Єдність третього тисячоліття
Модерував захід о. Ігор Шабан, голова Комісії. У ній взяли участь православні, греко-католицькі й римо-католицькі богослови, релігієзнавці, чиновники та народні депутати.
Перекладачі вже не вважають «екуменізм» «чимось економічним»
«За два роки в ПЦУ, в українському православ’ї сталися значні позитивні зміни. І це нагода для єдності. За понтифікату Папи Франциска і за служіння Патріарха Варфоломія ми так до неї зблизилися, що втратити цей шанс було б великою помилкою», — наголосив головний доповідач конференції президент Інституту екуменічних студій УКУ, офіційний представник Спільної міжнародної комісії з діалогу між Католицькою та Православною Церквами митрофорний протоєрей Іван Дацько. Він відзначив прогрес також у праці українських перекладачів та медійників. Адже ще на початку 2000-х перекладачі не розуміли слова «екуменізм» і перекладали його як щось зі сфери економіки. А журналісти і речники інших Церков уже перестають називати греко-католиків «уніатами». Це вже «Східна Католицька Церква» або «Православна Церква у сопричасті з Римом».
Патріарх Святослав у своєму виступі повідомив, що у вересні цього року Синод УГКЦ прийняв оновлену екуменічну концепцію. «Мої брати-попередники – Патріарх Йосиф Сліпий, кардинал Іван-Мирослав Любачівський, Блаженнійший Любомир Гузар постійно дбали про те, щоб бажання єдності між християнами стало частиною душпастирства нашої Церкви», — нагадав предстоятель УГКЦ, зазначивши, що усі досягнення православно-католицького діалогу на вселенському рівні українські греко-католики тепер хочуть застосувати в Україні на рівні помісному, локальному.
Блаженнійший Святослав зацитував кілька речень з промови Патріарха Варфоломія, виголошеної під час зустрічі з представниками Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій. Йшлося про радикальний позитивний поворот під час Другого Ватиканського Собору, коли Католицька Церква прийняла рішення про необхідність зближення між християнами, а особливо з Православною Церквою. І про «пророчий жест», коли у грудні 1965 року Папа Павло VI і Вселенський Патріарх Афінагор, після історичної зустрічі в Єрусалимі у січні 1964 року з рішенням відновити Євхаристійне спілкування, погодилися одночасно зняти взаємні анафеми 1054 року. А в 1979 році була створена міжнародна Комісія з богословського діалогу між Католицькою та Православною Церквами.
«Цей жест замовчували в Україні, — наголосив Блаженнійший. – Я гадаю, нам сьогодні потрібно голосно говорити, що католики, православні, греко-католики більше себе взаємно не проклинають. Ми вважаємо себе братами і сестрами у Христі і бажаємо відновлення втраченої єдності».
«Екуменізм прибирання вулиць»
Поза тим, на думку Патріарха Святослава, шукати єдність у сучасному світі, тим паче християнську – це йти проти течії. Бо єдність уже не представляється як щось позитивне. Пошук єдності часом сприймають як небезпеку втрати окремішності, унікальності. «Тому нам легше сьогодні говорити не про екуменізм, але про міжконфесійну та міжцерковну співпрацю, діалог, навіть про «екуменізм соціальної праці» чи «екуменізм екології», – каже Блаженнійший Святослав. – Я жартую, що скоро говоритимемо про «екуменізм прибирання вулиць», коли разом представники різних конфесій дбатимуть про чистоту свого місця… Утім Христові учні відчувають, що пошук єдності колись єдиної, а сьогодні розділеної Христової Церкви, є нашим завданням. «Щоб усі були одно» — це і молитва нашого Учителя на Тайній Вечері і водночас Його заповіт для Своїх учнів».
Український православний богослов, директор Екуменічного інституту Гаффінгтон (США) архимандрит Кирил Говорун, якого у Росії оголосили «найзапеклішим уніатом в Україні», зазначив, що в діалозі католиків чи православних із протестантами напруження менше. Між католиками і православними – дуже високе, бо цей діалог дуже серйозний. «Можливість успіху на горизонті відразу підвищує ставки діалогу, — каже архимандрит Кирил. – Перспектива відновлення єдності дуже ймовірна. Саме тому і спротив цьому діалогу є сильним. Деякі Церкви взагалі не беруть участі в ньому».
Професор, доктор філософських наук, завідувач відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Григорія Сковороди НАНУ Олександр Саган поділився спогадом про своє спілкування з архиєпископом Всеволодом Майданським щодо екуменічного діалогу. 1996 року вийшла друком книжка архиєпископа «Усі ми брати», її перекладено й українською мовою. «Там багато рекомендацій, як провадити такий діалог сьогодні. Автор також вказує на чинник, який стоїть на заваді діалогу – це політична структура, пов’язана з поняттям «Москва». «З подачі Московської Церкви екуменічний рух – це єресь. Через представників цієї Церкви в Україні такі уявлення поширюються і на нашу політичну еліту, — каже Олександр Саган. – Свого часу я побачив на ятці в Києво-Печерській лаврі цілу низку брошур, де є лише одна «православна» Церква, а всі інші – ледь не секти. Одна з брошур була присвячена Католицькій Церкві, яка, мовляв, шкодить розвитку християнства. На жаль, ні засудження, ні навіть аналізу цієї позиції досі не зроблено».
Офіційний шлагбаум і неофіційні двері
«Коли у 2000 році в Балтиморі була зроблена пауза в офіційному діалозі через міжправославну суперечку, було прийнято рішення про створення неформальної платформи. Так була засновано Групу святого Іринея Ліонського», — розповідає архимандрит Кирил Говорун. За його словами, офіційний діалог – це як парламент, куди сторони діалогу делегують своїх представників. Група св. Іринея діє за принципом англійського клубу: туди можна потрапити тільки після запрошення від самого клубу. В офіційній групі над кожним представником, мов Дамоклів меч, висить позиція – уявна чи справжня – його Церкви. Кожен знає, як Церква сприйме рішення цього діалогу, і десять разів подумає, перш ніж говорити. А в Групі св. Іринея усі мають свободу вести дискусію, і це дає змогу приймати документи більш радикальні, ніж у презентованій збірці.
Утім, архимандрит Кирил Говорун переконаний, що не слід занадто себе обнадіювати результатами діалогу. «Коли ми підпишемо документ про об’єднання католиків з православними, причин для розділення між Сходом і Заходом уже не буде. Що далі? Нічого, — каже богослов. — Річ у тім, що сьогодні богослов’я вже не працює так, як ми собі досі уявляємо. Воно зараз відіграє меншу роль, ніж ідентичність православного, католика, греко-католика. І подолати цю ідентичність дуже складно. Нам потрібно працювати і для того, щоб повернути роль богослов’я в Церкви, яку воно виконувало в давній Церкві. Тоді ці документи сприятимуть відновленню єдності».
Про потребу неформальних майданчиків говорив і Патріарх Святослав. Він нагадав, що за роки незалежності Церкви виробили різні формати спілкування, зокрема, Всеукраїнську Раду Церков. Однак офіційного діалогу між Церквами в Україні досі немає. Утім було чимало інших неофіційних спроб діалогу. До проголошення незалежності в діаспорі існувала Студійна група, ініційована богословами, до якої входили учасники з УГКЦ та Української Православної Церкви. З розвалом СРСР робота цієї групи зупинилася і ми сьогодні мріємо про її відновлення.
А в 2013 році під час візиту до Києва президента Папської ради сприяння єдності християн, кардинала Курта Коха, відбулася історична зустріч у Києві в лаврі, на якій були присутній владика Святослав, єпископ РКЦ Петро Мальчук та митрополит Володимир (Сабодан). Тоді вперше представники трьох гілок християнства зустрілися і говорили на тему екуменізму.
«Церква має діяти не на роки, а на десятиліття»
«Ми тут усі симпатики діалогу, екуменізму, разом розробляємо стратегії розширення кола симпатиків. А як вибудовувати стосунки з тими, хто категорично проти єднання і діалогу, для кого слово «екуменізм» є ознакою єресі і навіть злочинства?» — поставила питання руба завідувачка відділу філософії та історії релігії Інституту філософії ім. Григорія Сковороди НАНУ Людмила Филипович. На що єпископ Команський Михаїл Аніщенко лагідно відповів: «Як до родичів, які потребують особливої уваги. Якщо людина на певному етапі не розуміє, не сприймає, заподіює зло – це все одно не чужа, рідна людина. Церква має діяти не на роки, а на десятиліття».
Відтак, постає питання освіти й компетентності священнослужителів, які покликані донести й пояснити напрацювання екуменістів до народу Божого. Єпископ Михаїл підкреслив, що слід приділяти велику увагу підготовці майбутніх священників і всіх залучених до апостольської діяльності там, де традиційно інша Церква має своє коріння. Їхня освіта має бути об’єктивною та позитивною щодо іншої Церкви.
«Екуменічний процес – це завжди погляд у майбутнє. І я хотів би, щоб усі ваші меседжі торкалися тих, хто вже сьогодні в цьому дусі буде виховуватися. Ми в семінарії не тільки вивчаємо екуменічний процес, а й пробуємо відтворити його своїми кроками, щоб долати страх і ненависть», — каже ректор Київської семінарії УГКЦ отець Петро Жук. Поряд із семінарією в селі Княжичі є православний монастир. Викладачі і семінаристи впродовж 10 років постійно вітали цих своїх сусідів із Паскою, з Різдвом. На одинадцятий рік вони відповіли. І ось уже кілька років вітають один одного взаємно. «Отже, екуменічний процес може відбуватися навіть такими маленькими кроками», — підсумував отець Петро.
А релігієзнавиця Людмила Филипович наголосила, що це єдиний духовний навчальний заклад в Україні, де читається курс практичного релігієзнавства, і щороку семінаристи відвідують не лише інші християнські конфесії, а й юдеїв, мусульман, буддистів… «Отець ректор дуже добре думає про майбутнє і своїх семінаристів виховує не лише в дусі християнського порозуміння, а міжрелігійного діалогу», — зазначила пані Людмила.
Блаженнійший Святослав переконував, що «потрібно не лише говорити на рівні богословів, дипломатів, єрархів, а щоб екуменічний рух заторкнув цілу Церкву, зокрема, монашество. Такою була ідея митрополита Андрея Шептицького. Доки цього не буде, будь-який ієрарх матиме страх – бо повернеться додому, і там підпис під документом не буде сприйнятий». А на думку директора Інституту екуменічних студій УКУ Павла Смицнюка, презентовані документи екуменічного діалогу слід зробити актуальними для різних церковних середовищ: катехитів, ректорів семінарій, церковних журналістів та інших.
Голова Комісії зі сприяння єдності християн Переяславсько-Вишневської єпархії ПЦУ отець Юстин Шелудько запропонував радикальну річ: академічний обмін викладачами. Щоб у православних семінаріях викладали деякі римо- та греко-католицькі викладачі і навпаки. «Я знаю ситуацію і в Греко-Католицькій, і в Православній Церквах щодо практичного мислення деяких владик, — зазначив отець. – Одна справа видавати офіційні документи, а інша – в кулуарах реагувати на деякі події церковного життя. Якщо духовенство цього не усвідомлює, то воно не доходить і до низів».
«Виводити діалог за межі Церков»
Про ширші обрії християнського єднання нагадав поважному зібранню президент Інституту екуменічних студій УКУ отець Іван Дацько. «Ми не є в гетто. Ми є частиною Вселенської Церкви. Є ступені відносної і обмеженої автономії, бо довкола нас – християнські Церкви інших народів. Завдання для молодого покоління, наших майбутніх докторантів – поглиблювати і розширювати засади соборності, солідарності, субсидіарності», — закликав отець. Він назвав основні засади, на яких будується єдність: спільна молитва і Літургія, сповідання спільної віри, спільні комунікації, спільне бажання примирення і прощення, уникання історичних аргументів.
Головний спеціаліст відділу співпраці з релігійними спільнотами Державна служба України з етнополітики та свободи совісті В’ячеслав Горшков відзначив корисність екуменічного діалогу для суспільства загалом.
«Якщо подивитися на питання єдності з точки зору держави, особливо такої, як Україна, яка нещодавно відновила свою незалежність і зараз продовжує боротьбу за неї, внутрішня єдність дуже важлива. Але питання досягнення цієї єдності натикається на брак позитивного прикладу її досягнення або ж діалогу, на неї спрямованого. І досвід оцих потужних, давніх традицій – католицької, греко-католицької, православної – є важливим. Міжцерковний, міжрелігійний, міжконфесійний діалог створює модель єдності, попри всі розбіжності та історію тисячолітніх конфліктів». Він закликав поміркувати про те, як виводити цей діалог за межі Церков, утім Церкви мають бути в авангарді.
Однак нагадав, що наші церковні системи – це плоди І тисячоліття. У тих умовах питання єдності вирішувалося в інший спосіб. Зараз ми живемо в демократичному суспільстві, уже зовсім інші стосунки між людьми і спільнотами. Утім ті давні моделі досі диктують свій напрямок пошуку єдності. І вони не зовсім спрацьовують. Про ідеалізацію першого тисячоліття, коли Церква, мовляв, була єдина, говорив і отець Петро Балог. «Ми маємо зосередитися на третьому тисячолітті, — наголосив отець. — Бо ми в ньому тепер живемо».
Одним зі звинувачень релігієзнавця з Донецька Ігоря Козловського під час полону було те, що він організовував діалоги між представниками різних конфесій. Донос, який фігурував у його справі, був від фанатичного представника Московського патріархату. «Для України вкрай важливо, щоб Церква показувала приклад, — каже д-р Ігор Козловський, який нині є науковим співробітником Інституту філософії НАНУ. – Це стосується і культури діалогу, яка має розповсюджуватися на різні сфери суспільства – міжкультурні, соціальні, політичні. Я хотів би, щоб ця конференція стала постійнодіючим явищем і продовжувала свій розвиток у вигляді платформи на всіх рівнях – єрархів, священнослужителів, мирян. Щоб стала процесом, який змінює ситуацію не тільки в Церкві, а й в цілому суспільстві».
