Видавнича справа і періодика монахів-василіян у контексті їхнього служіння в Канаді: історичний ракурс і сьогодення

До одного з основних видань – «Світло»/«TheLight» – був причетний також автор цих рядків в якості позаштатного кореспондента у Львові (1994-2002) і упорядника адресаря УГКЦ в Україні (1996-2004), який публікували в щорічниках «Календар «Світла».

Українська періодика в Канаді є об’єктом для наукового і журналістсько-публіцистичного осмислення, а її історія й становлення відображена у десятках, а то й сотнях наукових публікацій українських і закордонних авторів. У відповідній статті 3-го тому «Енциклопедії українознавства» наголошено, що в 60-70-их роках минулого століття існувало понад 150 періодичних видань, а українські видавництва в цій країні можна поділити на три групи: загальноінформативні, релігійні і фахово-просвітницькі [1, С.943]. До других й належить до сьогодні видавництво отців василіан у Торонто, історія становлення якого пов’язана із релігійною діяльністю Чину. Вже 114 років поряд з єпархіальним духовенством УГКЦ й іншими монашими спільнотами, зокрема, отцями редемптористами, вони моляться і працюють за океаном серед наших земляків.

У своїй статті ми обмежимося здебільшого знаковими публікаціями про релігійно-душпастирську, культурно-просвітницьку працю, видавничу справу й періодику ЧСВВ в Канаді. Однією з таких ключових праць є історичний нарис о. Мелетія Соловія (ЧСВВ) «Нарис праці оо. Василіан у Канаді», опублікований з доповненням новішої інформації в «Календарі «Світла» на Божий 2003 рік» (присвячений 100-літньому служінню ЧСВВ в цій країні). Народившись в Україні, о. Мелетій зміг реалізувати свій потенціал історика, літургіста й письменника за океаном. Окрім видання своїх творів у видавництві отців василіан у Канаді (найвизначніші – «Літургіка для українських шкіл» (Торонто, 1959), «Святий Йосафат Кунцевич: життя і його доба» – у співавторстві з о. Атаназієм Великим (Торонто, 1967), Мелетій Смотрицький як письменник: у 2-х томах. Записки ЧСВВ. – Торонто, 1977-1978), він ще був головним редактором журналу «Світло» в середині 50-их років минулого століття. В своєму нарисі він особливо акцентує увагу на тому, що фундамент місії отців василіан в Канаді заклали перші священики-«піонери» із Галицької провінції ЧСВВ. Подібно як в Західній Україні, вони, проповідуючи на великих просторах Канади, вбачали у християнській періодиці допоміжний і дієвий засіб донесення євангельської науки малограмотним, а іноді й неписьменним землякам. Особливо гостро це відчув о. Платонід Філяс, перший редактор журналу «Місіонар», про що зазначає теперішній редактор «Світла» о. Василь Цимбалістий. Місія о. Платоніда в Канаді тривала всього три роки, але тоді він побачив велику потребу у заснуванні релігійного видання з метою духовного оздоровлення наших емігрантів і захисту їхньої релігійно-церковної спадщини [2, С. 84]. До речі, серед когорти перших василіан в Канаді о. П. Філяс вирізнявся особливою самопожертвою. Під час його від’їзду до «старого краю» наші земляки, які наверталися завдяки його актуальним наукам, плакали і хотіли, щоб церковний провід залишив й надалі цього священика на служіння... [3, С. 48-49].

Становлення періодики

Періодичні видання отців Чину св. Василія Великого органічно вкладаються у систему тамтешньої преси українських канадійців, оскільки вони були пов’язані із заснуванням і розвитком монаших осередків ЧСВВ під час перших хвиль нашої еміграції. Їхньому становленню передував «інформаційний голод» галицьких українців, які після прибуття в Канаду старалися передплачувати «Місіонар», заснований у Жовкві в 1897 році. «Але це була немов краплина в морі! Зрештою, перші два десятиріччя українського поселення в Канаді (1891-1911) пройшли під знаком боротьби за «хліб насущний». Важкі обставини піонерського життя, брак знання мови й обставин у новій країні-батьківщині не сприяли організуванню й розвитку свого видавництва, своєї преси і своїх книжок…», ‒ зазначає о. М. Соловій [3, С.82]. Водночас основним джерелом інформації для канадійських українців на початках була відома на поселеннях українська газета «Свобода» (США), заснована в 1893 році, до речі, видається до нині.

Починаючи з 1906 року на своїх зібраннях у Вінніпезі отці василіани неодноразово говорили про потребу власного видання, але не мали для цього грошей та засобів. Лише за ініціативи тодішнього настоятеля «василіанської місії в Канаді» о. Созонта Дидика й відповідних заходів було засновано періодичне видання «Канадійський Русин». Як зазначає у своїй розвідці о. М. Соловій, його перше число вийшло 27 травня 1911 року.У програмовій статті було задекларовано поширення і захист засад греко-католицької віри. М. Соловій називає цей часопис «дитиною» перших василіанських піонерів [3, C.84]. Вони отримали духовну й матеріальну підтримку своїх вірних в цій ділянці. Після приїзду до Канади єпископа Микити Будки «Канадійський Русин» поступово перейшов до компетенції єпархіальних священиків і в 1918 році змінив назву на «Канадійський Українець» з редакцією у Вінніпезі (роки видання 1918-1931). Його першими редакторами були М. Сироїдів, О. Сушко, І. Петрушевич та ін. [1, C. 343].

Заснування видавництва і друкарні

У міжвоєнний період «апостолят друкованого слова» монахи-василіани у Канаді ширше розвинули завдяки заснуванню окремого видавництва і друкарні у м. Мондера, яка функціонує до сьогодні і видає десятки релігійних праць. Та цьому передував розвиток василіанської місії, особливо коли в 1923 році число ченців зросло до 23-х, в 1932 році була заснована «Американсько-Канадійська Провінція», а в 1933-1934 рр. відбувся «приплив» монахів з Галичини… [3, С.54].

Отець Іван Дамаскин Попович в окремій статті «Пропам’ятної книги оо. Василіян у Канаді», виданої з нагоди 50-ліття їхнього служіння в цій країні, поділився власним спогадом: в міжвоєнний час українці не звикли до читання книжок, а коли що й читали, то не завжди розбиралися в якості змісту. В скромній бібліотеці українських поселенців Канади поруч із католицькою літературою можна було помітити тоді протестантські книжки й також антирелігійні (комуністичні), оскільки серед них теж проводили «агітацію» одні й другі. Тому о. І. Попович заснував у Мондері відому «Бібліотеку добрих книжок». Книгарня налічувала сотні різних релігійних і літургійних видань: молитовники, духовні науки, історичні, наукові, белетристичні видання, дитячу літературу та інший спектр літератури. Вони надходили сюди здебільшого з жовківської друкарні отців василіан, яка переживала на той час «золотий період» своєї різносторонньої діяльності.

В 1936 році у Мондері отці василіани заснували й друкарню, яка з кожним роком поповнювалася новим обладанням – машинами для друку, також новими шрифтами, інструментами для обробки кліше, для виготовлення палітурок. Подальшому розвитку видавничо-друкарської справи й періодики сприяло заснування в 1948 році окремої Канадійської Провінції отців василіан. На той час вона налічувала 98 богопосвячених осіб. Оскільки масштаб діяльності потребував більших приміщень і зважаючи на провінційність Мондери, в 1949 році прийнято рішення перенести друкарню у Торонто. Водночас тут треба було долати немало виробничих і матеріально-фінансових труднощів. «Заробляючи на утримання своєї друкарні і видавництва через друк книжок і різних друкарських робіт, оо. Василіяни не забували про те, що першим їхнім завданням є таки свої видання», ‒ наголошує о. М. Соловій у своїй розвідці [3, C.85]. В об’ємному виданні, присвяченому дослідженню василіанського книговидання від самих його початків і до початку XXI ст. «Місія високого слова», теперішній директор видавництва «Місіонер» єромонах-василіянин Климентій Стасів зазначає, що в цій інституції сформувався «…чудовий професійний колектив авторів, серед яких – відомий письменник о. Андрій Трух, автор «Житія святих» у 4-х томах, яка вийшла в Канаді в 1952-1960 рр., а з початку 90-их рр. XX ст. до сьогодні видаються великим накладом в Україні. … Василіянський письменник о. Іриней Назарко написав і видав книжки «Марія і ти» (1950), «Святий Володимир Великий» (1954)…, «Київські і галицькі Митрополити (1962)» [4, C. 326].

Початки журналу «Світло»

Одним із ключових видань отців василіан у Канаді став журнал «Світло», перше число якого вийшло у травні 1938 року в Мондері. Більшість українських авторів книг торонтської друкарні в безпосередній чи опосередкований спосіб були пов’язані з цим періодичним виданням. Окрім вищеназваних ченців, ще варто згадати отців Євгена Білика (редактор журналу «Юнацтво»), Епіфанія Пащака, а їх письменницьку справу продовжували монахи наступного покоління, які в часі своїх богословських студій видавали студентський журнал «Проблиск» і «Богословський Альманах» – Модест Гнесько, Никон Свірський, Бернард Дрібненький та ін. [3, С. 87].

З кінця 1949 року і до нині журнал виходить у Торонто. У період видання у Мондері «Світло» нагадувало радше газету і мало обсяг 8 сторінок. У Торонто видання набуло журнального формату, до початку 1955 року виходило як двотижневик (обсяг 32 стор.), а відтоді – як місячник (обсяг 48 стор.), і така періодичність є усталена до сьогодні. «Починаючи з 1966 р., «Світло» виходить лише українською мовою, а для англомовних читачів отці василіяни видають окремий шістнадцятисторінковий місячник під назвою «LifeBeacon» [4, C. 326].

Редактори журналу в контексті служіння василіан в Канаді. Головними редакторами журналу «Світло» були о. Марко Романович (1936-1943), о. А. Трух (1943-1946), о. І.Назарко (1946-1949), о. Вернард Дрібненький (1949-1954, 1961-1964), о. М. Соловій (1954-1958), о. Никон Свірський (1958-1961, 1988-1989), о. Орест Купранець (1964-1988). Це здебільшого представники того покоління ченців ЧСВВ, які народилися в Україні до Першої світової війни або в міжвоєнний період, навіть воювали у різних військових формуваннях і в силу різних обставин виїхали з України на служіння в Північну Америку. До цієї «вітки» редакторів «Світла», наприклад, належали о. А. Трух (1894-1959 ), який служив командантом у лавах Січових Стрільців, є одним з авторів їх відомої пісні «Червона калина», а потім в США і Канаді став багатогранним християнським письменником; о. І. Назарко (1905-1976), один з головних довоєнних провідників марійських товариств у Львові й редактор видань цих товариств, а на еміграції в Канаді – науковець, потім – ректор Української папської семінарії в Римі; о. Орест Купранець (1924-1988) – навчався в міжвоєнному часі у Німеччині, був вояком дивізії «Галичина» і після еміграції в Канаді став василіанським ченцем, різностороннім науковцем і одночасно довголітнім редактором «Світла».

Теперішній головний редактор журналу о. В. Цимбалістий сформувася вже в релігійному і національному середовищі українців-емігрантів у Бразилії, звідки родом походить ціла низка науковців і письменників ЧСВВ і протягом 26 років причетний не тільки до розвитку василіанської преси в Канаді, а й українського релігійного книговидання загалом. В одному з «Календарів Світла» ще 13 років тому зазначає: «Хочеться вірити і надіятися, що теперішня криза духовного життя (криза покликань) у Канадійській провінції ОО. Василіян буде тільки переходовим явищем і стане поштовхом до нового духовного відродження, до обнови чернечого духа в молодих поколіннях і до продовжування своєї місії в Канаді через зворот до того «піонерського духу» перших оо. місіонерів» [2, С. 88].

В 1999 році на служіння в Канаду прибуло біля десятка братів-ченців василіанської Провінції в Україні, але лише одиниці з них сьогодні служать при тамтешніх монастирях . Серед них – о. Гавриїл Габер, теперішній протоігумен Канадійської провінції, який веде програму для місцевих українців на радіо Едмонтона. В 2010-2013 рр. в Едмонтоні працював о. Миколай Микосовський з України, автор статей про релігію й віру та поетичних творів в пресі та інтернеті, який, окрім душпастирювання серед наших земляків, долучився до творення «Світла» [5]. Загалом василіанська спільнота в Канаді має свої монастирі в чотирьох провінціях країни: Онтаріо, Манітоли, Альберти і Британської Колумбії, які простягаються від Атлантичого океану на сході до Тихого океану на заході, і в трьох єпархіях та одній архієпархії УГКЦ. Найголовніші монаші осідки зосереджені в Торонто, Оттаві, Ванкувері, Едмонтоні, Мондері, Вінніпезі – зазначено на головному сайті ЧСВВ в окремій публікації.

Особливість тематики журналу «Світло»

З цього приводу о. К. Стасів зазначає: «часопис «Світло» … є одним із найкращих католицьких видань у Північній Америці. Він відігравав важливу роль у пропагуванні католицького віровчення та релігійної етики серед українських поселенців в Канаді, сприяв збереженню їхньої етнічної, культурної та релігійної ідентичності. Цей часопис є важливим історичним джерелом, яке віддзеркалює усі сторони суспільно-релігійного життя українців Північної Америки, містить важливі матеріали з історії УГКЦ». [4, C. 327-328]. В рамках цієї статті, не перераховуючи десятки, а то й сотні авторів, які залишили свій слід у творенні видання «Світло», зауважимо, що тут публікувалися не тільки інформації про греко-католиків в Канаді й на поселеннях, а й тематичні статті, наукові розвідки авторитетних богословів й істориків УГКЦ в діаспорі, релігійна поезія, проза тощо. На сьогодні основними темами журналу є коментар з приводу якоїсь події з життя Вселенської Церкви чи з УГКЦ, актуальна наука папи Франциска, релігія і віра в сучасному світі (релігійно-духовні статті священиків) тощо. З 2005 року статті журналу «Світло» можна щомісяця читати ось за цим посиланням: http://basilianfathers.ca, однак сайт не завжди активний.

«Календар Світла»

Традиція видавати щорічний календар при греко-католицькому часописі була започаткована «галицькими» василіанами (наприклад, щорічний календар журналу «Місіонар» засновано в 1902 році). Тому цілком закономірно, що таке видання з’явилося у стосунку до «Світла». На початках, в 1930-1940-х роках, воно називалося «Календар Української Родини» і «Календар Українських Вістей», а з початком видання журналу у Торонто засновано щорічник-альманах «Календар Світла». Його структура залежала від конкретно обраної релігійної чи церковної теми відповідно до контексту доби, в якій «Календар» видавався.

Особливості видання в Україні

В 1992 році, коли Галицька Провінція ЧСВВ в Україні відновлювала видавничу справу при львівському монастирі св. Онуфрія, виникла й потреба надсилати матеріали про актуальні церковні події з нашого краю в редакцію «Світла». Завдяки о. Василю Цимбалістому, який у 1994 році вперше прибув до України, було організовано кореспондентський пункт у Львові під проводом тодішнього директора видавництва «Місіонер» Мар’яна Лозинського. Перші повідомлення стосувалися діяльності Синоду владик УГКЦ, різних церковних конференцій і зібрань [6]. Постійними авторами таких дописів в середині 90-их років XX ст. стали журналісти Любомир Калинець, Кость Чавага та ін. Значну частину новинних матеріалів становили репортажі з відпустових місць Західної України, переважно при василіанських монастирях (Крехів, Гошів, Лаврів) і водночас щомісячна хроніка відновлення монашого життя в цих обителях, зруйнованих комуністичним режимом і т.п. Тематичні матеріали з українського корпункту стосувалися взаємин між УГКЦ і владою, соціальної праці священнослужителів і мирян УГКЦ, журналістського і наукового осмислення драматичної історії УГКЦ в XIX-XX ст. Зокрема, останню тему вдалося висвітлювати завдяки ще живим тоді свідкам комуністичних переслідувань Василіанського Чину о. Маркіяну Когуту (ЧСВВ), о. Дам’яну Богуну (ЧСВВ), які були в міжвоєнний період авторами журналу «Місіонар» і укладали для читачів «Світла» мартиролог мучеництва УГКЦ. Серед світських авторів цього блоку виділимо науковців Івана Паславського, Михайла Гайковського, П.Шкраб’юка та ін. Статті про питання релігії і віри на початках незалежності до редакції «Світла» надсилав й довголітній місіонер у Львові о. Василь Зінько), який приїхав з Бразилії в 1994 році. На шпальтах «Світла» з кінця 90-их років XX ст. друкували релігійні поезії нових авторів з України, зокрема, письменника П. Шкраб’юка, колишнього протоігумена Галицької провінції ЧСВВ о. Василя Мендруня, братів-новиків Крехівського монастиря та ін. В липні 2001 року за участі головного редактора «Світла» о. В. Цимбалістого було видано у Львові спеціальний випуск журналу (повністю у кольорі), присвячений апостольському візиту св. папи Івана Павла II, де було вміщено публікації цілої когорти українських журналістів з нагоди цієї події.

В 2004 році з фінансових причин друкування «Світла» у друкарні монахів-василіан у Жовкві було призупинене.

Окремою сторінкою співпраці українського корпункту із канадійською редакцією стала підготовка щорічника «Календар Світла», перший випуск якого в Україні вийшов в 1993 році, а останній – в 2004-му. Це була публікація тематичних статей, літературних творів на релігійну тему «українських» авторів «Світла» і водночас збір і систематизація матеріалу для «Календаря УГКЦ в Україні». Це виявилося нелегкою справою з огляду як на початки розбудови церковних структур і постійні зміни серед їхніх членів, а також неефективну комунікацію між нами, журналістами і представниками прес-служб чи інформаційних відділів різних церковних одиниць. Однак, попри суто технічні моменти і труднощі в зборі інформації, як на мене, це був вдалий проект, оскільки в одному виданні містився повний шематизм (адресар) цілої Церкви, чого не маємо сьогодні.

Музей книги в Мондері

Довоєнні, післявоєнні і ближчі до нас сучасники – редактори «Світла» ‒ часто на «голому» ентузіазмі прикладали чималі зусилля для того, щоб журнал «Світло» та й ціла система християнського книговидання греко-католиків в Канаді стали засобом для свого релігійного і національного самоусвідомлення на чужині. Постійним нагадуванням цього є музей книгодрукування в Мондері на місці колишньої друкарні отців василіан, який заснований в 1953 році і посвячений після розбудови в 1990 році [4, C.331]. Його «відвідують не тільки українці мільйонної української діаспори в Канаді, але й канадійці, туристи з усього світу, визначні діячі культури і мистецтва.». Перелік цінностей цього музею надто великий, та все ж виділимо одну з важливих його складових – стародруки, які свого часу після Другої світової війни звозив до Канади о. Йосафат Жан, француз за походженням, який став монахом-василіанином ще у 1913 році. В окремій статті редактор «Світла» о. В.Цимбалістий детально описує цінності мондерського музею, між іншим зазначає: «Секцію «Християнство в Україні» розпочинає макет стильової дерев’яної церкви з Закарпаття та серія українських стильових картин церков. Однією з найважливіших секцій є секція старинних рукописів і друків, серед яких виставлена Острозька Біблія 1580 року.» [6. C.91].

Однією з головних проблем видавців василіанської періодики в Канаді є асиміляція нового покоління українців в цій країні (за етнічним походженням) і водночас продовження справи отців василіан в Канаді в умовах кризи покликань до монашого стану й мізерної участі молоді в релігійному житті [4]. В публікаціях «Світла» впадають у вічі також мовні недопрацювання. Все ж журнал «Світло» і дотичні до нього періодичні видання, зокрема, «Календар Світла» можуть стати джерелом потрібної інформації для істориків УГКЦ, богословів, релігієзнавців, усіх, хто цікавиться релігійною періодикою діаспори.

Використані джерела:

1. Казимира Б. Канада. Преса і вид-ва // Енциклопедія українознавства у 10-ти томах (словникова частина). ‒ Т. 3. ‒ Львів: видавництво НТШ, 1994.– С.943-944.
2. Цимбалістий В. Василіяни в паломництві до третього тисячоліття // Календар Світла на Божий 2000 ювілейний рік. – Торонто-Львів: Місіонер, 2000. – С.76-96.
3. Мелетій М. Соловій. Нарис праці оо.Василіян у Канаді (1902-2002) // Календар Світла на Божий 2003 рік. – Торонто-Львів: Місіонер, 2003. – С.41-126.
4. Стасів К. Місія високого слова: Василіянське книговидання: минуле, сучасне і майбутнє. – Жовква: Місіонер, 2015. – 464+8 с.
5. Про церковне життя в Едмонтоні, сучасний світ та журналістику. Розмова з о. Миколаєм Микосовським // Патріярхат. – 2012. – Ч.3. – С. 10-13.
6. Скленар І. «Світлу» в Україні – 10 років! // Світло. – 2002. – Ч.9 - С. 212.
7. Цимбалістий В. Музей релігійної і церковної історії в Модері, Альберта, Канада // Календар Світла на Божий 2003 рік. – Торонто-Львів: Місіонер, 2003. – С.89-95.

Світлини з архіву автора, «Календаря «Світла» на 2003 рік Божий», книги о.К.Стасіва «Місія високого Слова: Василіянське книговидання: минуле, сучасне і майбутнє»