«Вороже духовенство». Як єпископа УАПЦ Юхима Калішевського в 1937-му змусили відректися від церкви, заарештували, а потім розстріляли
Головний редактор сайту НВ Юлія МакГаффі завдяки Консультаційному центру при Архіві національної пам’яті відшукала в Биківні могилу свого прадіда, єпископа Юхима Калішевського, і дізналася, за що його репресували.
1
«Визнаю себе винним у тому, що я є учасником Київського центру церковно-націоналістичної фашистської організації, що проводила свою діяльність на базі так званої Української автокефальної церкви — УАПЦ».
Так Юхим Калішевський, колишній єпископ УАПЦ, на допиті від 25 липня 1937 року відповідає на запитання про те, чи визнає він себе винним у «приналежності до контрреволюційної церковно-націоналістичної організації».
Під час цього і двох інших допитів влітку 1937-го, інформація про які збереглася в архівних документах, Калішевський детально розповідає про діяльність свого «угруповання». Він згадує про зустрічі, які проводилися чи то наприкінці 1933-го, чи то на початку 1934 року на квартирі одного з єпископів. На зустрічах цих, згідно зі свідченнями Калішевського, обговорювалися, зокрема, такі питання, як створення «самостійної держави українського фашистського типу», яка діяла б «під контролем Німеччини», «реставрація капіталізму», ліквідація колгоспів та інші «антирадянські» речі.
На всіх допитах Юхим Калішевський повторює імена своїх «співучасників» — інших духовних осіб, які брали активну участь у житті «фашистського угруповання». «Керівником українського фашистсько-націоналістичного центру» називає архієпископа Володимира Самборського.
«Всі ми були безпосередніми організаторами ворожих сил із середовища духовенства і мирян, які об'єдналися навколо УАПЦ у напрямі всесвітньо розвиненої націоналістичної пропаганди і підготовки кадрів для виступу проти Радянської влади до моменту інтервенції», — говорить на допиті Юхим Калішевський.
Збережені документи дають змогу зіставити його слова, сказані під час кількох різних допитів. Скрізь повторюється та сама, немов «завчена» — а може, й насильно «вибита» під час допитів — риторика: Калішевський визнає себе винним, говорить про те, що нібито прекрасно знав, що УАПЦ — це «фашистсько-націоналістичний центр», і поіменно називає інших людей, причетних до діяльності цієї організації.
Після декількох допитів — основних і одного додаткового — Юхима Калішевського визнають винним у тому, що він був учасником «української фашистсько-націоналістичної організації», проводив серед населення «діяльність, спрямовану на повалення Радянської влади», а також «готував свої кандидатури для висунення в Ради» на виборах, щоб дискредитувати радянську владу.
Саме за це 15 вересня 1937 року Трійка НКВС по Київській області засудить Юхима Калішевського до розстрілу. Вирок приведуть у виконання 22 вересня.
2
«Я ненавиджу Сталіна з 13-ти років, коли в 1988 році на тлі горбачовської відлиги на кухні нашої комуналки на Інститутській мої батьки і бабуся вирішили розповісти мені, що мій прадід Юхим Абрамович був архієпископом Української автокефальної церкви та (за сумісництвом) євреєм-вихрестом».
Такий пост 80 років потому, навесні 2018-го, напише в своєму Фейсбуці головний редактор сайту НВ Юлія МакГаффі. У цьому пості вона розповість історію своєї родини: про бабусю Агнесу, яка вважала за краще не називати своє справжнє «неформатне для СРСР» ім'я і представлялася всім Аллою. І про те, що її сім'я досі не знає, де знаходиться могила Юхима Калішевського.
«Ми в сім'ї думали, що прадіда розстріляли в нинішньому Жовтневому палаці на Інститутській — там НКВС допитувало «ворогів народу «і деяких розстрілювало на місці», — каже Юлія МакГаффі.
Майже відразу на її допис відгукнеться журналіст і історик Вахтанг Кіпіані — він запропонує пошукати прізвище її прадіда в довіднику священників УАПЦ від 1956 року. І — знайде.
Фотографія Калішевського в компанії інших духовних осіб, зроблена в 1921-му, виявиться і на обкладинці газети Церква і Життя за 1964 рік.
Це покладе початок для нових пошуків. Навесні 2021-го Юлія МакГаффі подасть запит в Архів національної пам’яті, щоб дізнатися про свого прадіда більше. У відповідь отримає кілька листів з матеріалами допитів. А ще — дізнається, де його могила.
«Мені відповіли, що Юхим Калішевський похований на спецділянці НКВС під Києвом, де розташований заповідник Биківнянські могили, а на сайті заповідника розміщена інформація і документи про мого прадіда», — розповідає МакГаффі.
Згідно з інформацією на сайті заповідника, Юхим Калішевський неодноразово потрапляв під репресії і до 1937 року. Врешті, в 1933 році він був змушений відректися від свого церковного сану і покаятися за так звану «антирадянську діяльність». Після цього став «світською людиною» і влаштувався на роботу до водолікарні в місті Біла Церква — бухгалтером.
«Набираюся духу, щоб все це уважно прочитати — стільки років потому, коли це не можуть зробити ні його дочка, моя бабуся, ні мій батько — його онук, тому що їх вже давно немає в живих», — коментує історію про свого прадіда Юлія МакГаффі.
1937 рік, додає вона, був у розрізі історії зовсім недавно — менше ніж 90 років тому. Тому пам’ятати про те, що сталося, і нагадувати про це всім нині сущим — дуже важливо. Хоча б для того, щоб тоталітаризм ніколи більше не повстав і не почав вбивати, руйнувати долі людей і цілих поколінь.
Олександра Горчинська
