Від ортодоксії до ортопраксії: слово до євангельських християн, які йдуть у політику

Минулої неділі в багатьох євангельських церквах України під час богослужінь люди молились за майбутні парламентські вибори в нашій державі. У національному палаці «Україна» навіть відбувся молитовний форум. Ініціювала цей захід парламентська молитовна група, яка існує в Верховній Раді України, а також голови євангельських протестантських Церков України.

Молився і я з нечисленними євангельськими християнами в одній із полтавських церков. Як і багато інших християн, ми просили Бога про те, щоб вибори пройшли чесно і прозоро. Від священнослужителя я дізнався, що однією з помітних особливостей майбутніх виборів є те, що багато протестантів ідуть в політику. Так, наприклад, у політику йде Валерій Макаренко з кримської церкви «Царство Боже». В депутати мітять також єпископ євангельських церков «Українська Місіонерська Церква» Валерій Решетинський, лідер молодіжного руху «Діскавері» Денис Наконечний, пастор церкви християн віри євангельської «Добра новина» м. Нетішин Хмельницької області Олександр Калабський, пастор і декан Київської теологічної семінарії «Благодать та Істина» Віктор Шевчук та «людина року в українському християнстві-2010», засновник благодійного фонду «Отчий Дім» Роман Корнійко. Кандидати в депутати підкреслюють, що в цілому євангельські церкви України аполітичні, тобто стоять осторонь від політики. Вони ж ідуть в політику перш за все як громадяни, які вважають своїм обов’язком проявити свою активну соціальну позицію.

З тієї молитви я пішов з купою запитань (більшою, ніж відповідей), які не дають мені спокою навіть зараз. Яку позицію будуть відстоювати євангельські лідери, особливо ті, які балотуються в Раду, зіштовхнувшись із масовими фальсифікаціями, вкиданнями фальшивих бюлетенів, голосуванням за відкріпними талонами, про що ми вже чуємо зараз? Чи буде ваш голос такий же міцний, як він був під час спільної молитви? Чи вистачить вам впевненості, з якою вже завтра в ультимативній формі слід буде звертатися до президента Януковича, адже ще вчора вам вистачало впевненості, щоб звертатись до Царя царів у ваших молитвах? Тиждень тому ваш голос почув досконалий Бог! Чи почує через тиждень ваш голос недосконалий президент? Чи стане український народ свідком того, що протестанти не тільки балотуються в Раду, а й ще й баламутять (у нормальному розумінні) цю Раду. Чи будуть офіційні заяви та публічні протести від тих, хто ще вчора виступав організаторами масової молитви за вибори в Україні? Чи не станеться так, що ми ще раз будемо свідками того, що замість очолити мирну демонстрацію чи ненасильницький супротив, наші єпископи організують чергову молитву, в якій ми вже будемо молитися за тих, хто сфальсифікував вибори і в котрий раз проголосимо те, що «нема влади не від Бога» (Рим. 13:1)?

Чи не здається Вам, що в ситуації економічної кризи, тотальної корупції та злочинної поведінки цієї влади, Церква, яка тільки молиться, перестає виконувати роль пророка свого суспільства? Чи це не Ісая ходив голим серед свого народу, щоб показати йому, що Бог забере все багатство і залишить їх ні з чим, чи це не пророк Нафан вказав на гріх царя Давида, чи це не Христос назвав царя Ірода «лисицею»? Здається мені, що журналісти, політичні опозиціонери та громадські активісти перехопили цю функцію сьогодні. Саме вони не дають цій владі остаточно «проковтнути» всіх нас і штовхнути в полон «єгипетських» злиднів та «вавилонського» рабства. У той час, як Рада Євангельських Протестантських Церков України проголошує моральні орієнтири для суспільства, міркує про те що таке сім’я, пропонує вжити заходів проти пропаганди сексуальної розпусти, різних збочень, окультизму, пияцтва, наркотиків, тютюнопаління та розпусти на телебаченні, світські люди чи номінальні віруючі не забувають і про те, що треба відкрито критикувати владу (бо це вона нам має бути підконтрольна, а не ми їй), розкривати злочинні плани та апелювати до західних стандартів життя. Вони не просто лагідно закликають владу проявити небайдужість до долі нашого народу, вони б’ють на сполох своїми статтями, відеосюжетами, акціями суспільної непокори. Моральні орієнтири теж важливі, але ж вони не виникли на пустому місці, вони є комплексом проблем, який має назву «риба гниє з голови».

Але чи вистачить у політиків-протестантів залишатися справжніми протестантами у великій політиці? Справжніми — мається на увазі такими, в крові яких завжди присутній цей вічний протест проти Status Quo, пануючого режиму, домінуючої ідеології? Чи буде достатньо вам мужності, щоб не прогнутися, не дивитися на особи, не розрізняти за достатками? Чи достатньо буде у вас духу, якщо ви все ж таки потрапите до парламенту, а опозиція не зможе стати більшістю в парламенті, щоб навіть, якщо це буде загрожувати здоров’ю вашої родини, реєстрації вашої релігійної громади, чи фінансовій стабільності вашого гаманця, сказати, що уряд Азарова відверто бреше і краде гроші з державного бюджету. Чи зможете ви, навіть якщо не пройдете за списками ваших партій до парламенту і змушені будете повернутися до церковної праці, публічно, як церковні лідери, в мікрофон, на всю державу, заявити про те, що президент Янукович дійсно бенкетує під час чуми? Біблійний приклад пророків, які викривали злочини своїх царів, більш аніж актуальний сьогодні.

Я цій ситуації мені на думку приходять слова католицького теолога XX століття, який активно займався політичною теологією, Джона Баптиста Метца (Johan Baptist Metz) про те, що християнство дуже довго освячувало панівні порядки держави, а бідних та пригноблених годувало надіями про потойбічну нагороду. Церква якщо і наважувалась критикувати сильних цього світу, то робила це занадто боязливо і нерідко з великим запізненням (Иоганн Баптист Метц. К диалогу между христианами и марксистами. // Социально-политическое измерение христианства. Избранные теологические тексты XX столетия. М.: Наука, 1994. – С. 193). Не покидають мене і слова баптистського проповідника Мартіна Лютера Кінга, який у шістдесяті роки в Сполучених Штатах Америки борючись за права чорних сказав, що релігію, яка опікується людськими душами, але байдужа у відношенні до нетрів, які їх вбивають, економічних умов, які їх душать та соціального стану, який їх спотворює — таку релігію слід вважати мертвою (Мартин Лютер Кинг. «Я был на вершине горы» из речей, проповедей и статей. 198-203 // Социально-политическое измерение христианства. Избранные теологические тексты XX столетия. М.: Наука, 1994. — C. 200)

Звертаючись до євангельських лідерів, які вже завтра будуть балотуватися до Верховної Ради, мені хотілося б нагадати про те, що ви берете на себе тягар політичної відповідальності за людей, і ми будемо чекати на вашу публічну реакцію в разі, якщо міжнародні спостерігачі та міжнародні інстанції визнають, що вибори в Україні були сфальсифіковані чи пройшли з масовими порушеннями. Як священнослужителі, Ви взяли на себе обов’язок піклуватися про душі ваших вірян, як політики ви берете на себе відповідальність публічно звітувати про те, в якому стані знаходиться держава і хто її (прізвища, посади) до цього довів. Тепер, дивлячись на вас, ваші адепти братимуть із вас не тільки приклад того, як проповідувати Благу Звістку невіруючим, а й приклад, як поводити себе в площині політичних взаємовідносин. Ідучи в політику, ви більше ніж інші з-поміж нас, підписуєтесь під тим, що прийшов час перейти від ортодоксії до ортопраксії.