У цьому афонському монастирі діяв бенедиктинський устав та латинський обряд, а ченці на всіх афонських документах підписувались латинською мовою. Колись тут буяло духовне життя і лунала молитва латинською мовою, а тепер тут непрохідні лісові хащі, а мешканцями – лише дикі шакали, змії та кажани.

Оскільки все навколо сильно позаростало деревами, кущами та колючими чагарниками, пробиратись доводилось за допомогою мачете, яке позичили афонські ченці, і завдяки якому доводилось прорубувати собі шлях. Обідраний одяг та криваві рани на руках та ногах від колючих ліан та кущів - така невеличка ціна цієї унікальної подорожі. І от нарешті ми дістаємося башти "Амальфіону". Втомлені, але щасливі...

Від колишнього величного латинського монастиря на Афоні тепер залишилась лише середньовічна вежа з вікнами-бійницями у мурах. Імовірно, звідси ченці оборонялись від нападів піратів та хрестоносців. Оскільки дерев'яні перегородки між поверхами давно згнили, то піднятись до верхніх поверхів вежі вдалося лише за допомогою мотузок та драбини, яку ми привезли із собою. У середині вежі зберігся колодязь, який під час облоги млонастиря слугував єдиним джерелом отримання води. Всі інші монастирські споруди не збереглися, посеред густого лісу то там, то сям з-під землі та густих чагарників видніються лише руїни, які чекають на своїх дослідників. Проведення археологічних досліджень тут в майбутньому відкриє чимало невідомого як з історії Афону, так і зв'язків між чернецтвом Східної та Західної Церков.

Монастир "Амальфіон" (від італійського міста Amalfi, звідки були перші ченці цієї афонської обителі), був заснований в 980-і роки о. Левом Беневентським, який прибув на Афон з «римської землі» разом з шістьма іншими бенедиктинськими ченцями. Покровителями латинського монастиря на Афоні були прп. Афанасій Афонський та прп. Іоан Іверійський, а монастирі Іверон та Велика Лавра найбільше підтримували та допомагали цим латинським ченцям на початку становлення їхньої чернечої громади на Афоні. Таким чином, ми бачимо певний союз грецьких, грузинських та латинських ченців у цей період на Афоні.

Перші підписи латинських ченців (латинською мовою) на афонських актах датуються 984 та 985 рр. Про латинський афонський монастир та його перших насельників містяться згадки в житіях прп. Афанасія, а також прпп. Іоана та Євфимія Іверських. Подвигами засновника «Амальфіона» о. Лева Беневентського надихався іверський подвижник Гавриїл, з яким пов'язане диво явлення знаменитої Іверської ікони Богородиці (поч. XI ст.).

Відомо, що один з ченців «Амальфіону» на ім’я Іоан в 997 р. став 29-м настоятелем знаменитого бенедиктинського абатства Монтекассіно в Італії, заснованого у VI ст. прп. Бенедиктом Нурсійським. Про це детально оповідає автор «Chronica monasterii Casinensis», чернець цієї обителі та майбутній кардинал Лев Остійський (бл.1045 – 1117). Він повідомляє, що на Афоні Іоану явився прп. Бенедикт Нурсійський, вручив ігуменський жезл і наказав повернутись до абатства Монтекассіно, де невдовзі і був обраний абатом. Про це згадує й інший колишній чернець та настоятель абатства Монтекассіно, майбутній Папа Римський блаженний Віктор ІІІ (бл. 1026 – 1087).

Латинський монастир «Амальфіон» був посвячений на честь Богородиці і займав високе місце в єрархії афонських монастирів, поряд з Великою Лаврою, Івероном та Ватопедом.

Цікаво, що підписи цих латинських ченців стоять на афонському акті 1016 р., де вперше згадується давньоруський афонський монастир, а також на акті 1169 р. про передачу давньоруським ченцям монастиря св. Пантелеймона ("Старий Русик") та ін. Таким чином, латинські афонські ченці мали певне відношення і до заснування та підтримки давньоруського монастиря "Ксилургу", а згодом і монастиря св. Пантелеймона ("Русика").

Оскільки амальфійських ченців-бенедиктинців за їхню аскетичність та праведність дуже шанував прп. Афанасій Афонський, святі отці-засновники Іверського монастиря та ін., то не можна виключати, що з ними міг бути знайомий тут на Афоні у цей період і прп. Антоній Печерський, який згодом з благословення афонських ченців повернувся з Афону до Києва і заснував Києво-Печерський монастир.

Коли в 1198 р. засновник сербської правлячої династії та батько св. Сави Сербського великий жупан Стефан Неманя (згодом чернець Симеон; 1113-1199) у зверненні до візантійського імператора обгрунтовував необхідність заснування окремого сербського монастиря на Афоні, то посилався якраз на приклад існування тут латинського монастиря «Амальфіон» як приклад інтернаціонального статусу Афону.

З документів 1169, 1198 та ін. років ми бачимо, що латинський монастир «Амальфіон» продовжував існувати і після великого розколу 1054 року, слугуючи в якості своєрідного містка духовного єднання між чернецтвом Східної та Західної Церков ще понад 200 років по тому.

Цікавий факт, що Папа Римський Іннокентій III (1161 – 1216) прийняв монастирі Афону під свій безпосередній патронат і в посланнях від 1211 та 1214 рр. захистив їх від зазіхань латинських єпископів та нападів хрестоносців. Не виключено, що такий патронат став можливим завдяки посередництву латинських афонських ченців.

«Амальфіон» прийшов у занепад та припинив своє існування як самостійний монастир після 1287 р. Вважається, що він сильно постраждав від нападу та пограбування хрестоносцями, після чого занепав. Він був переданий візантійським імператором Адроніком II Палеологом до власності Великої Лаври, але і після того в стінах обителі продовжувалось чернече життя ще кілька століть, поки остаточно не припинив своє існування.

Доля цієї обителі та її братства – унікальна і маловідома сторінка інтернаціональної спадщини та історії Святої Гори та духовної єдності та взаємозв'язків чернецтва Східної та Західної Церков.

Ці та інші кадри та інформація будуть детально представлені в унікальному документальному фільмі про монастир Амальфіон, який незабаром вийде на міжнародному французькому телеканалі KTO (Télévision catholique française). Висловлюю щиру подяку французькій продюсерській агенції Nomade-productions, яка фінансує створення фільму. Також висловлюю подяку Collège de France, який у рамках багаторічної співпраці з нашим Міжнародним інститутом афонської спадщини надав нам доступ до своїх унікальних мікрофільмованих афонських архівів. Також висловлюю подяку режисерові фільму Олексію Вознюку й усім причетним до цієї унікальної подорожі та до зйомок фільму на Горі Афон. Працювати з такою професійною командою було одне задоволення. Цей фільм обов'язково варто подивитися, не пропустіть. Він розповість про забуті сторінки історії латинського монастиря Амальфіон, а також про сучасне життя, багату та багатогранну спадщину Святої Гори Афон.