Блог Алли Бойко_image

Блог Алли Бойко

Дива Манявського скита: реалії і сни

07.10.2009, 16:06
Манявський скит, що розташований у Карпатах, дійсно втаємничений. Знайти його не так уже й легко – на трасі немає указників «Манява», мешканці сусідніх зі скитом селищ велично простягають руку і загадково кажуть: «Десь там!..», а орієнтуватися по сонцю, деревам і чудесним знакам ми поки що не навчились. Тому й заблукали.

Манявський скит, що розташований у Карпатах, дійсно втаємничений. Знайти його не так уже й легко – на трасі немає указників «Манява», мешканці сусідніх зі скитом селищ велично простягають руку і загадково кажуть: «Десь там!..», а орієнтуватися по сонцю, деревам і чудесним знакам ми поки що не навчились. Тому й заблукали.

Ризикуючи залишити колеса нової автівки у першій-ліпший ямі, ми в’їхали в якесь село. І тут побачили диво (або отримали бонус за свої блукання світами). Дерев’яна церква Різдва Богородиці, збудована ще у 18 столітті – неймовірно красива, вишукана (у прямому смислі, а також і від дієслова «шукати»), з чудовим різьбленням. Сховалась у вишнево-яблучному садку і визирає, ніби соромлячись своєї неземної краси.

Зупинилися, сфотографували кожний куток старовинної церкви, щоб зберегти для себе це диво, і вирушили далі.

У сусідньому селі біля кам’яної і усього лише столітньої церкви зібралася громада. Всі нарядні, веселі, урочисто-збуджені. Багато молоді – і всі в українських строях, вишиванках. Юнаки і дівчата дуже щасливі, але радіють якось стримано. «Що за свято?» — питаємо у молоді. Відповідають: «Випускний у школі! Прийшли до церкви всім класом за благословенням!» (Другий бонус або ще одне диво?).

Не хочеться порівнювати з київськими тисячодоларовими випускними вечорами на лімузинах і у ресторанах. Виявляється, і в Україні можна просто і гідно відзначити свято закінчення школи у церкві, а не у генделику.

Ще кілька кілометрів долаємо по бездоріжжю, і нарешті скит Манявський. Не зразу розумієш, що він зроблений руками людей. Здається, природа народила ці храми посеред Карпат так само безпосередньо, як і дерева, річки, гори і небо. Серце православ’я в Україні, святий український Афон, храм, в якому людина наближається до Бога… Скільки назв, а жодна не вичерпує суті.

Там дійсно святе місце. І не лише тому, що всюди панує неземна тиша, дихається легко і радісно, ніби в тебе входить небо, і не тому, що вода дійсно цілюща – не лише вгамовує спрагу, але й надає сили й, сподіваємося, здоров’я. Там ще раз переконуєшся, що Бог є і він зажди з нами. Віриш, що на тому місці, де стоїть хрест, колись явилась Пресвята Діва Марія, інакше чому б влітку і взимку від землі йде тепло?

Втім, виявляється, й до чудес можна звикнути. Якщо живеш серед них, правда. Принаймні так мені здалося, коли я дивилась на обличчя ченців і послушників чоловічого монастиря, що у Манявському скиту. Так, вони працюють на будівництві церкви, дбають про монастирське господарство, приймають сотні екскурсантів на день і продають в іконній лавці книжки, календарі, пляшечки зі святою водою, сувеніри. Але при цьому весь час розмовляють по мобільних телефонах. Здається, це диво цивілізації не дає їм відірватися від земного світу. А може, наближає людей до церкви, і ченці невтомно розповідають рідним, близьким, знайомим про скит Маняви, в якому їм пощастило мешкати? (Не хочу, щоб наслідком моїх слів стала заборона на телефонні розмови у монастирях).

Нам пощастило – у скиту майже не було екскурсантів, лише коли ми поверталися від святого каменя, на якому був закладений монастир, до монастиря, зустріли два десятка підлітків шкільного віку. Вони подорожували Карпатами, зазирнули по дорозі в скит, йшли весело, гомоніли. Але велична тиша Маняви розчиняла дитячі голоси.

* * *

Олена Пчілка пропонувала ввести в культуру новий літературний жанр – сон. Так ось, наснився мені вночі сон: в Інтернеті я знаходжу безліч інформації про скит Манявський, а також і про старовинні церкви, які зберіглися в Карпатах попри всі революції, війни, пожежі. Зараз вони ретельно охороняються державою. Більшість з них – на реставрації, яку проводять фахівці, а не дід Іван з сокирою. Інформація в Інтернеті не лише українською мовою, а й англійською, німецькою, італійською, чеською, хінді. Є відомості про все – історію, сучасні події, є фотографії, імена насельників, новини життя.

Їду в скит прекрасною дорогою, без вибоїн, ям і глибоких, як озера, калюж. У карпатських селах милуюся чистими і ошатними міні-готелями, де хазяйнують газдині, які повернулися додому з Італій-Португалій, бо можна вже заробляти й у рідній Україні. Треба ж комусь готувати у ресторанчиках і кав’ярнях смачні українські страви і справжню кава, а не подавати бридкий розчинний «Нескафе» зі «Снікерсом».

Користуючись лише указниками на трасі, легко знаходжу скит Манявський. Монастир на місці, став ще краще, але щось зникло. Мабуть, тиша. На жаль, тиша там – поняття умовне, оскільки екскурсантів безліч. Легко перебігають з храмів до річки групи японців. Клацають фотокамерами поважні літні німці, статечні громадяни Нідерландів позують для фото на тлі монастирських стін і церковних бань. Застигли у захваті від краси храму індійці. Ченці проводять екскурсії, але влітку так багато відвідувачів, що запрошують навіть шкільних учителів з сусідніх селищ. Перед вівтарем моляться православні – росіяни, серби, чехи, поляки, греки, білоруси, хорвати… Іконна крамничка відчинена і кожний гість купує собі на згадку про українське диво сувенір.

В трапезній гостям подають лише пісні страви – гриби з карпатських лісів, мамалигу, вареники з чорницею і ожиною, свіжий домашній хліб, чай з запашних трав. Усе це готують селяни, які мешкають поблизу Маняви. Зараз усім є робота. І як результат — гривні, євро і долари падають не лише у скриньки для пожертвувань монастирю, але й у кишені селян.

Дбайливі українські мами нарешті повели до першого причастя своїх рідних діточок, а не синів і доньок іноземних громадян у далеких краях.

А Україну в Європі оголосили туристичним раєм.

Навіть прокидатися не хочеться...

Останні новини

Вчора