Заборону Російської Православної Церкви в Україні експерти назвали однією з ключових реформ
ЗАБОРОНА РОСІЙСЬКОЇ ЦЕРКВИ В УКРАЇНІ, +3,5 БАЛА
Закон 3894-ІХ спрямований на заборону діяльності релігійних організацій, пов’язаних із Російською Православною Церквою (РПЦ).
Документ визначає, що на території України забороняється діяльність іноземних релігійних організацій, які мають керівний центр в РФ або підтримують збройну агресію проти України. Під заборону потрапляють і релігійні організації, які діють в Україні і мають керівний центр в Росії, входять у структуру РПЦ чи афілійовані з нею.
Відтепер законодавство містить перелік ознак, які підтверджують афілійованість релігійної організації з РПЦ. Якщо виникатимуть підозри, що певна церква має зв’язок із РПЦ, Державна служба України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) зобов’язана дослідити, чи є конкретна релігійна організація афілійованою з РПЦ відповідно до передбачених законодавством ознак. Якщо буде виявлено хоча б одну з ознак, ДЕЕС видає припис на усунення виявлених порушень. На усунення порушень організація матиме 30 днів (60, якщо організація звертається з вмотивованим проханням продовжити термін). Якщо порушення усунуті, припис відкликається, якщо ж ні, то ДЕСС подає позовом про припинення діяльності такої організації.
Такі позови можна буде подати лише через дев’ять місяців із дня оприлюднення закону. Тому Церкви мають час, щоб розірвати зв’язки з РПЦ.
КОМЕНТАР ЕКСПЕРТА
Дмитро Вовк, кандидат юридичних наук, директор Центру дослідження верховенства права і релігії
«Закон ухвалений на тлі консенсусу серед українців щодо необхідності заборони чи суттєвих обмежень діяльності Української Православної Церкви (УПЦ), історично і канонічно пов’язаної із Московським Патріархатом. Попри те, що закон трактується як захід захисту національної безпеки (концепція «духовної незалежності»), він орієнтований на внутрішню українську аудиторію і є продовженням заходів із позбавлення українського публічного простору зв’язків з Росією (таких як перейменування топонімів чи зміни у шкільних програмах).
Головна проблема закону – у тому, що він не відповідає міжнародним стандартам у сфері прав людини, які унеможливлюють заборону релігійних організацій через релігійні (канонічні) зв’язки. Натомість передбачають, що заборона можлива як реакція на протиправну поведінку такої організації. Водночас держава має довести факт інституційної протиправної поведінки, а не правопорушення певних членів організації.
На сьогодні українські суди ухвалили близько 50 вироків щодо чинних чи колишніх священників УПЦ, більшість яких пов’язані з протиправним самовираженням: поширенням мови ненависті чи виправданням російської агресії. Звичайний сценарій – поширення певних меседжів у приватному чаті чи у розмові з віруючими. Хоча є і декілька вироків, які доводять колабораційну діяльність. За таких умов застосування повної заборони УПЦ, яка нараховує майже 8000 громад (на території під контролем українського уряду) і 10000 священиків не є пропорційним заходом, хоча держава може і повинна переслідувати певних священників чи віруючих за вчинення кримінальних правопорушень, зокрема у сфері нацбезпеки. Тому закон уже зазнав критики з боку міжнародних організацій, які займаються свободою релігії або переконань.
Закон також містить низку проблемних положень у сфері верховенства права (наприклад, спрощена судова процедура ліквідації релігійних громад) і призведе до суттєвого посилення дискреційної влади держави в регулюванні релігії. Крім того, у разі ліквідації УПЦ суттєво зміниться релігійний ландшафт України. Утворення єдиної Православної церкви, якщо це відбудеться, може посилити тиск на релігійні меншини, який тією чи іншою мірою присутній в усіх країнах з православною більшістю, і який Україна уникала завдяки розколу і конкуренції всередині Православної церкви. Вже тепер також очевидно, що закон слугує своєрідним сигналом для місцевої влади і громадських активістів, що громади УПЦ фактично вже заборонені, і посилює конфлікти в релігійному середовищі. Ці конфлікти теж можуть бути суттєвим викликом для держави».
Індекс реформ призначений комплексно оцінювати зусилля влади України із впровадження економічних реформ. Індекс базується на експертних оцінюваннях змін у регуляторному середовищі за шістьма напрямами: державне управління, державні фінанси, монетарна система, бізнес-середовище, енергетика, людський капітал. Інформація про проект, перелік експертів Індексу та база даних оцінених нормативних актів доступні за посиланням.
