За доброю традицією зима у нас завжди настає без попередження. І в церковному житті іноді цілком несподівано трапляються цілком передбачувані речі. Гаванська зустріч Патріарха Кирила з Папою Франциском на Кубі прогнозовано загострила всі відцентрові процеси в РПЦ, ретельно камуфльовані і дезавуйованідо того часу. Тут і там почали спливати коментарі, статті, колективні листи тих, кого називають «ревнителями чистоти православ'я», з наріканнями на Патріарха, який одноосібно, без погодження з Архиєрейським собором, пішов на такий ризикований крок. Тривожним дзвіночком стала поява «непоминаючих» у Молдові. А в Україні ситуацію підірвала, здавалося б, найвідданіша Патріархові Кирилу єпархія — Чернівецька. У мережі з'явився ролик з виступами кліриків Банченського монастиря на чолі з його настоятелем — вікарним єпископом БанченськимЛонгіном (Жаром). Короткий зміст виступів такий: Патріарх Кирил скотився у єресь екуменізму, що дає право припинити його поминання як Владику і Отця.

Словом, бідаприйшла звідти, звідки не чекали. Адже загроза непоминання предстоятеля Церкви в РПЦ вважається сильнодіючим засобом на межі фолу, який симетрично викликає рівну собі силу протидії. Схема управління РПЦ вибудувана таким чином, що бюрократія — це все, а ідеологія — лише вишенька на торті, і то далеко не одна. Але якщо вже говорити про ідеологію, то незрозуміло, які у «непоминаючих» взагалі претензії до Патріарха Кирила. Адже і він, і його сьогоднішні ідеологічні опоненти спочатку поставили інтереси держави Російської понад усе. Пряме чи непряме просування ідеології «русского міра» головним чином припускало вмуровування саме геополітичного каменяв ролі віросповідного наріжного. Навряд чи в когось є сумніви, що Патріарх поїхав на Кубу зі своєї особистої волі. І фігура того, хто послав, не є таємницею за сімома печатями. І цілі цього одіозного візиту зрозумілі. Чиста політика, духовністю там з російського боку і не пахло. Ви ж самі цього хотіли, ревнителі православ'я. Жила б лишень Русь Свята, а все решта гори синім полум'ям. Ну от, почало підгоряти. Причому, судячи з усього, з різних боків.

Якби букмекерські контори приймали парі на церковнісправи, то ставки розділилися би приблизно наступним чином. Найлогічніший для ревнителів православ'я вихід за відсутності підтримки з боку Києва — створення парасинагоги зі своїми органами управління (зазвичай це так званий «паралельний Синод»). Але це малоймовірно. По-перше, Митрополит Онуфрій явно на боці банченців. За всіма правилами гібридної війни, прийомчиків якої московські куратори необачно навчили Київську митрополію, вона буде до кінця вдавати, що нічого не сталося. При цьому погрози з її боку на адресу «непоминаючіх» малоймовірні, майже виключені. По-друге, УПЦ не звикати до амбівалентності. У цій Церкві ще з часів попереднього Предстоятеля упаралельнихвсесвітах існують люди, які з власної волі ніколи б не сіли за один стіл навіть почаювати. І ці паралельні світи навчилися якось абстрагуватися від ситуації, не вимагаючи лише для себе ексклюзивного права на бренд «УПЦ». Оскільки нічого іншого ніхто запропонувати не може, новоявлені «діомидівці» намагатимуться всидіти на двох стільцях: і в розкол не вдатися (занадто багато доведеться втрачати), і власній совісті не перечити.

Тріщина в фундаменталістському крилі УПЦ може ускладнити розуміння ззовні того, що відбувається в Україні. Буквально донедавна вважалося, що в УПЦ є дві ідеологічні фракції— русофіли-патріархісти та українофіли-автокефалісти. Тепер цей чорно-білий світ заграв несподіваними відтінками. Непоминання Патріарха Кирила хоч і відбулося з різних мотивів, але стало загальною реакцією для частини українофілів і русофілів. Тільки одні це зробили на знак протесту проти гібридної участі РПЦ в агресії Росії проти України (фундаменталісти якраз не проти), а інші – проти ліберального богослов'я Патріарха (тут українофіли «за»). Зрозуміло, що ці дві групи «непоминаючих» не знайдуть спільної мови, але можуть неусвідомлено інспірувати один одного за принципом: «якщо їм можна не згадувати, то і ми маємо право». З іншого боку, абсолютно не проти Гаванської зустрічі ще дві несумісні одна з одною групи всередині УПЦ — українофіли і «політправославні», і теж мотиви непротивлення тут прямо протилежні.

Трохи нижчими є ставки на те, що ситуація вирулить туди, куди її поведе головний спонсор УПЦ депутат Вадим Новинський. От йому якраз не позаздриш. Довгий час вважалося, що роль осла Буриданайому точно не загрожує:всі розумні і красиві були акуратно зібрані в одному непорушному таборі, і за буйки намагалися не запливати. Але виявляється, що російська геополітика довела предстоятеля РПЦ аж до Гавани, де на догоду цій геополітиці основи православ'япідважили і розвалили. І УПЦ опинилася на межі реального, а не штучного розколу. Як же так? Росія жбокатехон! І потрясанняповітря в Криму, на Донбасі, в Сирії і так далі спрямовані виключно на те, щоб катехон стояв намертво, не допускаючи приходу Антихриста в цей світ. А на катехон ні за цапову душу наклали санкції, катехонові треба якось жити. І Папа Римський — не остання людина в цьому світі, хто міг би замовити слівце за страждальця, який, як атлант,підпираєнебо своїми освяченими боєголовками. Ні, панове, що не кажіть, але піраміда Маслоу всесильна, тому що вона правильна. А оскільки українського єпископату РПЦ санкції не торкнулися, то з чистою совістю можна почати боротьбу за чистоту православ'я. Первинні ж потреби задоволені, переходимо на вищий рівень. Здається, що пан «Смотрящий» не стане ламати всі збудовані тут схеми і знищувати власний життєвий простір. При цьому не варто забувати про вже згадану групу «політправославних», яких умовно назвемо «упоротікатехонщики». Раніше вони орієнтувалися на Новинського, і в разі його демаршу відчуватимуть себе зрадженими. Не виключено, що на свою підтримку вони закличуть з недовідомої далини одного з ідеологів «заповіту батюшки Зосими Сокура» Віктора Нусенкіса. Скоріш за все, саме на «катехонщиків», тобто «політправославних», і ставитиме Моспатріархія у спробах зберегти свій вплив в Україні.

Ще один варіант у нашому уявному парі — «злив» самого Патріарха Кирила. Мавр зробив свою справу. А що у нього самого виникли проблеми — кого це тепер хвилює? Москва, як відомо, сльозам не вірить. Так, це може допомогти втримати РПЦ від розпаду ще протягом якогось часу. Креатури Патріарха Кирила перекинуться до переможця або нового глави, і антиекуменічний ажіотаж вщухне. Але Патріарх Кирил так довго і наполегливо йшов до влади не для того, щоб так бездарно в одну мить її втратити. Тому не виключено, що цей дипломат почне власну гру в «антимайдан». І для цього йому мимоволі доведеться шукати підтримки у... Вселенського Патріарха, відомого «екуменіста». А для цього потрібно виконати умову Вселенського Патріарха щодо безконфліктного проведення Всеправославного Собору на Криті. Це означатиме повний розрив з власними фундаменталістами, які вже назвали цей Собор розбійницьким. Крім того, в переговорах знову може спливти Україна як предмет торгу, але вже в зовсім іншому ключі. Українцям буде, звісно, прикро, але тут вже хоч тушкою, хоч опудалом — аби «геть від Москви». Однаку цьому випадку Патріарх ризикує втратити підтримку своїх «політправославних», які за Україну як невід'ємну частину Триєдиної Русі не одну косоворотку порвали на британський прапор.

Деякий час інтрига зберігалася відносно того, до кого приєднається найголовніша скрепа Патріарха Кирила в Україні — група архиєреїв, яких умовно називають «лобі». Але довго тримати паузу їм не вдалося. Першим «ніж у спину» всадив митрополит Одеський Агафангел. Не вказуючи ні на кого безпосередньо, він натякнув, що відпадіння католиків від православ'я — причина найстрашнішої єресі, яка була в історії Церкви, і закликав свою паству «старанно обстоювати чистоту нашої віри, збереження апостольського і святоотцівського вчення, захищаючи його від«вовків в овечій шкурі», які намагаються проникнути в стадо Христове, щоб викрасти наші душі, інфікувавши їх отрутою єресей і спокус екуменізму». Оце тобі, бабо, і стовп російського православ'я! Ах як, імовірно, пошкодував колишній митрополит Смоленський і Калінінградський, що свого часу вивів цей одіозний персонаж зі стану «stand-by», куди його відправив тодішній митрополит Київський Філарет!

З усього сказаного можна зробити проміжний висновок. З найбільшою ймовірністю, єпископат УПЦ буде поступово групуватися навколо свого Предстоятеля, Митрополита Онуфрія. Але йому тепер буде дуже проблематично говорити за всю УПЦ, що вона перебуває в молитовній злуціз РПЦ. Хіба з Патріархом-єретиком можна перебувати в молитовній злуці? Адже РПЦ свого часу вийшла з-під Константинополя з цього самого приводу! Але проблема в тому, що УПЦ сама собою не є об'єктом у світовому православ'ї. Значить, щоб протистояти тискові свого адміністративного центру, їй теж доведеться шукати шляхи зближення з раніше критикованим за «екуменізм» Константинополем. Але вже зі своєю програмою дій на той випадок, якщо Патріарх Кирил піде на крайні заходи і залишить бунтівників без канонічності. Кого визнає Фанар — той в хаті й господар. Страшно йти в розкол поодинці. А всієї церковної повнотою — це хіба розкол?

Нота бене. Владика Лонгін (Жар) чудово розуміє, яким правом він говорить такі різкі слова на адресу того-кого-не можна-критикувати. У нього стійка репутація «батька трьохсот сиріт», і з цим аргументом важко сперечатися. Тим більше гедоністу Патріархові Кирилу, який все життя веде віртуальну боротьбу з суспільством споживання виключно у своїх малопереконливих проповідях. Але проблема в тому, що доктринальні переконання владики Лонгіна вельми наближені до того краю спектра, за яким починається класичне мракобісся. І в цьому полягає богословська слабкість його позиції. Він ревнитель чистоти того шкільного православ'я, яке було штучно скомпільоване з історичних фактів і небилиць, вирваних з контексту висловів церковних авторитетів і псевдорелігійних ідеологічних штампів, метою яких було виховання певної категорії священиків — апологетів самодостатності і безумовноїнепомильності духовного шляху Православної Церкви після Великої Схизми. Тому «непоминаючі» автокефалістине підуть за Жаром в силу своєї інтелектуальної обтяженості і здорової богословської освіти.

Однак при всіх своїх мінусах владика Лонгін канонічно майже нічим не ризикує. Свого часу єпископа Анадирського і Чукотського Діомида (Дзюбана) з легкістю викинули на узбіччя життя тільки тому, що він був сам. Удмуртські «непоминаючі» з Іжевської єпархії РПЦ знайшли врешті притулок в РПЦЗ (А), і їх історія ще може нераз повторитися. А у Лонгіна Жара добрі зв'язки з тими представниками Румунської Церкви, які абсолютно щиро поділяють його позицію. Так що у випадку чого в канонічній ізоляції він явно не виявиться.

Що ж стосується РПЦ, то з такими даними її безхмарне майбутнє під великим питанням. Патріарх Кирил так ювелірно встромив церковний корабель в найвужче місце між Сциллою і Харибдою, що вже й не личить ображатися на численних «ворогів Церкви», які не відмовлять собі в задоволенні насолодитися спогляданням цього дивовижного цуг-цванга. Його відмовляються вважати Владикою і Отцем два несумісних між собою фланги в УПЦ — і українофіли, і русофіли. Обидва ці фланги ідейні, а не кон'юнктурні. Можна тільки гадати, як би вчинив глава РПЦ, якби йому дали можливість бути самим собою і приймати рішення самому. Але коридор для його маневру дуже вузький. Якщо заплющить очі на весь сонм «непоминаючих» — полетить шкереберть ціла церковна вертикаль і дисципліна. Запустить процедуру канонічних заборон — отримає розсип парасинагог. Це ще коли вдасться під чистку рядів зібрати Архиєрейський собор, члени якого надто ображені за ігнор при підготовці Гаванської декларації. Відкличе глава РПЦ підпис під Гаванською декларацією — його дуже не зрозуміють в Кремлі. Так, можна ще спробувати змінити спонсора УПЦ. Взагалі, дверцятами погримати і подмухати в вихлопну трубу. А можна просто всіх пересварити — найуніверсальніший спосіб вирішити багато проблем за один раз.

У цьому місці розповіді повинна з'явитися мораль. Як відомо, король Англії Генріх Восьмий дуже хотів спадкоємця. Заради нього він одну дружину зробив затворницею, іншим відрубав голову. Його демонічні зусилля увінчалися успіхом — третя дружина Джейн Сеймур народила йому сина. Але пологи проходили так, що з двох життів лікарі запропонували вибрати тільки одне. І король підписав смертний вирок тій, яка реалізувала його мрію — свою дружину.

Російській Церкві рано чи пізно доведеться робити історичний вибір: кому з двох панів служити. Або підписати вирок своїй самовідданій службі в інтересах держави, або прийняти вирок самій собі. А за фінальним перегрупуванням сил в УПЦ можна буде зрозуміти, чим ця церковна структура є насправді — ручним «чого бажаєте» Патріарха Московського чи майстерним імітатором запропонованої їй лінії поведінки. Робимо ставки, панове?