– І хто про це дізнається? – запитав мене директор одного з найкращих інтернет-порталів в Україні. – На це ж і розраховано: поговорили в вузькому колі –  і забули! А люди продовжують робити свою чорну справу.

Отака була відповідь на мою емоційну розповідь про те, що один із випускників духовної академії слово в слово списав мою статтю, опубліковану на шпальтах серйозної і респектабільної газети, і поставив під нею своє прізвище. 

Публікація, про яку йдеться, присвячена релігійній пресі - темі  моєї докторської дисертації і монографії,  яку досліджую вже кілька років. Я годинами працюю з комплектами цих газет і журналів, читаю статті, конспектую, шукаю відомості про авторів в архівах і старих газетах – і отримую від цього величезне задоволення. Своїми доробками я ладна поділитися будь з ким, і не роблю з цього таємниці. Відомості про часопис, свої розробки, знахідки, ідеї  публікую в збірниках наукових праць, у засобах масової інформації. Будь ласка, читайте всі бажаючі. І, якщо не згодні зі мною, пишіть своє. Лише не списуйте, не видавайте чужі думки і чужу працю за свою. 

Щось не складається у деяких наших науковців (із духовенства і у світських теж)  із  Христовою заповіддю «Не вкради!» Чи може, вони просто не знають, що плагіат перекладається українською як крадіжка? 

Дійсно, ну чого я вирішила вивести на чисту воду одну людину, яка, до речі, навряд  чи отримає гонорар або навіть подяку (тепер уже точну нічого не отримає, крім проблем). Я ж знаю,  що студенти світських і духовних закладів витягають з інтернету тексти і видають їх за власні наукові розробки, що деякі з тих, хто має кандидатські і докторські ступені, відповідні посади і гроші, складають статті, монографії і дисертації з праць свої колег. І не для кого це не таємниця!

Пам’ятаю, як була вражена наша студентка, коли, збираючи матеріал для дипломної роботи, прочитала статтю одного досить відомого вченого з Росії і працю з тієї ж теми вітчизняного «науковця», слово в слово перекладену з іншої мови. Перепрошую, не зовсім так: «російські реалії» там було замінено на «українські реалії». Ось і весь «творчий і науковий внесок» псевдо-автора. А за всіма правилами, твір, який містить хоча 10% такого роду запозичень, не відповідає вимогам до наукових праць і  не мусить публікуватись.

Поки писала цей текст, обурення пройшло, і стало якось незручно і соромно за цих невдах-«науковців», які плагіатять  думки та ідеї не лише у колег, але й обкрадають себе, не думаючи, не працюючи, не шукаючи нові шляхи в науці. Прикро, що це у нас так поширено.

Може,щось придумаємо разом? Знайдемо засоби боротьби з плагіатом і не будемо ганьбитися перед світом? Це ж дійсно проблема, і не лише в мас-медіа, а й в науці.