Зброя «хрещенської купелі»

На фото: Патріарх Кирил і Митрополит Володимир під час святкового молебню на Володимирській гірці. Київ, 2013 рік (news.church.news)

У 2008 році «День Хрещення Київської Русі-України» було оголошено в нашій країні державним святом. Датою щорічних урочистостей встановили 28 липня – день упокоєння Київського князя Володимира Хрестителя. А на День незалежності 2021 року президент Володимир Зеленський затвердив за цією датою ще одне свято – День української державності. Чому для цього всього обрали саме 28 липня? Яку роль у цьому відіграли російські політики, українські нардепи й медійники, рок-музиканти, вищі чини Києво-Печерської лаври та «політичні миряни» УПЦ МП? Спробуймо розібратися.

«Свято величі державної»

Уперше «День Хрещення Русі» відзначили у 1888 році. Тобто, у 900-річний ювілей події. Механізм прийняття рішення був простий і звичний для нас, постсовєцьких: група київських православних товаришів «звернулася з ідеєю» до митрополита Київського і Галицького Платона, той склав проект урочистостей і представив його «Святійшому Синоду». Ідею хвацько підхопило Санкт-Петербурзьке «Слов’янське благодійне товариство». Саме воно нібито домоглося, аби доленосну подію відзначали не лише у Києві, а й по всій Російській імперії. Так як Російська Православна Церква не мала в календарі такого свята як «Хрещення Русі», датою урочистостей встановили день упокоєння Володимира Хрестителя – 15 липня (28 за юліанським календарем). Те, що Київська церква відзначала день Хрещення 1 (14) серпня, коли, за літописними даними, Володимир хрестив киян, до уваги взято не було. Бо для Москви образ князя в’язався не так із християнською духовністю, культурою та освітою, як із державною величчю та «політичним православ’ям».

По всій імперії свято все ж не поширилося. Певні урочистості організували хіба що в Москві й Петербурзі. У Києві відбулася служба у Софійському соборі, звідки потім вирушила процесія до пам’ятника Київському князю Володимиру, у Дніпрі освятили воду.

Наступний ювілей відзначили через 100 років, уже в «радянській імперії», перед самим її кінцем. У 1988 році, всупереч надіям українців та здоровому глузду, головне торжество на честь 1000-тя хрещення Києва влаштували у Москві. Зі свідчень учасника тих подій, колишнього посла СРСР у ФРН, секретаря ЦК КПРС, очільника Агенства друку «Новини» (Агенство печати «Новости» — АПН) Валентина Фаліна стає зрозуміло, що пишні урочистості у 1988-му організували в Москві з подання Михайла Горбачова. Очільник СРСР тоді переймався питанням: «Як ідеї перебудови зробити зрозумілими для інтелігенції?». Тобто, як змусити людей інтелектуальної праці повірити в перелицьовану радянську владу. Фалін, з його слів, запропонував для цього відзначити як всенародне свято ювілей Хрещення – «знакового етапу становлення Русі як держави».

З цієї нагоди Дальні печери Київської лаври передали Російській Церкві (відтоді упродовж кількох десятиліть у Києво-Печерській лаврі 28 липня відбувалося святкове богослужіння на честь Хрещення за участі єпископату МП). А митрополиту Володимиру (Сабодану), який на той час керував справами Московської патріархії, передали ковчег із часточкою мощів святого рівноапостольного князя Володимира. Переданий ковчег після цього тривалий час зберігався в Ростові-на-Дону, адже саме в цьому місті служив тоді Володимир.

Історія мощів рівноапостольного князя складна і заплутана. Він був похований 15 (28) липня 1015 року в мармуровому саркофазі у збудованій ним київській Десятинній церкві. Під час окупації Києва ордою хана Батия Десятинна церква була зруйнована. Лише в 1635 році митрополит Петро Могила відшукав саркофаг князя серед руїн. Мощі зберігалися в Успенському соборі київської Печерської лаври. Часточку мощів нібито передали до Успенського собору московського кремля. У 1939-му мощі святого Володимира з Києва віддали в Ленінград для скульптора-антрополога Михайла Герасімова. Після розвалу СРСР ковчег із мощами передали РПЦ, він зберігався в московському храмі Христа Спасителя. Саме їх часточку, вірогідно, надали митрополиту Володимиру.

Таємниці «Голосіївської пустині»

Ковчег із часточкою мощів Володимира Хрестителя аж у 2005-му привіз із Ростова до Києва митрополит Володимир. На той час він уже очолював УПЦ МП, проголошену в Харкові на псевдособорі в 1992 році. Перевезення відбулося 24 липня. Того ж дня перед Верховною Радою України з’явився «синій антимайдан», переважно зібраний зі стареньких жінок. Вони ходили з іконками і дзвониками. За кілька днів, 28 липня «антимайданівці» із отим ковчегом пройшли Києвом «хресною ходою».

Десь тоді ж очільник УПЦ МП схвалив маркування простору біля руїн Десятинної церкви у Києві, де, за переказами, був похований Київський князь Володимир, невеличкою будівлею. Незаконно встановлений МАФ назвали «чоловічим монастирем» і «церквою Різдва Пресвятої Богородиці». У лютому 2023-го суд постановив його демонтувати.

Нагадаємо, що то був перший рік президентства Віктора Ющенка, який намагався розвернути політичний курс України «геть від Москви». До речі, у травні того ж 2005-го «соціальний технолог» Сергій Градировський (на той час директор Центру стратегічних досліджень Приволзького федерального округу РФ) та експерт Центру стратегічних розробок «Північно-Захід» Сергій Переслєгін оприлюднили проект «Русскій Ватікан». Співавтори проекту нагадали, що Росія більше не буде світовою імперією, відтак невдовзі РПЦ набуде статусу «церкви національної держави» і втратить вплив на «канонічних територіях в Естонії, Молдові, Білорусі, Україні». Отже, «слід негайно щось робити».

19 липня 2006 року російський пропагандист, завідувач відділу України і Криму «Інституту країн СНД» очільник «Асоціації православних експертів» Кіріл Фролов опублікував трактат «Украина – территория для русского народа». Там він, зокрема, пояснив цінність для Москви Криму: «На цій землі хрестився святий Володимир, почалося русске православ'я». На цьому «сакральна тема» в трактаті завершилася, далі йшлося про «загрозу НАТО». Фролов заявляв перед журналістами, що його «асоціація» виступає за «реінтеграцію народів колишнього СРСР, народів історичної Росії».

У листопаді того ж року Російська Православна Церква разом з «біляцерковними колами» УПЦ МП створила у Києві міжнародну (тобто російсько-українсько-білоруську) громадську організацію «День Хрещення Русі». Вона повинна була адмініструвати втілення плану заходів з відзначення «1020-річчя Хрещення Київської Русі». Святкування мало «прогриміти» за два роки, у липні 2008-го. Очолив «міжнародну» ГО рок-музикант, лідер гурту «Братья Карамазови» Олег Кривошея. На сайті «Миротворець», де Кривошея значиться як учасник актів гуманітарної та інформаційно-психологічної агресії супроти України, зазначено, що «гаманцем» цієї невеличкої організації був член її правління, «регіонал» Олексій Омельяненко. Кривошея й Омельяненко систематично з’являлися на 112-му каналі Віктора Медведчука.

В інтерв’ю газеті «Факти» 2009 року Кривошея-«Карамазов» розповів про своє знайомство з Володимиром (Кірілом) Гундяєвим у 2003 році.

У чині митрополита Смоленського і Калінінградського той запросив його до себе на бесіду разом із одіозним «дияконом» Андрієм Кураєвим та лідерами відомих рок-гуртів «ДДТ» і «Аліса». Кіріл саме зацікавився рок-музикою як інструментом «залучення молоді до православ’я». Наступного, 2004-го року Кіріл, мовляв, покликав Кривошею та ще кількох осіб у свою московську резиденцію – Данилів монастир, щоб обговорити майбутні «хрещенські» торжества у Києві.

Трохи інакшу картину виникнення ідеї «хрещенських торжеств» змалював Кривошея в інтерв’ю виданню «страна.ua» від 14 серпня 2021 року.

Мовляв, ідучи Голосіївським лісом 14 серпня 2006 року, він ненароком натрапив на монастир «Голосіївська Пустинь». Там від архимандрита Ісакія (Андроніка) випадково дізнався, що цього дня Володимир хрестив киян. Прозрів. І вже невдовзі в монастирі стали збиратися друзі «Карамазова» — проросійський історик Петро Толочко, пропагандист Юрій Молчанов, головний редактор газети «Сегодня» Ігор Гужва, нардеп-регіонал Василь Горбаль, нардеп від медведчуківської СДПУ Володимир Рябіка, уже згадуваний Олексій Омельяненко, продюсер телеканалу «Інтер» та студії документальних фільмів Єгор Бенкендорф, президент кінокомпанії «Star Media» Влад Ряшин та інші медійники й «гаманці». За місяць вони згуртувалися в міжнародну ГО «День Хрещення Русі», аби встановити нову традицію – щорічне відзначення Дня Хрещення «по всій широті Святої Русі». Штабом організації стала «Голосіївська пустинь», а її «духовним опікуном» – архимандрит Ісакій. У цьому інтерв’ю Кривошея переконує, що після цього вже готову ідею він виклав перед митрополитом Смоленським і Калінінградським Кирилом. Хоча, згідно попередніх оповідок рок-музиканта, відзначення хрещення Русі було темою розмови з ним Гундяєва ще в 2004-му…

Як би там не було, а з Кириловим благословінням відповідне звернення направили до тодішнього Партіарха Московського Алексія ІІ. Однак ще цілих два роки знадобилися, аби вимудрувати спосіб, як цю ідею подати «правильно» для української влади і посполитого люду.

«Хресні» концерти і подорожі мощів

У 2007 році «День Хрещення Русі» вперше відзначили в Києві. ГО «День Хрещення Русі» влаштувало рок-концерт на Співочому полі. Уже тоді зазначалося, що то «репетиція» майбутнього міжнародного 1020-річчя. На цей раз урочистості приурочили не до 28 липня, а до традиційної дати відзначення хрещення киян – 14 серпня. Надвечір 13 серпня, поки молодь «зростала у вірі» на рок-концерті, близько 300 прихожан храмів МП пройшли хресним ходом від Києво-Печерської лаври до пам'ятника Володимира Хрестителя і до Дніпра, де священники освятили воду. А на прес-конференції в УНІАН нардеп-«регіонал» 5-го скликання Василь Горбаль (один із найзаможніших мешканців столиці) повідомив, що на Дніпровській набережній неподалік від Лаври розпочнеться будівництво нового храму і комплексу купалень. «Після цього заходу ми активно сідаємо і розробляємо всі заходи проведення 1020-річчя, ювілейної дати хрещення Русі, — оголосив нардеп-банкір, — розраховуючи на те, що це набуде інтернаціонального характеру».

Того ж, 2007 року кінокомпанія «Star Media» випустила багатосерійний анімаційний фільм «Сказаніє о крещєніі Русі». Ця кінокомпанія зареєстрована в Україні і навіть «розробила систему преміальних стипендій» для студентів спільно з Київським національним університетом театру, кіно і телебаченні м. Івана Карпенка-Карого. Утім країною-виробником серіалу значиться Росія. Адже «Star Media» — це найбільший виробник російськомовного кінопродукту, що використовував територію України та її робочу силу як сировину. Так от, саундтрек до «Сказанія о крещенії…» зробив гурт «Братья Карамазови». «Є історичні факти, які ми намагалися передати, — пояснив лідер гурту Олег Кривошея в одному з інтерв’ю. – Ми спілкувалися з академіками, зверталися до першоджерел. Україна – це придумана держава. Її придумали комуністи. А Київська Русь – це всі слов'яни. Не було ніякого поділу між білорусами, росіянами та українцями».

Наступного, 2008 року Кривошея за підтримки РПЦ організував рок-тур з приводу1020-річчя Хрещення Русі по 26-х містах України. З ним їздили також гурти «ДДТ» і «С.К.А.Й.», церковні хори та «диякон» Кураєв. По всьому маршруту відбулися конференції, показ фільму «Сказаніє о Крєщєніі Русі», рок-концерти. Причому рокерів покликали з України, Росії, Білорусі та Сербії (четвертої православно-слов’янської сестри).

Того року в Україні «День Хрещення Русі» вперше в Україні відзначали офіційно, на державному рівні. Досі залишається напівзагадкою, коли саме владні органи прийняли таке рішення. В одних джерелах говориться, що Архиєрейський собор РПЦ у червні 2008 року вирішив звернутися до керівників Росії, України і Білорусії з пропозицією включити цей день в число державних пам`ятних дат. Першою на неї, мовляв, відгукнулася українська влада. Джерела УПЦ інформують, що ініціатива йшла від митрополита Володимира (Сабодана). Він, мовляв, від імені Священного Синоду Української Православної Церкви (МП) звернувся 16 липня до перших осіб Української держави з проханням «…надати дню пам’яті рівноапостольного князя Володимира (28 липня) статусу державного свята – Дня Хрещення Київської Русі». Офіційні ж українські джерела засвідчують, що 12 лютого 2008 року, під час офіційного візиту президента Віктора Ющенка до Російської Федерації Володимир Путін запропонував йому відзначити 1020-ту річницю Хрещення разом.

Як би там не було, а під егідою ГО «День Хрещення Русі» 15 лютого 2008 року в Києві уже презентували програму святкувань у прес-центрі «Інтерфакс-Україна». До оргкомітету увійшли відомі особи, «наближені до українського православ’я»: Дмитро Табачник, Петро Порошенко, нардепи Юрій Кармазін і Василь Горбаль, пропагандист Юрій Молчанов. А також вікарій Київської митрополії Московського патріархату єпископ Переяслав–Хмельницький Олександр (Драбинко). Як повідомив нардеп-регіонал Василь Горбаль, святкувати мають на кошти меценатів. Утім, оргкомітет акції підготував листи до Верховної Ради і до Президента України з проханням підтримати торжество на державному рівні. Отже, офіційно погодитися на план заходів від московської патріархії.

21 лютого Віктор Ющенко запросив на київське святкування Московського патріарха Алексія ІІ. За планом, довгу низку торжеств відкрив березневий «круглий стіл» «День Хрещення Русі: найперше свято Вітчизни» в Києво-Печерській лаврі. Потім, 27 квітня, в Києві стартував уже згаданий «просвітницький тур» 26 містами, що наприкінці серпня мав переміститися на терени Росії і Білорусі. План торжеств був пересипаний совковими подіями. Приміром, біля Спасо-Преображенського собору МП у Кривому Розі «православні активісти» на честь 1020-річчя Хрещення Русі висадили алею дерев. А ще упродовж «ювілейного» року по всіх єпархіях України мали за спеціальними швидкими технологіями збудувати храми на честь хрещення Русі. Передбачалося, що перші будівлі закладуть у березні в Одеській і Сіверськодонецькій єпархії, утім житомиряни обігнали їх у цьо­му «соцзмаганні». 18 лютого там уже заклали такий храм і сподівалися завершити його до Покрови.

Не зовсім московський сценарій

Незадовго до дати, 25 липня 2008 року Віктор Ющенко підписав указ за № 668/2008 «Про День Хрещення Київської Русі – України», згідно з яким 28 липня було оголошено державним святом. Утім святкування, усе ж, відбулися не за московським сценарієм. Літургію співслужили Патріарх Варфоломій, Патріарх Алексій ІІ, а також митрополит УПЦ МП Володимир і представники Православних Церков світу. Такого духовного представництва Київ не бачив упродовж сотень років. Служба велася грецькою мовою і церковнослов’янською (у російській транскрипції). Молилися за Україну і народ. При поминанні владик спершу згадували Вселенського Патріарха Варфоломія, потім – Алексія, тоді архиєпископа Афінського, митрополита Володимира та інших. Над Причастям промовляв грецькою Патріарх Вселенський. Врешті Алексій ІІ перед усім людом вимовив у поминанні: «Святішого Варфоломія Константинопольського, Вселенського Патріарха». Мабуть, це було важко, адже центром всесвітнього православ’я він бачив Москву, а Варфоломія російські ЗМІ називали Патріархом Стамбульським, у кращому випадку – Візантійським.

До речі, за день до урочистостей Патріарх Московський Алексій ІІ звернувся до тодішнього президента РФ Дмітрія Мєдвєдєва від імені Архиєрейського собору РПЦ з пропозицією, враховуючи значимість хрещення для народів Росії, України і Білорусі, відзначати день пам’яті князя Володомира як державне свято в Росії… Так помалу і здалеку підводили Україну до спільного знаменника з «Російським світом».

29 квітня 2009 року прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, гостюючи в офіційній патріаршій резиденції в Даниловому монастирі, запросила новообраного Патріарха РПЦ Кирила в Україну. А він нагадав прем’єрці, що слід посилити релігійний фактор у відносинах України з Росією. З перших місяців свого правління владика заявляв, що має «допомогти Україні... змінити атмосферу відносин між Україною і Росією». Скажімо, в інтерв’ю газеті «Ізвєстія» зазначив, що «сьогодні як ніколи православні Росії, України і Білорусі усвідомлюють важливість духовного єднання історичної Русі, розділеної політичними кордонами».

Кіріл прибув до Києва 28 липня. «Патріарх їде, щоб засвідчити: Українська Православна Церква – невід’ємна частина Російської Православної Церкви, її канонічна територія», — не приховував митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел.

Разом із митрополитом Київсь­ким Володимиром і предстоятелями Білоруської і Молдовської Православних Церков Московського патріархату очільник РПЦ відслужив молебень біля пам’ятника Хрестителю Києва. До десятої години там назбиралося кілька тисяч люду, помітно менше, ніж рік тому, коли святкову службу з нагоди 1020-річчя Хрещення тут очолив Вселенський Патріарх Варфоломій. Паства вітала владику вигуками «Наш патріарх — Кирил!» і аплодисментами. Потім натовп спохопився і загукав: «Наш митрополит – Володимир!». Біля владики Володимира під пам’ятником стояв Віктор Янукович. Крім того, з представників українського політикуму були помічені Анна Герман, Інна Богословська, Раїса Богатирьова.

У вітальному слові після молебня Патріарх Кирил не раз наголосив, що РПЦ – то Церква не тільки російського, а й різних народів. «Церква має зберігатися, як спільний простір», — заявив він. Московський гість запевнив, що молитиметься за дружбу народів-родичів, які вийшли з дніпровської купелі, і про їхню «неподільну духовну і церковну єдність». Після молебня відбулося засідання Синоду Російської Православної Церкви у Києво-Печерській лаврі. Як зазначалося на інтернет-ресурсах РПЦ, — вперше в історії «єрархи єдиної Російської Церкви» зібралися «у стародавній південній столиці російського православ’я». До речі, візиту Патріарха Московського до столиці України передував «забіг» байкерів «Москва – Севастополь» і «заплив» кримського спортсмена по Чорному морю на його честь.

Тим часом президент Віктор Ющен­ко, вітаючи українців із Днем хрещення України-Русі, вкотре нагадав, що Україні потрібне визнання її помісної Православної Церкви.

«Священний митний союз»

14 серпня 2009 року, коли Київська Церква, за традицією, відзначає річницю хрещення киян, тодішній президент РФ Дмітрій Мєдвєдєв доручив своїм підлеглим розробити законопроект для встановлення у Росії офіційного державного свята – Дня хрещення Русі. Його затвердили 31 травня 2010 року в якості відзначення історичної події, яка «мала великий вплив на суспільний, духовний і культурний розвиток народів Росії та на зміцнення російської державності». Утім, Московський Патріарх на святкування Хрещення знову полетів до Києва. У переддень його візиту у Москві презентували українську версію офіційного сайту РПЦ, де основні документи РПЦ та новини планувалося подавати українською мовою. Було заявлено, що Московський Патріарх готується прийняти українське громадянство і... очолити Українську Православну Церкву. На той час Кирил сподівався на Всеправославний собор, на якому Московський патріархат мав би отримати статус «наднаціональної церкви», що підніметься над Грузинською, Болгарською, а може, й над Грецькою, несучи їм також ідею «русского міра».

Твердинею московського православ’я і підтвердженням його важливості для світу мала стати київська Свято-Успенська Печерська лавра. Ідея розміщення в ній «православного Ватикану» як незалежної держави на чолі з патріархом саме апробовувалася «радикальними віруючими» на кшталт глави партії «Русь» Дениса Шевчука.

Далекоглядні, утім ще офіційно не озвучені плани креативних церковників засвідчила зміна господаря Києво-Печерського історико-культурного заповідника: Київрада передала його з комунальної власності міста у власність державну.

27 липня Патріарх Кирил у київському соборі святої Софії відкрив засідання синоду Російської Православної Церкви, одним з основних питань якого був «розкол українського православ’я». Він заявив, що це перше в історії синодальне засідання РПЦ, яке відбувається в найпершому кафедральному соборі Київської Русі, звідки свого часу численні місіонери вирушали в усі куточки Київської держави, «християнізували цей великий простір, який ми нині звемо духовним простором Святої Русі». Напередодні синод цієї релігійної організації звернувся до тодішнього президента Віктора Януковича з вимогою передати Софійський собор РПЦ.

Над підготуванням до 1025-ї річниці хрещення у 2013 році УПЦ МП й державна влада України клопоталися вже разом. Відповідний оргкомітет був створений при Кабінеті міністрів України. Розросталося і «міжнародне єднання» святом: у 2011 і 2012 роках ГО «День Хрещення Русі» організувала святкування одночасно у столицях «трьох братніх народів»: у Києві, Москві і Мінську. До речі, уже згадуваного очільника цієї ГО, лідера гурту «Брати Карамазови» Олега Кривошею Володимир Путін у листопаді 2012-го нагородив орденом Дружби на прийомі, присвяченого «Дню народної єдності».

Урочистості транслювалися на Першому телеканалі України. Перед цим, у травні того ж року митрополит УПЦ МП Володимир (Сабодан) вручив Кривошеї орден св. Андрія Первозванного – за служіння Православній Церкві.

У 2013-му святкування хрещення киян вперше почалося не в Києві, а в Москві. Хоча українська влада заздалегідь заявляла про свій власний сценарій урочистостей. Указ про організацію святкування в Україні 1025-ліття хрещення Київської Русі Президент Віктор Янукович підписав 21 січня 2013 року. Через кілька днів, на зустрічі Президента з очільниками українських Церков, було створено український оргкомітет, до якого увійшли представники всіх Православних Церков, а також Української Греко-Католицької та Римо-Католицької Церков. Ще в середині квітня центральна влада України, здається, не знала про московський сценарій. Планувалося, що 26 липня у столичному Палаці «Україна» відбудуться спільні урочистості за участі всіх предстоятелів українських Церков і Президента, урочистий прийом і концерт.

Віктор Янукович на черговій зустрічі з очільниками Церков заявляв, що це буде відзначення «торжества української державності, її європейської ідентичності». Очікувалося, що до Києва, як завжди, прилетить Патрiарх Кирил…

Утім 2-5 лютого у Москві відбувся архиєрейський собор РПЦ. На ньому постановили заснувати церковно-громадський оргкомітет з відзначення «ювілейної дати», під головуванням Патрiарха Московського і всієї Русі Кирила. Доречі, за словами Олега Кривошеї-Карамазова, план заходів з нагоди 1025-річчя почали складати й «подавати на благословіння Патріарху Московському» ще влітку 2012-го.

12 березня 2013 року, згідно з записом у журналі Синоду РПЦ, митрополит Київський Володимир направив Кирилу прохання очолити орг­комітет iз відзначення річниці хрещення. Наступного дня після першого засідання московського оргкомітету голова Київської держадмiнiстрацiї Олександр Попов велів своїм підлеглим «активізувати процес» підготувань до річниці. З 27 березня представники вищої та столичної влади, міністри й митрополити з України стали їздити на «планування» до Москви.

У великодньому інтерв’ю каналу «Інтер» лідер РПЦ не приховував, що широта розмаху святкувань «дасть можливість замислитись про спільні корені» та «вплинути на умонастрої наших сучасників». І цей міф «духовного провідника» перегукувався з промовами проросійських політиків про необхідність Митного союзу...

4 травня черкаський письменник Олег Слєпинін, член спілки письменників Росії та лауреат премії «Русский мир», у тексті «Угрозы празднику 1025-летия крещения Руси» в інтернет-газеті «Одна Родіна» обурювався, що Президент Янукович, «наслідуючи нав’язану помаранчевими моду», говорить, що відзначення 1025-ліття має стати торжеством європейської ідентичності України.

Розлютила Слєпиніна і позиція УПЦ МП. «Дивіться! На офіційному сайті Московської патрiархії «Російська Православна Церква» говориться про святкування 1025-хрещення Русі, а на офійному веб-сайті «Українська Православна Церква», з посиланням на згаданий сайт, — про відзначення хрещення Київської Русі, — дратувався товариш Слєпинін. — Прикручування в чужому документі до слова «Русь» епітету «Київська» — це зла гра в слова, що вбиває істину».

У ході реалізації московського сценарію, ГО «День Хрещення Русі» організувала «міжнародну хресну ходу» із мощами князя Володимира. Хода розпочалася у Владивостоці і тривала, за різними джерелами, від двох місяців до півроку. На початку липня дійшла до України, де пересувалася з Севастополя до Києва всіма єпархіями УПЦ МП. Патріарх Кирил зробив небачену річ – велів возити мощі святого від міста до міста, як магічну річ для «єднання русскаго міра».

Разом з «хресною ходою» їздили й артисти. 27 липня на Хрещатику на честь 1025-ліття хрещення відбувся завершальний концерт «православних рок-музикантів» де, окрім «Братів Карамазових», свою творчість демонстрували гурти «Аліса», «С.К.А.Й.», «Ю-Пітер» та Кубанський козачий хор. Зідно з російськими ЗМІ, концерт «транслювали на весь світ». Того ж дня Віктор Янукович нагородив Патріарха Московського Кирила орденом князя Ярослава Мудрого.

На святкування 1025-річчя хрещення прибув президент РФ Володимир Путін.

Звертаючись до Віктора Януковича, він доносив меседж до всіх: «Це спільне свято нагадує нам про дух єдності, спільні корені, про те, що багато зроблено в попередньому столітті. Ми сповнені рішучості, спираючись на те, що зробили наші предки, просуватися далі». Путін також сходив на конференцію «Православно-слов’янські цінності – основа цивілізаційного вибору України», організовану Віктором Медведчуком. Зазначалося, що це формулювання вказує на вибір – іти на зближення з Євросоюзом чи приєднатися до союзу Митного. Віктор Медведчук у своєму виступі представив власне бачення корисності Митного союзу для України.

«День державності»: хто перший?

Коли влада внаслідок Майдану змінилася і Росія почала війну супроти України, УПЦ МП продовжувала відзначати 28 липня із власними сенсами. Так, у 2016 році напереродні цієї дати батюшки організували «Всеукраїнський хід миру, молитви і любові» — від Святогірської лаври на сході і Почаївської на заході – до Києва. При чому в колонах були помічені особи з георгіївськими стрічками та з портретом царя Миколи ІІ.

У 2017-му таку ж ходу супроводжували 11 чудотворних ікон і мощі рівноапостольного князя Володимира, які потім «подорожували по різних єпархіях України». У джерелах УПЦ МП вказувалося, що «подія зібрала рекордні 100 тисяч учасників, серед яких були православні віруючі з усіх єпархій України, групи паломників з Білорусії, Росії, Молдови, Греції, Румунії та інших країн світу».

У 2019 році з хресною ходою УПЦ МП 27 липня несли, окрім нетлінної часточки святого Володимира, також стопу Андрія Первозванного і часточки мощів 18 святих із Печерської, Почаївської та Святогірської лавр. Того ж року Патріарх Кирил заявив, що «духовна, культурна, цивілізаційна єдність росіян і українців сильніша, ніж тимчасові політичні схеми і моделі, які працюють на руйнування цієї єдності». Президентом України уже був на той час Володимир Зеленський. Вітаючи його з посадою, Кирил висловив сподівання, що Зеленський зможе об’єднати націю, подолати конфлікти і розділення, а також завершить «скорботний період гонінь і дискримінації громадян України, що належать до Української Православної Церкви». Адже перед цим Верховна Рада України прийняла закон, згідно з яким у тримісячний термін УПЦ МП мала змінити назву на Російська Православна Церква в Україні. Після зміни влади назву так офіційно і не змінили.

Того ж року суперактивний Олег Кривошея разом з уже згадуваними своїми друзями ініціював міжнародний громадський проект «Люди» — медійну платформу для єднання «багатьох людей із різних країн планети». У 2020-му Синод РПЦ ініціював пов’язаний із цим проектом міжнародний форум «Люди миру», що розпочався 28 вересня у Святогірській лаврі. Він мав «встановити діалог між громадянами України, що проживають по обидві сторони лінії конфлікту на Донбасі». Кривошея переконував, що тільки УПЦ МП здатна зупинити кровопролиття і встановити мир, і довкола цього мають «об’єднатися люди з різних країн світу – люди миру».

А наступного, 2021-го року президент Володимир Зеленський проголосив 28 липня «Днем української державності» (у травні 2022-го Верховна Рада це свято ухвалила). Володимир Олександрович обгрунтував це дивним чином: мовляв, точкою відліку української державності вважається рік заснування Києва, тому нове свято відзначатиметься у день розквіту української державності – у день хрещення Київської Русі. Логічно?

В історичних джерелах про Київську державу говорять вже з 860 року, коли князь Аскольд здійснив перший похід на Царгород. Києву ж, за археологічними даними, далеко більше за 1500 років. Чому ж все-таки 988-й? Чи не тому, що російська державність, за версією російської влади, бере початок раніше, — у 862 році, від літописної події під умовною назвою «закликання варягів» до Новгорода.

Що ж це була за держава? Новгородска республіка – держава на північному сході Європи, яка існувала з 1136 по 1478 роки. У 1136 році Новгород домігся політичної самостійності від Києва. У 1478-му був жорстоко знищений Московією. Культура Новгородщині розвивалася на базі києворуської. Роком першої літописної згадки про Новгород вважається 859-й. Утім дані археологічних досліджень свідчать, що на той час міста на тих теренах ще не було. Лише невеличка військова застава варягів.

Згідно із записом в Повісті минулих літ, 862 року новгородці покликали варяга Рюрика княжити над собою. Відомо, що цей звід оповідок давньоруської історії не раз редагували на замовлення різних владців. Український філософ і публіцист Петро Кралюк доводить, що ідею зародження державності із «закликання варягів» у Російській імперії розвинули в час, коли її правителями стали вихідці з теренів Німеччини.

Чомусь було вирішено, що заснування російської держави германцями підніме бойовий дух слов’янства. Вперше свято відзначили в 1862 році за імператора Александра ІІ, тоді ж відкрили пам’ятник «Тисячоліття Росії» у новгородському кремлі. Відродили урочистості вже в Російській Федерації у 2011 році – для «консолідації суспільства, виховання і розвитку патріотичних почуттів». У 2012-му пишно відзначили «1150-ліття російської державності». Відтоді «День російської державності» відзначається в РФ щорічно 21 вересня і як свято зародження російської державності, і як день воїнської слави Росії. Чи не для того, аби невдовзі «доводити», що Київ – не «мати городов руських», а дочка чи навіть онука Московщини?

Отак хитромудро переплелися День хрещення з днями «державності», митний союз і хресні ходи із дзвониками під прапорами Партії регіонів, рок-концерти і «Український вибір» Медведчука, УПЦ МП і українські владці. Тільки навіщо це все Україні? Можливо, варто повернутися до власне українського відзначення важливої для киян і всієї Київської Церкви дати – 1 (14) серпня, коли велелюдною хресною ходою, без політичних промов і маніпулювання християнськими святинями кияни йшли до Дніпра – свого «Йордану», аби згадати ті духовні дари і чесноти, яких набула україно-руська спільнота з прийняттям християнства.