише згубні для України політичні наслідки, але й відбився на її церковно-релігійному житті. Відомо, що на той час Київська Митрополія не входила до складу Московського патріархату, а перебувала у складі Константинопольського й користувалася найширшими правами. Представники ж Української Церкви, у своїй переважній більшості, не погоджувалися на підпорядкування Московському патріархові.

Щоб остаточно підкорити Київською митрополію у Москві було висвячено єпископа Мефодія Филимоновича, однак його свячення не визнав Константинополь, а самого Мефодія, за порушення канонів Православної Церкви, було проклято.

У 1685 році була здійснена нова спроба захопити Київську митрополію. Єпископ Луцький Гедеон (Святополк-Четвертинський) отримав в Москві дозвіл посісти на Київській митрополичій кафедрі, й фактично підпорядкував її Московському патріархату. Але й до цього часу Синод Константинопольської Церкви вважає це рішення незаконним.

Звичайно, що у фільмі «Раскол», про це не йдеться. Але Україна сьогодні гостро відчуває наслідки тодішніх реформ, а особливо політики Третього Риму, яка зароджувалася у часи царя Олексія і патріарха Нікона і про що розповідає згадуваний серіал.

Богдан Червак,

парафіян Церкви Святого Миколая Чудотворця

на Аскольдовій Могилі