У 1926 році, під час страсного тижня головний отаман військ УНР, голова Директорії УНР Симон Петлюра оприлюднив своєрідний «духовний заповіт»: «Як будете в церкві на 12 євангеліях, слухатимите Слово Боже про Страсті Христові, – як будуть носити святу Плащаницю біля церкви, – як співатимуть радісне «Христос Воскрес», – згадайте про мучеників України.

Згадайте про всіх, кого розстріляли большевики; згадайте й про тих, хто з зброєю в руках боронив нашу Рідну Землю від московських катів й своїх юд-запроданців; згадайте й помоліться за них!

Не за горами кари час! Воскресне наша Україна, скине з себе московсько-большевицьке ярмо! Не забувайте про мучеників і праведників наших! Не забувайте про невинну кров і готуйтесь до помсти над ворогами, що не дають жити нам по людському!»

Кажуть, що ці слова передусім стосувалися кількох десятків молодих київських студентів, які героїчно загинули у нерівному бою з більшовицькими окупантами під станцією Крути, захищаючи Українську Народну Республіку.

Очевидно, що сьогодні «духовний заповіт» Симона Петлюри має глибший зміст, оскільки спонукає згадувати і молитися не лише за «крутянців», а за десятки, а той сотні тисяч українців, які так і не дожили до того дня, коли у власній державі зможуть радісно виголосити: «Христос Воскрес! Воістину Воскрес!»

Згадуємо і молимося за них.

Богдан Червак,

парафіянин Церкви Святого Миколая Чудотворця

на Аскольдовій Могилі