“Все зародилося з любові”: про історію діяльності львівської студії арт брют мистецтва та її глобальну місію

Як тільки авторка довідалася про існування студії арт брют мистецтва у Львові, то відразу захотіла познайомитися ближче з її діяльністю. А після приємності спілкування з працівниками “Студії Олі Ставникович”, це бажання переросло в чіткий задум написати про них, результат якого радо запрошую прочитати далі.

Перше, що впадає у вічі, коли заходиш в гості до “Студії Олі Ставникович” у Львові, і одразу ж малює усмішку на твоїх вустах – це кольоровість і краса всього навколо. Стіни завішані, а підлога заставлена полотнами, чорні офісні крісла вимащені різними барвами. І з тієї миті, як переступаєш поріг, тебе огортають почуття вільності і радості.

“Воно все почалося з любові. Безумовної... Я колись прочитала, що спочатку Бог працює над тобою, аби потім працювати через тебе. То я так надіюсь, що Він зараз через нашу всю команду працює і допомагає іншим”, – каже Ольга Ставникович у відповідь на питання про ідею появи студії. Вона – художниця, засновниця студії, що має на меті допомогти самореалізуватися через мистецтво людям з інвалідністю, популяризувати художників з синдромом Дауна та РАС (розладами аутистичного спектру). А також розповісти Україні і українцям про мистецтво арт брюту.

Арт брют (грубе, необроблене мистецтво) — мистецтвознавчий термін на позначення творчості непрофесійних митців. Арт брют є самостійним напрямом в сучасному мистецтві, який існує на одному рівні з іншими. Воно не про меншовартість чи невміння, але про свободу і відсутність рамок. Не про заанґажовану творчість, а про вільність. Не про навички малювати з обов'язковими правилами, але про красу віднаходити у собі щось нове і виливати це на полотно в той спосіб і манір, який ти “відчуваєш” підхожим. Не про “бідні дітки з інвалідністю малюють”, а про талановитих творців, які рівноцінно є на одному мистецькому ринку з іншими українськими художниками і виставляються на міжнародних аукціонах.

За освітою Оля — дизайнер інтер’єру, і сама завжди любила малювати. Але три роки тому її життя заграло новими барвами, коли художницю попросили провести майстер-клас, завдяки якому вона познайомилася з людьми з інвалідністю.

“Це було для мене щось нове. Тоді, на ентузіазмі і наївності я погодилася, не підготувавшись перед тим. Просто прийшла на майстер-клас. І так мені Бог послав дитину, з якою в нас зразу відбулася дуже гарна комунікація, я зрозуміла, що це — вау. Тоді ж, на першому занятті, я помітила, що вони, люди з інвалідністю, можуть створювати щось дуже гарне, не обдумуючи, тому, що вони не обмежені правилами, суспільними рамками чи інструкціями. Інші люди роками вивчають, як творити абстракцію, а вони сідають і за 40 хв малюють її. Бо в них це виходить просто інтуїтивно та емоційно.

Згодом до мене почали приходити інші батьки – дзвонити, давати запити чи можна привести дитину. І так власне я стала співзасновницею ГО “Сонячна майстерня”, де пропрацювала 2 роки, наприкінці 2023 року наважилася відкрити свою справу – “Студію Олі Ставникович”.

У людей, які мають інвалідність, не багато сфер для самореалізації, але творчість – один з найбільших спектрів, де вони можуть це зробити. Тому студія займається реалізацією людей з інвалідністю через мистецтво”.

Проте студія відкрита для будь-кого.

“Нашою цінністю є те, що ми відкриті — наші художники відкриті до світу і до інших.

Все почалось і зародилося з любові. Я так захопилася роботою з цими митцями, тому що відчула в нашому з ними спілкуванні безумовну любов. Не кожному в житті трапляється так, що він може отримати її від сім’ї, друзів чи домашніх улюбленців. А ці люди, вони нею наділені, вони її повні. Це те, що мене притягує. Тому я не можу перестати з ними займатись, не можу не прийти на заняття. Я живлюся цією безумовною любов’ю і це прекрасно. Я зрозуміла, що так працює Бог”.

Комунікація, знайомства з людьми з синдромом Дауна чи РАС існують в дуже не багатьох із нас. Ми не бачимо людей з інвалідністю у своїх колективах: коли приходимо на пари до університету, на уроки до школи чи на роботу. А якщо у нас серед близьких чи в родині їх немає — ми приймаємо позицію того, що інвалідність і спілкування з людьми з інвалідністю нас не стосується. Тож, коли зустрічаємося з ними, боїмось зробити чи сказати щось не так, не знаємо “куди себе діти” і як правильно поводитись, бо нам бракує знань. Цей загальносуспільний страх існує через незнання і відсутність попереднього такого досвіду.

Саме існування студії — вже великий крок на зближення і розбиття цього бар’єру. Адже однією з її цілей є давати соціуму змогу прокомунікувати з людьми з синдромом – познайомитись з ними, творити з ними, набути досвіду спілкування і дружби з людьми з інвалідністю, щоб усунути страхи та упередження, розбити бар’єр і зруйнувати суспільний стереотип.

Оля Ставникович розповідає, що багато хто з батьків хотів би привести своїх дітей познайомитись з художниками студії, але бояться, як вони між собою комунікуватимуть і, взагалі, чи можна так робити; бо ж покоління наших батьків, бабусь, дідусів не часто бачили в себе в оточенні людей з синдромом Дауна чи РАС – їх практично не було на вулицях.

А діти, яких батьки змалку приводять до студії, не бачать, натомість, жодної різниці між своїми друзями з садочку та художниками в студії. Вони не розуміють, чому всі дивуються та поводяться по-іншому з людьми з інвалідністю, бо самі вважають їх дуже гарними. І навіть якщо порівняно небагато дітей сформуються з таким досвідом (спілкування і дружби з людьми з синдромом), то це вже є великий успіх, адже вони передадуть цю культуру далі.

“Тут діяльність про те, що вже це покоління наших дітей і підлітків знатиме, як це — комунікувати з людиною з інвалідністю. І взагалі для них це не буде новинкою, чи здивуванням, — розповідає Оля. — Це буде нормою. І власне до тої норми ми йдемо — як у спілкуванні, так і в мистецтві. Щоб люди не переживали, що то робити: чи відхилитися, чи подивитися, чи відвернутися”.

“Знайомство, спілкування, творення разом з людьми з інвалідністю — це не страшно, навпаки — наповнюєшся якимись іншими почуттями, враженнями і досвідами”, — вважають у студії. Адже їхні художники – не просто діти з синдромом Дауна чи РАС, вони є також цілісними, цікавими і унікальними особистостями, у яких можна багато навчитися.

“Тут про процес і про вільність. Вони вільні від думки оточуючих, від стереотипів і суспільних рамок, тому є креативними. Для інших, приходити до майстерні — це побачити щось нове, завдяки нашим художникам відкрити для себе щось незнане, зрозуміти якусь свою іншу грань”.

Кожен з художників малює в своєму напрямку. Усі разом вони відвідують галереї і виставки, аби діти в студії були залучені в мистецьке коло, бачили і надихались іншими роботами. Тож тут твориться спільнота – у студії дивляться мультфільми, відпочивають і творять під час арт-резиденцій, мандрують за місто в пошуках натхнення, їдуть в гори та на природу – малювати в полі маків, чи соняхів під час дощу.

“Через такі виїзди вони досліджують себе, свої емоції і тоді передають це на полотно. А тоді ми, як глядачі, маємо вау картинку. Бо й справді, дивитись на роботу і розуміти, що відчував художник в момент, коли творив це — прекрасно”.

Студія працює не задля гарної картинки на виході – тут про процес і в першу чергу про митця з його почуттями, емоціями і настроями. Тут дитину не поправляють, нічого не перекреслюють – вона малює те, що створює її уява, так, як хоче. Її потенціал, задумку і талант не обмежують, не заганяють у рамки.

Засновниця студії розповідає: “В нас немає такого, що за 10 хв до кінця треба прийти і кожній дитині поправити, щоб мамі чи татові сподобався малюнок. У дітей з синдромом в самих виходить дуже гарно, невимушено, в своєму темпі і своїй техніці. Дуже важливо є не тільки для них, але й для всіх діток не перекреслити цієї природності, не треба, аби вони починали робити по-іншому, як усі, бо так правильно. А хто сказав, що так правильно? Звідки ми знаємо, як саме правильно?”

З “Студії Олі Ставникович” і дослідження іконопису почався шлях нової талановитої мисткині — Юлі Куриляк – художниці “Студії Олі Ставникович”, іконописиці, людини з великими цінностями і глибиною душі. Юля вже мала свої перші персональні виставки — в храмі Святої Софії-Премудрості Божої УКУ та в Патріаршому соборі УГКЦ в Києві. Тепер за творчим шляхом та роботами художниці слідкують поціновувачі мистецтва арт брюту.

Окрім команди студії (Олі – керівниці, ідейниці, художниці, Іванки – менеджерки та графічних дизайнерів Катрусі і Софії) дітей, художників і гостей студії зустрічає пес Рудик, з яким діти граються і комунікують.

Оля розповідає, що далеко не всі сім’ї, де є дитина з інвалідністю, зможуть мати домашнього улюбленця. А так в студії є Рудик – собака Олі, але і художників також.

З третього лютого у Києві, в Urban Space 500, триває виставка, що представляє роботи 12-ти митців студії, їхніх напрацювань за рік часу. Своїми полотнами художники дають відповідь на питання “Як я?”

“Студія Олі Ставникович” – не закрита група, яка малює лише з людьми з синдромом Дауна чи РАС. Вона відкрита до всіх, хто хоче покомунікувати з художниками, допомогти на подіях, які відбуваються за межами студії, чи просто помалювати. Сюди можна приходити на майстерки з живопису — індивідуальні, чи групові. Можна зробити подарунковий сертифікат, чи тімбілдінг для працівників компанії, де вони спільно творитимуть. Таким чином можна підтримати діяльність студії. А також купуючи мерч (листівки, наліпки, шкарпетки) допомогти митцям з синдромом Дауна та РАС у їхній діяльності.

Своїх художників Оля називає “птасями”, в студії святкують дні народження дітей, бо дехто з них ще ніколи за ціле життя не робив цього поза колом сім`ї – з друзями. Тут не обмежують в способі творення і не працюють на результат, аби була “гарна картинка”, тут час від часу розмальовують студійного пет-терапевта Рудика і люблять та приймають кожного, бо різноманітність є не проблемою, а силою. Бо, як казала художниця Оля: “Ми всі різні, але всі однаково цінні”.

З березня місяця студія повертається до роботи після зимових канікул і радо готова прийняти нових митців та інших охочих до себе – за адресою м. Львів, вулиця Лук'яновича, 5.