Вплив Православної церкви України зростає, її голос є більше чутно – богослов Даниїл Ґаладза

Наталія Чурікова

На цій, як її називають організатори, Мегаконференції Міжнародної православної богословської асоціації (ІОТА), вчені богослови та священники, які представляють 260-ти мільйонну православну спільноту у світі, обговорювали і питання війни, і становище Української православної церкви Московського патріархату, і питання помісних церков, зокрема в Америці.

Не обійшлося і без неочікуваних поворотів, коли представник УПЦ Московського патріархату відстоював право українців на самозахист у дискусії з «православними пацифістами» з Греції.

Про те, як проходили ці дискусії, кореспондентка «Голосу Америки» Наталія Чурікова говорила з викладачем Папського східного інституту у Римі Даниїлом Ґаладзою. Отець Даниїл є дияконом Греко-католицької церкви, чиї наукові інтереси включають православне християнство та стосунки між православними і католиками.

Папський Східний Інститут є частиною консорціуму Папського Григоріанського Університету, де навчається багато студентів з України, а випускником цього інституту свого часу був нинішній Вселенський Патріарх Варфоломій I, який захистив у Римі докторську дисертацію зі східного канонічного права.

Розмова була відредагована для ясності та плинності.

Наталія Чурікова, «Голос Америки»: Отче Даниїле, наскільки ця війна роз’єднала православний світ? Чи дійсно є церкви, які відкрито підтримують Російську православну церкву у її схваленні війни з Україною?

Даниїл Ґаладза, богослов УГКЦ: Були круглі столи, сесії, присвячені питанням війни і миру, і там говорили, що треба чітко засуджувати війну. Була також цікава дискусія, в якій брали участь представники Orthodox Peace Fellowship, тобто Православного товариства миру, які себе вважають пацифістами і були учасники конференції з України, і один – як правильно називати тепер – Українська православна церква Московського патріархату, чи церкви Митрополита Онуфрія, не знаю, як точно, але один представник цієї церкви сказав, що треба розуміти, що українці не тільки мають право, але мусять захищати свою країну.

І це був ніби виклик представникові цього православного товариства, який мусив визнати, що так. При тому, що він є пацифістом, він визнав, що українці мусять себе захищати. Він про це казав з великим сумом, що якщо якийсь християнин бере зброю у руки у часи війни, то це несе духовні, психологічні наслідки.

Була одна науковця, яка належить до Православної церкви України (ПЦУ), і вона сказала, що треба розуміти ситуацію людей в Україні, і що проповідувати мир, очевидно, можливо, але треба розуміти, що ідеться про справедливий мир.

Був один богослов родом з Лівану, який спитав, що якби завтра Туреччина напала б на Грецію, то чи ви як православні, будете проповідувати, що просто треба молитися за мир, коли вони вас убивають?

Дуже багато раніше в католицькому світі обговорювалося питання теорії «справедливої війни» just war, aле вона говорила, що і мир має бути справедливий.

Був один богослов родом з Лівану, який спитав, що якби завтра Туреччина напала б на Грецію, то чи ви як православні, будете проповідувати, що просто треба молитися за мир, коли вони вас убивають? Ніхто не міг відповісти чітко, бо знали відповідь, що вони би цього не дозволили.

Н.Ч.: Чи були представники Російської православної церкви? Чи вони мусили відповідати на якийсь неприємні, можливо, запитання для себе?

Д.Ґ.: Це мене трошки здивувало. Через те, що я працюю в науковому світі християнського сходу, я часто зустрічаю колег, які належать до Російської православної церкви, або інших православних церков, які мали зв'язок з Московським патріархатом, і я помічаю, що ті, які є переважно за кордоном Російської Федерації, можуть вільніше говорити, особливо, якщо вони відчувають трошки більше незалежності.

Були науковці, наприклад, монахиня сестра Васса, людина, яка веде програму YouTube «Кава з сестрою Вассою». Вона робила кілька передач про війну, запрошувала отця Кирила Говоруна, митрополита Філадельфійського УГКЦ Бориса Ґудзяка, які говорили про російську війну проти України. Вона є православна монахиня Зарубіжної російської православної церкви, народилася в Америці, вона чітко говорить проти війни.

Н.Ч.: Коли проходила установча конференція ІОТА у 2019 році, Православна Церква України лише створювалася. Чи за чотири роки вона набула якогось свого голосу як одна із найбільших православних церков у світі?

Д.Ґ.: У 2019 році я не був присутнім особисто на тій конференції, але знаю, що головну доповідь виголосив митрополит Калістос Вейр, який помер минулого року. Він був визнаний світовий експерт православного богослов'я і християнського сходу. І хоча він був єпископом Вселенського Патріархату в Англії, було неочікувано, що він не підтримував томос і критикував його.

Цього року головна доповідь не лише підтримала рішення Вселенського патріархату щодо томосу для України, але і чітко засудила Московський патріархат. Це була велика різниця, і можна сказати, що відчувався вплив Православної церкви України.

Н.Ч.: Є ще питання юрисдикції, яке розділяє між собою православних, ми знаємо що це було питання, яке обговорювалося під час надання томосу Православній церкві України, і це питання є також актуальне і для Америки, де не існує однієї (помісної) православної церкви, є багато православних громад під різними юрисдикціями – є російські, українські, сербські, грецькі, антиохійські, які не об'єднані під одним дахом. Навіть коли президент Джо Байден вітав православних із Різдвом 7 січня, то було не зовсім зрозуміло, до кого він звертається, тому що багато громад перейшли на григоріанський календар.

Д.Ґ.: Це правда. Питання юрисдикції – це велике питання не тільки для православного, але і для католицького світу, бо у древній церкві була ідея, що є одне місто, є один єпископ. І римо-католицька церква і, наприклад, Вселенський Патріархат намагалися дотримуватися цієї позиції, але вже впродовж історії стало зрозуміло, що такий ідеал не завжди можна було втілювати в практику.

Тепер часто обговорюють, що можливо, потрібно примиритися зі status quo, що є одне місто і кілька єпископів, які себе вважають єпископами цього міста. Можливо треба шукати якісь розв'язки єдності іншими способами через діалог та співпрацю.

Щодо американського контексту, це правда що є різні юрисдикції. Наприклад, скільки православних єпископів, які мають титул «Нью-Йоркський» – я не хочу помилитися, але можна перерахувати - є Грецький православний архієпископ Нью-Йорку, є єпископ Православної Церкви Америки, він має титул Вашингтонський і Нью-Йоркський і всієї Америки і Канади. Римо-католицька церква також усвідомлювала цю проблему і тому греко-католицькі єпископи не мають титул Нью-Йорку, вони мають титул Стамфордський, Коннектикут, чи Пасікський, Нью-Джерсі, вони є у великому районі Нью-Йорку, але того титулу не мають.

Щодо календаря, то церковні спільноти в Америці, які живуть за новим календарем або новоюліанським, це – вже згадувана Православна церква Америки, антиохійский патріархат, тобто церква, яка має зв'язки з патріархатом Антіохії, і християнами Близького Сходу, де літургійна мова – арабська, Румунська церква, Болгарська церква, але в Америці немає дуже багато болгарських спільнот.

Здається, це є головні спільноти. А за юліанським календарем, тобто тим календарем, який дотепер домінує в Україні, живуть Українська православна церква, яка є під Вселенським патріархатом, в Америці та в Канаді, Російська православна церква зарубіжна і в єдності з Московськими патріархатом, і Сербський патріархат. А греко-католицькі спільноти в Америці в абсолютній більшості випадків є на григоріанському календарі.

Н.Ч.: Чи були якісь питання, які православні можуть вирішувати разом, якісь питання, у яких православні можуть говорити одним голосом?

Д.Ґ.: Очевидно, вони можуть проповідувати Євангеліє одним голосом, вони всі визнають головні засади віри, Євангелія, Ісуса Христа, і таким способом проповідує мир і любов, і тут вони представляють єдність церкви.

Щодо деталей, то я б сказав, що наукова конференція може надати напрямок ідей про розв'язування проблеми, але оскільки це є люди, які займаються дослідженнями, вони не завжди вирішують питання. Вони можуть давати поради, але чи ієрархи та парафіяни їх сприймуть, це – інше питання. Але, я думаю, всі погоджуються, що треба зберігати єдність, бо це є вже велика проповідь світові про християнську віру.