В гостях у Філарета: навіщо Держетнополітики підігрує неіснуючому Київському патріархату?
Цього року заплановано надважливий візит Вселенського патріарха Варфоломія на День Незалежності України. Релігійна ситуація в Україні дуже непроста, дехто навіть побоюється, що вибухонебезпечна. Одна з підбурювачів спокою – УПЦ МП – під цей вкрай небажаний для неї візит вже анонсувала масштабні гоніння, захоплення її храмів, побиття віруючих та безпрецедентне порушення їхніх прав. Але їм, як-то кажуть, тероризувати країну сам бог велів (той бог, що з маленької букви пишеться, це не помилка).
Є ще одна паралельна сюжетна лінія в нашому українському православному карнавалі – боротьба колишнього патріарха Філарета за відновлення Київського патріархату. Ця боротьба носить локальний і слабомедійний характер, але непогано вписується в загальний тренд по дискредитації і українського православ’я, і української державної влади, і України взагалі. По всіх фронтах.
Ще до моменту створення ПЦУ митрополит Філарет пішов на неї війною за принципом «я тебе породив – я тебе і вб’ю». Не вдаватимусь в опис всіх напрямків бойових дій, які практично всі зараз перенесено в судові зали. Головна претензія – Київський патріархат було шахрайським шляхом ліквідовано, тому його треба саме відновити, а не зареєструвати як нову організацію – щоб убезпечити правонаступництво ПЦУ на всі активи та майно УПЦ КП. А ця тема, як відомо, належить до компетенції реєстраційних органів.
Вже майже півтора роки хто тільки не намагався переконати Філарета, що історія з Київським патріархатом – це вже минуле, яке не повернеш і яке треба відпустити. До жодних позитивних наслідків це не призвело. І коли вже стало зрозуміло, що Філарет перетворився на релігійного шантажиста, у влади зникло бажання продовжувати навколо нього марні та безглузді танці з бубнами. І тут з’являється інформація про візит очільниці новоствореної Держетнополітики Олени Богдан на Пушкінську 13 березня. До речі, жодного слова про цю акцію на сайті ДЕСС знайти не вдалось на відміну від офіційного ресурсу «УПЦ КП».
Бекграунд цього візиту всім відомий. Але тут питання не до Філарета (спойлер – нема питань), скільки до самої пані Богдан. Чим вона керувалась, приймаючи рішення туди йти, чи були якісь консультації та погодження з вищестоящими органами, відповідальними за релігійний напрямок (і якщо так - то з ким?)?
Питання непусте, адже з 2019 року державно-релігійна політика увійшла в певну стадію деградації. Заплановану трансформацію Департаменту у справах релігій та національностей у Державну службу з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) було зірвано.
Конкурс на голову ДЕСС проходив дуже скандально, і тому на переможця було покладено підвищені очікування – головним чином у УПЦ МП. Але і очільнику колишньої УПЦ КП була вигідна заміна «смотрящего за релігією» Андрія Юраша (який «шахрайськи ліквідував Київський патріархат») на когось «аби не він», адже це давало шанс вирішити свої проблеми.
Свого часу Філарет ледь не першим привітав Олену Володимирівну з перемогою на конкурсі за право очолити новостворену ДЕСС. Очевидно, у відповідь очікували повну підконтрольність (пардон, «об’єктивність та неупередженість»). Але стосунки не склались і почали нагадувати американські гірки. Ще в листопаді 2020 року прес-служба УПЦ КП наїхала на пані Богдан за її інтерв’ю, в яких вона заявила, що питання відновлення реєстрації УПЦ КП – за межами повноважень ДЕСС.
Тобто, голова ДЕСС станом на березень 2021 року чудово розуміла, що таке «Київський патріархат» і хто такий Філарет. І після всіх наїздів його оточення на Олену Володимирівну вона раптом висловила надію, що «якщо ви (УПЦ КП – Т.Д.) бачите можливість діалогу, наша служба була би вдячна йому посприяти». І що ДЕСС отримала листа Філарета про зустріч, і планує «розпочати діалог» (з контексту випливає, що мова йде про діалог між Філаретом та ПЦУ). Бажання начебто благородне, але це не той випадок, коли треба піддаватись емоціям та тиску.
Хоча тут же пані Богдан пояснює, що ДЕСС не має права втручатись у стосунки між ПЦУ та її опонентами, її обіцянка «почати діалог» і наступний візит на Пушкінську є класичним, хрестоматійним втручанням у внутрішні справи ПЦУ. Адже канонічно Філарет досі є архієреєм ПЦУ (що б він сам про це не говорив). Це певна (дуже небажана, але тимчасова) аномалія, але наразі це найоптимальніше рішення керівництва ПЦУ. ДЕСС не може перебрати на себе функції модератора внутрішньоцерковних конфліктів, особливо якщо одна зі сторін конфлікту (причому більша) про це сприяння не просила. Тим більше, що пані Богдан сама зазначала, що де-юре Філарет – у складі ПЦУ.
Питання викликає також час та формат зустрічі. Державний чиновник приїздить до релігійної особи у вихідний день (13 березня – це субота) – але саме як чиновник, а не приватна особа. На фоні бездіяльності в тих сферах, де є прямий обов’язок ДЕСС (їх дуже багато, і на їх опис потрібна окрема стаття), пані Богдан візитує Філарета. В якій якості виступає господар? Як архієрей ПЦУ? Аж ніяк. В церковній сфері є певна система закодованих символів, які самі говорять про себе. Таким символом є патріарший кукіль, який повсюди носить митрополит Філарет (хоча на самій зустрічі він його не вдягнув). Виглядає так, що державна чиновниця фактично легітимізує патріарший статус Філарета (іноді навіть в інтерв’ю називаючи його патріархом). Таких би підозр не виникало, якби Філарет домовився про ділову зустріч з керівницею ДЕСС в її робочому кабінеті в робочий час. Хоча і це було б в церковному середовищі сприйнято алергічно, адже на такі візити архієрей має отримувати благословення предстоятеля (або як мінімум ставити його до відома). Тобто, митрополит Філарет свідомо порушує церковний протокол, ганьбить церковну ієрархію, принижує предстоятеля ПЦУ, а голова ДЕСС підігрує йому в цьому, своїм візитом легітимізуючи його руйнівну діяльність. Іншого вихлопу від цієї події і бути не могло, адже формально сторони вже давно означили свої позиції. Тоді навіщо туди їхати, повертаючи конфлікт в медійне русло?
За іронією долі, 23 квітня юристка УПЦ КП Неоніла Ткаченко публікує відео на своїй фейсбук-сторінці, в якому звинувачує голову ДЕСС у блефуванні: начебто пані Богдан під час зустрічі з Філаретом вкотре обіцяла поновлення реєстрації після позитивних рішень судів – але виявилось, що ДЕСС подала заперечення на касаційні скарги проти поновлення реєстрації УПЦ КП. І начебто докази цих заперечень лежать у Верховному суді, і після закінчення судової тяганини Ткаченко обіцяла оприлюднити ці «докази». Що ж, імідж шантажистів треба підтримувати. Але на що ж тоді розраховували в ДЕСС, погодившись грати в піддавки з Філаретом? Ну, не можна їхати до шантажистів на прийом, який всіма зацікавленими особами буде інтерпретовано по-різному. І шантажистам, і терористам потрібно лише одне – виконання їхніх вимог, все інше вони називатимуть «упередженістю», «беззаконням», «гонінням», «порушенням прав», «рейдерством» тощо.
Читачі можуть спитати: ну навіщо такі емоційні реакції на нетрадиційні стосунки між ДЕСС та Філаретом? Але справа в тому, що у владі вже склався певний консенсус, що «кейс Філарета» недоцільно вирішувати шляхом задоволення всіх ультиматумів, які він та його підлеглі оформили юридично та якими заспамили судові та інші державні інстанції та політиків (включаючи колишнього президента США Дональда Трампа). І поїздка Олени Богдан на Пушкінську фактично дискредитує цей консенсус.
Зараз до ДЕСС накопичилось багато претензій, які констатують повну відмову цієї служби від спадкоємності філософії та функціоналу Департаменту у справах релігій та національностей. Зараз ми спостерігаємо повну розбалансованість комунікації між органами, що займаються релігійним напрямком. Якби не створення при секретаріаті Кабміні спеціального відділу, що курує питання релігій, був би повний параліч цієї чутливої сфери.
І от в результаті маємо: юристка УПЦ КП оголосила про подання до Верховного суду скарги (позову) від імені Філарета на бездіяльність президента Зеленського, який начебто обіцяв, але вже не горить бажанням влаштовувати Філарету аудієнцію (ну, звик митрополит так вирішувати свої питання). Дуже «вчасно» напередодні візиту Вселенського патріарха до Києва, на якого і Філарет, і Московський патріархат повісять відповідальність за «релігійну дестабілізацію». Невже Олена Володимирівна хоче отримати такий же позов і до ДЕСС, який з великим задоволенням інформаційно розкрутять ресурси УПЦ МП? Невже у ДЕСС немає інших справ до розгляду? Наприклад, дати відповідь на питання: в чиїй компетенції розгляд вмісту отих коробок зі зверненнями УПЦ МП про неприпустимість перейменування цієї релігійної структури в РПЦвУ? Не секрет, що займатись цим кейсом у ДЕСС елементарно немає штату, який і досі неукомплектовано. Може, тому в останньому інтерв’ю на «Главкомі» пані Богдан дуже скептично ставиться до практичного використання «Закону про перейменування» та озвучує типові російські аргументи проти виконання приписів закону?
І на цьому фоні спроба «модерування» відносин всередині ПЦУ може розцінюватись в кращому випадку як некомпетентність служби, а в гіршому – як свідома чи несвідома «підстава».
