Напевно кожен зіштовхувався з проблемою знайти хороших майстрів для ремонту помешкання чи для інших робіт. Одним з факторів завжди є не лише їх професійність (напевно, це першочергова вимога), але й особиста порядність. Пригадую, як авторитетно звучала рекомендація від знайомих щодо певних майстрів: вони віруючі, роблять все на совість, порядні у стосунках. Така характеристика давала впевненість, що з цими майстрами можна мати справу.

Це мені пригадалося, коли зайшла мова про саміт професіоналів-християн, що 20-21 квітня відбувся в Києві. Напередодні під час дискусій у соціальних мережах поєднання двох слів «християнин» і «професіонал» викликало різноманітне трактування, найчастіше, що це «професійні християни», тобто ті, які заробляють чи навіть спекулюють на своїй вірі. Напевно, таких є немало, бо саме такий образ не міг би виникнути на пустому місці. Але для мене це радше виняток, ніж правило. Можливо тому, що маю хороший досвід спілкування з людьми у різних галузях, які довели свій високий професіоналізм і щиру віру.

Приємно, скажімо, з дизайнером інтер’єрів поговорити не лише про інтер’єри, але й про християнську музику чи про життя різних спільнот віруючих.

На жаль, реалії життя такі, що маємо цілковито алогічний дуалізм: понад 70% громадян України вважають себе віруючими, але понад 80% тих же громадян давали або брали хабарі. Для нас є звичною картина, коли чиновник у себе в кабінеті розміщує ікони, але в той же час не гребує грабувати державу і її громадян. Або коли аморальний суддя називає величезні суми коштів, знайдені у його службовому кабінеті, «наколядованими» чи «засіяними». Такий цинізм, а тим більш із зловживанням релігійними термінами, мав би не просто вражати. За цих обставин дуже хочеться шукати це середовище, де люди, за словами Блаженнішого Любомира, живуть за вірою не лише у неділю, а цілий тиждень, і з ними разом намагатися щось змінити у цьому суспільстві дволикості.

Власне на згаданому саміті прозвучала з вуст владики Любомира дуже важлива думка: що попри інші чесноти маємо бути відважні не підтримувати гріх у своїй професійній діяльності. Він навів приклад чиновника, який відмовився брати хабарі і таким чином посягнув на систему відносин, яка склалася у його професійній сфері. Цим самим він попав під критику колег, але він мав відвагу це зробити. Напевно кожен у своїй ділянці може скласти список таких гріхів. Для журналіста це відвага не продукувати «джинсу» або не поширювати відверто неправдиву інформацію, для лікаря — не обдирати хворого, для вчителя — не продавати оцінки, для науковця — не займатися плагіатом і т.д.

На саміті йшлося також і про системне зло на рівні держави. Скажімо, про ту ж таку сферу медицини, коли всупереч законодавчим нормам державна влада відкладає у бюджеті дрібні відсотки на охорону здоров’я, тим самим даючи мізерні зарплати лікарям і заохочує доплати – подяки зі сторони пацієнтів. І вже не одне десятиліття не бажає вирішити цю проблему, зокрема, шляхом страхової медицини. Подібні речі можна знайти і в інших сферах професійної діяльності.

І все це є викликами для тих християн, які хочуть поєднувати свою віру і професійну діяльність. І про це також говорилося на цьому саміті. А ще звучали дуже цікаві і дуже оптимістичні виступи – ділення досвідом, як можна, будучи твердим у вірі, досягнути багато і у бізнесі, і в культурі, і в громадянській діяльності.

Мирослав Маринович, який задав тон саміту професіоналів-християн, у коментарі про цей захід сказав дуже важливу річ: віруючі люди мають відрізнятися від загалу. Порівнюючи з далекими минулими роками, коли християни нерідко жертвували своїм життям, відмовляючись поклонятися античним ідолам, так і сьогодні вони мають відмовитися від поклоніння новітнім ідолам — владі і грошам. А професійна сфера має бути саме цим місцем, де ця стійкість у вірі може яскраво проявитися.