Юдейський “Ватикан” на Пруті

У самому серці Садгори – віддаленому районі Чернівців, ще напіврозбита і мало знана сучасниками, знаходиться одна із міських синагог. Важко повірити, що ще якихось декілька десятиліть тому вона була центром паломництва. До чудодійного місцевого рабина (цадика) приїжджали люди звідусіль. Тоді навіть побутував такий жарт: “Чернівці? А де це? Та біля Садгори”. Власне, іноземні туристи навідуються до Садгори завжди, але вже на могилу цадика. Однак вже незавдовго цей міський мікрорайон знову може повернути собі колишню славу: тут відновлюють синагогу, на другому поверсі якої облаштують кімнати для паломників. Тут же розмістититься інформаційно-туристичний центр.

За останній рік будівельні роботи з реконструкції Садгірської синагоги йдуть майже шаленими темпами. І фактично половина справи вже зроблена. Отож сторінка нової історії відкриється вже зовсім скоро.

80 відсотків мешканців Садгори були євреями

Історія садгірських євреїв криє в собі немало історичних фактів, щасливих і трагічних сторінок, а також легенд. Власне, що стосується саме останнього, то йдеться насамперед про знаного у єврейському світі садгірського цадика. Люди розповідали, що він був такий популярний, що про нього передавалися як реальні історії, так й історії з вигадками. Але тим не менше, якби не він, Садгора не стала б такою популярною.

Аби уявити, яким колись було життя єврейської громади у Чернівцях, варто лише навести одну цифру: свого часу у місті діяло 57 синагог! Далеко не одна синагога була і у Садгорі – до Другої Світової війни незалежному від Чернівців поселенні. Не таємниця, що столиця Буковини довгий час вважалася (так подають й історичні джерела) єврейським містом. І це твердження є справедливим, адже починаючи з останньої чверті ХVIII століття на Буковині почалося масове поселення євреїв. Хоча це не означає, що євреїв не було до цього. Приміром австрійці, які прийшли на Буковину в 1774 році, виявили тут 526 єврейських сімей.

Освоюючи наш край, австрійці піднімали і його економіку, — розповідає Микола Кушнір, історик, директор Чернівецького музею історії та культури євреїв Буковини, — отож Буковина ставала привабливим місцем поселення для євреїв з Галичини. Галицькі або так звані «польські» євреї переселялися на Буковину, бо правове та соціально-економічне становище їх буковинських одновірців було дещо кращим. Останні, приміром, були звільнені від обов’язку служби в армії. Місцеве єврейство було також менш обтяжене податками. Разом з галицькими поселенцями у наш край також проникають ідеї хасидизму – релігійного руху із елементами містики. На час переходу краю під юрисдикцію Австрійської імперії кращі кам’яні будинки у Чернівцях належали здебільшого євреям. Цікаво, що джерела вказують на існування в той час протиріч між місцевими єврейськими мешканцями та прибульцями. Перші навіть апелювали до уряду з метою зупинити неконтрольовану єврейську імміграцію. Тим не менше, приріст єврейського населення спостерігається впродовж усього ХІХ століття. За результатами останнього австрійського перепису населення 1910 року на теренах краю проживало майже 103 тисячі євреїв, що складало майже 13% від загальної кількості населення краю. У Чернівцях частка єврейських мешканців перевищувала 30%, а, наприклад, у Садгорі – майже 80%.

Схожість із резиденцією буковинських митрополитів

Історичні документи не повідомляють, коли саме у Чернівцях була збудована перша синагога. Але відомий дослідник Буковини, історик австрійської доби Раймунд Фрідріх Кайндль згадує, що до 1853 р. було завершено будівницто першої кам’яної синагоги на вулиці Анрі Барбюса, її називали Велика синагога. Але перед тим на тому ж місці стояла дерев’яна синагога, яка у ході російсько-турецької війни була спалена. Жодних точних відомостей немає і про Садгірську синагогу, яка існувала на території резиденції «чудодійних рабинів».

Будівля, яка зараз відновлюється, є дуже цікавою в архітектурному плані, — каже Микола Кушнір. — Але на жаль, жодних документів, які б проливали світло на те, хто і коли збудував її, дотепер не виявлено. Існують лише певні припущення. Вся будівля виконана з червоної цегли у псевдо-мавританському стилі з численним елементами декору на фасадній стороні.

Історія цієї будівлі напряму пов’язана з історією династії цадиків із родини Фрідманів. Засновник династії – Ісраель Фрідман прибув у Садгору взимку 1842 року й виконував тут роль релігійного наставника місцевих хасидів аж до своєї смерті у 1850 році. З цього часу й аж до 80-х років ХІХ століття функцію цадика у Садгорі виконував його син Абрагам Яків Фрідман. Після смерті останнього настала черга внука. Резиденція «чудодійних» рабинів функціонувала до Першої світової війни. З її початком садгірські Фрідмани перебрались до Відня і більше сюди не поверталися. Найкращі часи центр хасидизму у Садгорі переживав у 70-80-х роках ХІХ століття. Тому логічно припустити, що й синагога була збудована саме у цей період.

Отож всі троє – батько, син і внук поховані на єврейському цвинтарі у Садгорі. І саме їхня могила – як могила (чи гробниця) Садгірського цадика, є місцем паломництва хасидів з усього світу. Йдеться саме про династію Садгірських цадиків. Адже якщо батько був цадиком, то ця духовна почесть передається синові, внукові і далі. Всі вони переймають духовну спадщину свого попередника. На сьогодні династія Фрідманів налічує майже 400 сімей, які мешкають у США, Бельгії, Великій Британії і, звісно, Ізраїлі.

Зведена родиною Фрідманів синагога на той час була величезною спорудою. Біля неї знаходилися й інші допоміжні приміщення. Нині біля головної будівлі можна бачити ще один розвалений будинок – це був житловий будинок, де мешкала сім’я цадика.

Збереглася стара фотографія, де видно поруч ще третій будинок, ймовірно це могла бути міква (ритуальний басейн). Але історики твердять: привертає увагу не унікальність споруди, а феномен саме династії Фрідманів. Хоча в архітектурному плані споруда теж неабияк виділяється: неозброєним оком вловлюється схожість з елементами колишньої резиденції буковинських митрополитів (нині головний корпус ЧНУ ім. Ю. Федьковича). Коли чеський архітектор Йосеф Главка зводив митрополичу резиденцію, у місті було відкрито спеціальний цегляний завод, отож, ймовірно, цегла для синагоги теж була придбана саме там.

Відомі художники розписуватимуть фрески у синагозі

Чернівчанин, підприємець Михало Крайс сьогодні курує всі будівельні роботи у Садгірській синагозі. Він зауважує, що є кілька людей — генеральних спонсорів, в основному з-за кордоному.

— Завершення реконструкції, звісно, залежатиме від фінансування, — каже пан Михайло. – Хоча кошти збираються добре.Єврейське життя тут було винищене, а нині воно відроджується і відроджується традиція цдаки – пожертв на синагогу, громаду. Всі гроші потрапляють на рахунок товариства “Ружин-Садгора” у Чернівцях, яке власне і займається відновленням синагоги. Як відомо, ця будівля довгі роки стояла занедбана, дах впав. Розмови про відбудову велися давно. У 2006 році сюди приїхало майже 300 людей (колишніх садгірчан) з-за кордону, провели тут молебень. Був живий ще старий ребе Авраам Яків. І після цього вирішили робити реконструкцію. Перші роботи протривали недовго, і все було зупинено.

Роботи під наглядом Крайса, а саме до нього звернувся син сьогоднішнього рабина Садгори Цві Ісроель Моше – Мордехай Йосеф Фрідман, відновилися рік тому і тепер переживають свою найактивнішу фазу. На даний час вже зроблено всі основні роботи – ті, які не завжди зовні видно, але є дуже важливими. Йдеться про перекриття гарною мідною бляхою даху, утеплення даху, також зроблена підвісна стеля у великій залі. Робітники працюють до пізньої ночі, тут же і ночують, адже територія охороняється, встановлено камери спостереження. Представники родини Фрідманів в Ізраїлі постійно отримують інформацію про хід робіт.

Що стосується головної зали у синагозі, — зауважує Михайло Крайс, — то фрески на стіні, на жаль, не збереглися. Але відомі художники будуть розписувати по-новому, є фото старих зразків. Також тут будуть встановлені вітражі. У залі розведено повністю опалення до батерей. На підлозі буде плитка. Щодо зовнішньої частини синагоги, то вибиту цеглу буде замінено, а згодом все фарбуватиметься, щоби мати однотонний вигляд. У приміщенні будівлі також буде кухня — молочна і м’ясна, столова і штібл – мала синагога. На другому поверсі — кімната для паломників.

Так само товариство “Ружин-Садгора” опікуватиметься і могилою цадика. Гробниця буде перероблена всередині, облаштується старий занедбаний цвинтар, будуть встановлені гарні ворота. Будівля теж зазнає реконструкції, і за стилем нагудуватиме вигляд синагоги.

Темпль грабували, палили і підривали

Туристів, які сьогодні приїжджають у Чернівці, єврейська спадщина цікавить на рівні із архітектурним ансамблем колишньої резиденції буковинських митрополитів. Центр міста та Садгора – це якраз ті місця, де ще витає дух великої і водночас трагічної історії чернівецьких євреїв. Як от скажімо – теперішній кінотеатр “Чернівці” у серці міста.

Як відомо, у 1877 році у Чернівцях збудували синагогу, яка отримала назву Темпль (де, власне, нині кінотеатр). Це була синагога реформованих, або «ліберальних» євреїв. Окрім двох великих (головних) синагог в Чернівцях з часом з’явилася велика кількість малих синагог, збудованих релігійними товариствами та приватними особами. Архівні джерела свідчать, що на середину 30-х років ХХ століття у місті існувало загалом 57 синагог.

Після Другої світовой війни у місті деякий час ще функціонували кілька синагог, в тому числі, Велика синагога на нинішній вулиці Анрі Барбюса, — розповідає Микола Кушнір. – Відтак синагоги були закриті, а рабини подалися в еміграцію. Кардинально змінилися не тільки чисельність, але й культурно-духовне обличчя місцевого єврейства. Місце знищених в роки Голокосту та тих, що емігрували, зайняли євреї, які прибули сюди з різних куточків СРСР. Як правило, це були нерелігійні, зрусифіковані люди. Єдина синагога, яка пережила «безбожні» радянські часи й не була перепрофільована під інші потреби, це синагога по вулиці Лук’яна Кобилиці. Після 1991 року вона знову почала використовуватися за призначанням й довгий час залишалася єдиною діючою культовою спорудою місцевих юдеїв. А кілька років тому в місті після капітального ремонту було освячено ще одну «малу» синагогу по вул. Садовського, 11.

Особливо трагічною як, власне, й доля усього чернівецького єврейства довоєнного часу є історія чернівецького Темплю — хоральної синагоги, яка з 1877 року була окрасою центральної частини міста. На початку липня 1941 року, коли місто зайняли німецькі й румунські війська, синагогу було підпалено. Свідки бачили, як до Теплю під’їхала військова вантажна машина, з якої вийшли люди в уніформі із каністрами. Нажаль, до тепер достеменно не встановлено, до якої армії – румунської чи німецької – належали ті вояки. Відомо лише, що перед підпалом Темпль пограбували.

Після Першої світової війни у хлопчачому хорі цього юдейського храму, а відтак уже у якості кантора, співав Йозеф Шмідт, — продовжує Микола Петрович. – Завдяки своєму унікальному голосу Йозеф Шмідт не тільки сам прославився на весь світ, але й прославив наше місто. Низький зріст Шмідта закрив йому у свій час дорогу на оперну сцену. Однак завдяки берлінському радіо та численним художнім фільмам довоєнного часу, у яких знявся «буковинський Карузо», талант Шмідта став надбанням світової культури.

По війні обгоріла будівля Темплю, очевидно, муляла очі представникам місцевих органів радянської влади. Тож було прийнято рішення про її знесення. Однак це виявилося не простою справою, адже від вибуху зазнали пошкодження довколишні будинки, у той час, як сама синагога встояла. Після докорінної перебудови в другій половині 50-х років ХХ ст. у колишньому юдейському храмі відкрили кінотеатр, який, змінивши назву, працює там дотепер. А будівля колишньої Великої синагоги на вулиці Барбюса є наразі приватною власністю, й так само уже давно не використовується як культова споруда.

Але це й не дивно, адже за умов, коли сучасна єврейська громада міста нараховує приблизно одну тисячу осіб, з поміж яких значну частку становлять люди старшого віку, говорити про перспективу повернення цій споруді первісного призначення навряд чи будуть…

Розкішні екіпажі, власний оркестр і численна челядь для цадика

Набагато значимішою була синагога у Садгорі. Збереглося лише кілька фото, де видно внутрішню частину синагоги. Як виглядало все довкола – свідчать лише приблизні описи людей. В той час Садгора була хасидським релігійним центром саме завдяки цій синагозі і місцевому цадику, на прийом до якого були черги. Це давало певні прибутки бідним садгірським євреям: вони за гроші давали нічліг приїжджим.

— Тут, у самому центрі Садгори, в ХІХ ст. існувала ціла резиденція «чудодійного» рабина із династії Фрідманів, — продовжує Микола Кушнір. — У комплекс будівель резиденції входили окрім синагоги ще й житловий будинок сім’ї цадика, численні господарські приміщення, а також великий парк. Розповідають, що у цьому парку було збудовано спеціальний великий намет з довгими столами і лавами для спільних з цадиком обідів. За можливість навіть короткої аудієнції, а тим більше за право пообідати у товаристві цадика, гості, серед яких були не тільки євреї-хасиди, зобов’язані були вносити плату або дарувати подарунки. У такий спосіб сім’я цадика збільшувала свої статки й дуже швидко почала жити у розкоші. Втім, зазвичай бідні хасиди не тільки не обурювалися з цього приводу, але й, навпаки, вітали цей факт. Адже вони вірили у магічну, надприродну силу цадика й вважали, що багатство дає йому більші можливості впливати на небеса. За таких умов члени сім’ї цадика вели вельможне життя, утримуючи вдома розкішні екіпажі, власний оркестр і численну челядь.

Втім, сам цадик був людиною скромною і дещо незвичною. Ось, приміром, одна з легенд говорить про те, що він мав звичку ходити босоніж по вранішній росі. Інша легенда розповідає про те, що цадик нібито наказав підготувати одну із кімнат резиденції на той випадок, якщо з’явиться Месія.

Слава садгірського цадика сягала далеко за межі Буковини. Проте у самих Чернівцях його постать була неоднозначною. Місцеві «маскіли» (прихильники єврейського просвітництва) – та «онімечені» євреї гостро критикували фанатизм хасидів, а самого цадика виставляли часто не інакше, ніж шарлатаном. Разом з тим, ніхто не ставив під сумнів владу цадика. А тому не дивно, що напередодні виборів у резиденцію садгірського старця навідувалися чернівецькі політики різних мастей і політичних таборів й намагалися заручитися підтримкою».

Про садгірського цадик анавіть збереглися описи в літературі. Зокрема, Леопольд фон Захер-Мазох – відомий австрійський письменник, народжений у Львові, написав спогади про відвідини цього садика, він приїжджав сюди з кимось із родичів. Мазох, зокрема, описує, як вони зайшли у кімнату, на софі лежав цадик, а один із помічників – габаїв, запалював йому люльку. Що цікаво, збереглося фамільне крісло цадиків із садгірської резиденції, яке успадкували сучасні нащадки династії Фрідманнів у Ізраїлі.

Велика історія не пам’ятає міжетнічних конфліктів на Буковині

Як колись люди йшли до цадика, так нині приїжджають на його могилу на садгірському цвинтарі. Окрім паломників це кладовище майже ніхто не відвідує, могили заросли бур’янами і їх майже не видно. З метою захисту місця цього паломництва, в середині 90-х років минулого століття могилу обмурували і звели невелику споруду. І тепер без охоронця, у якого знаходяться ключі від неї, сюди не потрапити. Навколо величезної гробниці знаходяться лавки, де євреї можуть молитися. А зліва в спеціальну стіну вони вкладають записки із проханнями і побажаннями.

У трохи кращому стані перебуває старий єврейський цвинтар на вул. Зеленій — один із найбільших у Європі (його площа складає близько 14 га). Але й він потребує того, аби бути приведеним у гарний стан. Адже на ньому похована вся єврейська еліта міста, яка розбудовувала Чернівці. Якщо порівнювати із єврейським цинтарем у Садгорі (там жили бідні хасидські євреї і кладовище виглядає скромніше), то на Зеленій туристів вражає естетична краса й різноманіття надгробків, там є залишки будівлі, яка використовувалася для прощальних церемоній…

А тим часом вся непроста історія чернівецьких євреїв знайшла своє відображення у матеріалах експозиції музею історії та культури євреїв Буковини, який був відкритий у нашому місті у 2008 році. Ідейним натхненником справи виступив колишній радянський дисидент, правозахисник й діючий голова Асоціацій єврейських організацій та громад (ВААД) України Йосип Зісельс. У свій час він витратив багато сил для відродження єврейського життя у Чернівцях після розпаду СРСР. Зараз пан Зісельс живе і працює у Києві, але про рідне місто не забуває.

— За часів Австро-Угорщини, — підсумовує Микола Кушнір, історик, директор Чернівецького музею історії та культури євреїв Буковини, — на Буковині ніколи не було серйозних міжетнічних чи міжконфесійних конфліктів. В подальшому підходи кожної нової влади до вирішення національного питання в краї змінювалися, але рідко на краще. Історія єврейської громади Буковини має бути повчальною для сучасників і, в першу чергу, політиків. Адже вона вчить того, що міжнаціональний мир і злагода досягаються тривалою кропіткою працею усього суспільства, а руйнуються в одну мить пройдисвітами та невігласами від політики, які або самі нацьковують один народ на інший, або потурають таким діям з боку інших. Що стосується відновлення єврейського релігійного центру у Садгорі, то, як на мене, це навряд чи зможе повернути містечку славу єврейського «Ватикану на Пруті». Адже хасидизм, як будь-яке інше історичне явище — неповторний культурно-історичний феномен. Однак за розумного підходу до справи таке відновлення може бути вигідне усім: нащадки династії Фрідманів потішать своє самолюбство відновленням резиденції великих предків; хасидські паломники матимуть кращі побутові зручності; Чернівці отримають ще один цікавий туристичний об’єкт, а садгірчани – нові робочі місця. А саму історію неможливо повторити, її треба просто пам’ятати.