Блог Павла Павленка_image

Блог Павла Павленка

ПАВЛЕНКО Павло Юрійович  доктор філософських наук, провідний науковий співробітник Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України (м. Київ)

Жіноче та “гендерно-універсальне” священство в сучасному західному протестантизмі

24 листопада, 14:10
Читаючи Новий Завіт відчувається якийсь постійний острах як самого Спасителя, так і апостолів за майбутню долю релігії Євангелій. Як виявилося, вони таки мали рацію — спотворення християнських цінностей з часом сталося.

У середовищі сучасного західного протестантизму дедалі гучніше стають заявляти про жіноче священство. Деякі з конфесій вже офіційно зафіксували його на рівні доктрини (і це попри те, що Новий Завіт доволі чітко повчає, що жінка не може бути “єпископом” чи “пресвітером”, оскільки за ап. Павлом (1 Тим. 3:5; Тит. 1:5) кандидат на цю церковну посаду має обов’язково бути “чоловіком (ανηρ) однієї дружини (γυνη)”).

 

Так, Лютеранські церкви в ряді європейських країн, зокрема у Швеції, Норвегії, Данії, вже мають громади, в яких служать жінки-священиці (чи пасторки), більше того — скеровуються жінками-єпископами (точніше “єпископинями”). Висвячення жінок на священство практикують і методисти, і конгрегаціоналісти, і пресвітеріани, а також старокатолики й англікани. Примітно, що ще у 1988 р. Генеральна Рада Об’єднаної Церкви Канади (Методистська, Конгрегаційна, Пресвітеріанська) пішла навіть далі — дозволила служити кожному, незалежно від його статевої орієнтації, а це саме по собі проклало шлях і до легалізації одностатевих шлюбів. Об’єднана Реформаторська Церква Великобританії, визнавши в 1995 р. ординації жінок, у 2011 р. ухвалила рішення про благословення одностатевих шлюбів. Зазначимо тут принагідно, що одностатеві шлюби визнали прийнятними для себе Голландська Старокатолицька Церква (з 2002 р.), Моравська Церква (з 2014 р.), Євангелічна Лютеранська Церква Канади (з 2011 р. Національна Конвенція цієї конфесії дозволили здійснювати вінчання одностатевих пар, щоправда з обмовкою — “якщо сумління пастора дозволяє це робити”).

 

Незважаючи на те, що і католицизм, і православ’я тему жіночого священства відносять до розряду єресі, тим не менше ця тема з кожним роком стає все дедалі обговорюваною і в їхніх середовищах. Першою ластівкою у православному світі у цьому сенсі є праці православного богослова (вірніше “богословиці”) з Франції, визначної представниці феміністської (чи феміністичної) теології Елізабет Бер-Сіжель (див. її праці “Висвячення жінок у Православній Церкві” [1, C. 81] та “Служіння жінок у Церкві” [2, C. 215]). Зауважимо, феміністська теологія виникла як окремий напрямок у християнському богослов’ї в 60-х роках м.ст. на хвилі феміністичних рухів. Її царина — утвердження гендерної рівності у християнстві, яке, головним чином, зводиться до впровадження в якості офіційного християнського віровчення положення про жіноче священство, а поруч такої інтерпретації біблійних текстів, яка б усувала обстоюване в них, але неприйнятне для сучасного часу віровчення про дискримінацію жінки і таким чином стало на заваді випадкам сексизму в церковних практиках, мотивуючи це тим, що між чоловічою і жіночою природою немає онтологічної різниці, більше того — оскільки у Христі немає ні чоловічої, ні жіночої статі, а є абсолютна рівність (Гал. 3:28), то на цій підставі, відповідно, не може бути і відмінностей між ними в статусі: ті відмінності, які існували в стародавніх суспільствах, у Церкві втрачають актуальність, а це відкриває шлях до гендерного рівноправ’я у християнстві, а, отже, до обстоювання таки цілком прийнятного у Христі жіночого священства [3].

 

Загалом ставлення керівництва конфесій до жіночого священства є різним. Якщо чимало західних протестантів ставляться до цього позитивно (приміром, Англіканська церква, яка у своїх лавах вже має декілька тисяч жінок-священиць і навіть декілька єпископинь; Німецька євангелічно-лютеранська церква, яка схвалює служіння жінок-єпископів; а в Шведській церкві число жінок-священиць вже значно перевищило кількість священиків-чоловіків), то позиція традиційних церков (католицизм, православ’я, ряд протестантських конфесій) щодо цього вкрай негативна — визначена забороною ап. Павла “говорити” жінкам у церкві (1 Кор. 14:34).

 

Утім суворі застороги апостола язичників, виявляється, сьогодні цілком можна й ігнорувати. Наприклад у Церкві Адвентистів Сьомого Дня (АСД) сьогодні вважають, що загалом питання “висвячення служителів просто не є біблійним питанням”, а вирішується “в контексті дозволу … установи, а не в контексті сакральної переваги” [4]. “Рішення висвячувати жінок як пресвітерів або дияконів церкви, і при цьому відмова висвячувати жінок як служителів, повністю позбавлене біблійної підтримки. Різниця між цими висвячуваними посадами чинять штучно, і це не підтверджується Біблією. Жінки в нашій церкві з 1881 року отримували посвідчення служителя, але не висвячувалися, ця практика існувала 100 років, поки не була скасована в 1975 році” [4]. Таким чином, “висвячування жінок на євангельське служіння ні зараз, ні колись раніше, не було заборонене доктринами адвентистів Сьомого Дня або робочим курсом Церкви” [4], натомість будь-які заборони практикувати це вважаються такими, що не відповідають віровченню Церкви і констатуються як “дискримінація жінок” [4]. Генеральна конференція Церкви АСД у 2015 р. остаточно схвалила жіноче служіння, дозволивши Дивізіонам ухвалювати рішення щодо жінок-кандидаток на служіння і рукопокладати їх [4]. Інше питання, що не всі уніони поспішають дослухатись до цих рішень Генеральної конференції, продовжуючи й надалі керуватись своїми статутами, ігноруючи розпорядження вищого церковного керівництва. Однак і на регіональних рівнях ситуація поступово може змінитись. Наприклад, переважна більшість делегатів з’їзду Середньо-Американського Уніону (САУ) 12 вересня 2021 р. проголосувала за дозвіл рукопокладання в пастори як чоловіків, так і жінок. Проте, аби подібна ухвала не викликала певний спротив на рівні громад, останнім допоки все ж залишили право самостійно вирішувати це питання. Більше того, в разі, якщо та чи інша жінка буде висвячена на пастора, її пасторські повноваження не будуть поширюватись на всесвітню церкву, зокрема на ті громади, які не визнають жіноче священство, а будуть чинними виключно на території Середньо-Американського Уніону або будь-якої іншої конференції, яка також визнає рукопокладання жінок у пастори [5-6].

 

Поруч із цим, якщо зважити, що у православ’ї жінки вже стали призначатись регентами, ситуація може змінюватись. А в католицизмі вже змінюється. Так, Папа Франциск видав декрет “Spiritus Domini” (Дух Господній) [7], в якому офіційно дозволив жінкам читати священні тексти, прислуговувати біля вівтаря і роздавати причастя під час богослужіння. Водночас у Ватикані наголосили, що незважаючи на те, що рішення ухвалене “на потребу часу”, його аж ніяк не слід розуміти як крок до узаконення жіночого священства — жінкам і надалі католицизм забороняє бути священниками [8; також див.: 9].

 

Рух за гендерну рівність у християнстві з часом призвів до того, що церковний сан стали отримувати не лише жінки, а поруч і особи з нетрадиційною орієнтацією. Приміром, Православна Католицька Церква Америки, започаткувавши з 2005 р. практику вінчань гомосексуальних пар, у 2009 р. висвятила в сан єпископа деяку Лінн Елізабет Уолкер, яка є транссексуалом. Ще декілька прикладів. Пресвітеріанська Церква Шотландії, дозволивши висвячувати жінок на священиків, у 2009 р. визнала одностатеві шлюби богоугодною справою, а вже в 2015 р. Генеральна Асамблея конфесії ухвалює рішення про прийнятність висвячення служителів із числа своїх вірних, які є геями і лесбійками. Подібне запровадила й Англіканська Церква Австралії: започаткувавши висвячення жінок на священицьке служіння, зокрема з 2008 р. на єпископів, у 2013 р. устами жінки-єпископа Сари Макнейл проголосила, що Церква віднині буде висвячувати священиків із числа християн гомосексуальної орієнтації. Жіноче священство і одностатеві шлюби визнали чинними для себе Євангельська Баптистська Церква Грузії і Лютеранська Церква Фінляндії.

 

Ми вже тут не будемо згадувати такі християнські групи, які розуміють євангельське положення про “любов до ближнього”, в тому числі і як любов статеву, реалізація якої відбувається під час статевого акту з цим “ближнім”. Найвідомішою тут є християнська конфесія, яка зветься “Союз незалежних місіонерських громад “Сім’я””. Зрозуміло, що пропаганда подібного “християнського” способу життя, як явище, не притаманне для євангельського віровчення, оскільки такі слова, як “любов”, “любити”, які зустрічаються у євангельських текстах і на які теоретично посилається “Сім’я” ніколи в мові оригіналу не те що не означали статевої любові, а й навіть не припускали натяку на неї. Зазначимо принагідно, що у грецькій мові існує декілька слів для визначення поняття “любов”, “любити”, але завжди контекст доводить використання того чи іншого слова “любов”, “любити”. Так, в усьому новозаповітному тексті здебільшого використовуються слова “άγαπάω” (утворене від нього “άγαπήσεις” – “люби” якраз й містить текст Мт. 22:37-39) і “φιλέω”. Проте останні вживаються завжди суто в соціальному чи моральному контексті (як то любов до ближнього, але ніяк не любов статева до нього).

 

Лібералізація протестантизму, зокрема легалізація одностатевих шлюбів у протестантських і неопротестантських церквах, висвячення у сан осіб нетрадиційної орієнтації — це справи, які під маскою осучаснення християнства призводять до його змирщення, а відтак — заперечення. Не випадково, прикриваючись ідеями захисту гендерних прав, свободи совісті, прагненнями до толерантизації міжрелігійних відносин, протестантські модерністи закликають перетворити релігію Євангелій на таку собі “привабливість”, яка буде приємною для всіх — для представників інших релігій, а поруч і для осіб з нетрадиційною сексуальною орієнтацією чи з “невизначеною статтю” (гендерквірів). І якщо при цьому традиційні символи християнства будуть у тих викликати дискомфорт чи агресію, їх слід позбутися (наприклад, зняти хрести у церквах, як на цьому наголошує Ева Брунне, перша у світі єпископиня Шведської церкви, яка відкрито заявила, що вона є лесбійкою; остання перебуває у одностатевому шлюбі, який отримав церковне благословення, з Гуніллою Лінден, священицею Лютеранської церкви [10]). Взагалі в окремих протестантських громадах Західної Європи чи не традицією стає практика, коли дві священиці-лесбійки живуть в офіційному одностатевому союзі, а чимало пасторів благословляють подібні шлюби [11]. Спостерігаються й ситуації, коли священнослужителями, а то й єпископами, стають трансгендери [12-14]. І це вже не поодинокі випадки. Сьогодні й “ліберальний адвентизм” повчає, “що гомосексуалізм прийнятний в очах Бога. Вони воліють, щоб гомосексуалізм був прийнятий у Церкві як щось нормальне. Багато лібералів вважають, що гомосексуалізм не є гріхом проти Бога” [15].

 

Принагідно зауважимо, що перший гей-коректний “переклад” Біблії вийшов у США ще у 2012 р. Його назва — “Біблія королеви Джеймс” (Queen James Bible). Назва перекладу ґрунтується на тому, що король Яків, який, як відомо був ініціатором створення відомого у світі англомовного “Перекладу короля Якова” (King James Version), начебто підозрювався в тому, що був гомосексуалістом. У “Біблій королеви Джеймс” був змінений оригінальний смисл передусім тих тестів, які містять критику гомосексуалізму або повчають про гріх одностатевих відносин [див.: 16].

 

В інтернет-магазинах сьогодні продається англомовна “Свята Біблія… але більш гейська” (The Holy Bible... but gayer), автором якої є такий собі Елайджа Деніел, відвертий противник у США традиційних стосунків. Примітно, що на обкладинці цього видання зображається традиційний християнський хрест. За словами автора цієї “біблії” він “змінив половину слів” традиційного Святого Письма, щоб воно стало привабливим саме для представників гей-спільнот. Насправді від Біблії як такої там нічого не залишилось, оскільки Богом вже там постає жінка на ім’я Ріанна, а першими людьми, які вона створила виявляються два чоловіки — Адам і Стів (в англійській мові тут наявний каламбур — замість традиційного “Adam & Eve(Адам і Єва) проголошується нетрадиційне “Adam & Steve(Адам і Стів) [див.: 17]. І далі все у контексті схвалення і популяризації гомосексуалізму.

 

Поруч із спробами творення “політкоректних” версій Святого Письма сьогодні вже лунають заклики змінювати на “гендерно нейтральні” християнські символи, християнські традиції, навіть церковні будівлі. Так, у Парижі, на хвилях критики християнства, представники нетрадиційних спільнот нині пропонують перетворити всесвітньо відомий Нотр Дам після його відбудови на ЛГБТ-центр — “феміністичний, квіровий, транс і антирасистський центр прийому та досліджень”, висловлюючи в такий спосіб “імпічмент Церкві” [18].

 

Далеко не непоодинокими вже є й випадки, коли у протестантських громадах Західної Європи служителями, поруч із гомосексуалістами і трансгендерами, стають особи, які відкрито зауважують, що вони є бісексуалами (здебільшого це жінки). Подібні ситуації у церковному середовищі аргументують висновками окремих досліджень і соціологічних опитувань, згідно з якими зміни, і навіть невизначеність, у сексуальних орієнтаціях загалом слід констатувати нормальним природно-фізіологічним явищем, при чому “гнучкішими” щодо подібних змін виявляються жінки. І “чим швидше толерантне ставлення до різних сексуальних орієнтацій стане культурною нормою, тим менш важливою буде й чітка її класифікація” [19], а отже це питання цілком зможе стати й “нормою” у християнстві — модерно-ліберальному, зрозуміло. Натомість класичні образи чоловіка і жінки, традиційне розуміння шлюбу перетворяться на “ідеальну архаїку” [20], яка перестане бути обов’язковою.

 

Практика подвійних стандартів не нова як для релігії взагалі, так і для християнства зокрема. Що там говорити, коли ще на зорі християнства зміст апостольських проповідей зводився до напучування віруючих жити за морально-етичними засадами християнського віровчення, а не за уявленнями світу, за моральною чистотою життя передусім бути “світлом для світу”. Читаючи Новий Завіт відчувається якийсь постійний острах як самого Спасителя, так і апостолів за майбутню долю релігії Євангелій, якась невпевненість, що щось піде не так і станеться відступництво. В апостолів, не кажучи вже про самого Христа, подібні побоювання, певно, не виникали на пустому місці, щось із застереженням на це вказувало. Як виявилося, вони таки мали рацію — спотворення християнських цінностей з часом сталося, відступництво відбулося.

 

Список використаних джерел:

  1. Бер-Сижель Э., Каллист (Уэр). Рукоположение женщин в Православной Церкви. М., 2002.
  2. Бер-Сижель Э. Служение женщины в Церкви. М., 2002.
  3. Дудко Єлєна. Рух за гендерну рівність у християнстві // Спільне: журнал соціальної критики. 07 січня 2016. URL: http://commons.com.ua/ru/ruh-za-gendernu-rivnist-u-hristiyanstvi/
  4. Patterson Gary. Ordination and Compliance: Just the Facts // Adventist Today. 29 February 2020. URL: https://atoday.org/ordination-and-compliance-just-the-facts/
  5. Mid-America Union to Ordain Women // Adventist Today. 13 September 2021. URL: https://atoday.org/mid-america-union-to-ordain-women/
  6. Mid-America Union Approves Women's Ordination // Spectrum. September 13, 2021. URL: https://spectrummagazine.org/news/2021/mid-america-union-approves-womens-ordination
  7. Apostolic Letter in the form of Motu Proprio Spiritus Domini, modifying Canon 230 §1 of the Code of Canon Law regarding access of women to the ministries of Lector and Acolyte (10 January 2021) // Francis. URL: https://www.vatican.va/content/francesco/en/motu_proprio/documents/papa-francesco-motu-proprio-20210110_spiritus-domini.html
  8. Владимиров Виктор. Папа: женщины могут быть чтецами и аколитами // Vatican News. 11 января 2021. URL: https://www.vaticannews.va/ru/pope/news/2021-01/papa-zhenshiny-mogut-byt-chtecami-i-akolitami.html
  9. Папа пояснює, чому жінки можуть виконувати служіння лекторату та аколітату // CREDO. 14 Січня 2021. URL: https://credo.pro/2021/01/282788; Префект Конгрегації Віровчення про остаточність вчення щодо жіночого священства // Vatican News. 01 червня 2018. URL: https://www.vaticannews.va/uk/vatican-city/news/2018-06/prefekt-kongregaciyi-virovchennya-shodo-zhinochogo-svyashenstva.html
  10. Lesbian bishop: 'Remove crosses from church'. WND. October 5, 2015. URL: https://www.wnd.com/2015/10/lesbian-bishop-remove-crosses-from-church/
  11. У Німеччині дві пасторки живуть в офіційному шлюбі // Релігійна правда. 05.07.2021. URL: https://religionpravda.com.ua/?p=71211
  12. Foust Michael. Baptist Church Makes History, Calls Transgender Pastor // ChristianHeadlines.com. Monday, September 16. URL: https://www.christianheadlines.com/contributors/michael-foust/baptist-church-makes-history-calls-transgender-pastor.html
  13. Kugler Carol. Baptist pastor who is transgender woman begins her ministry // The Herald-Times. June 2, 2021. URL: https://www.heraldtimesonline.com/story/news/2021/06/02/baptist-pastor-who-transgender-woman-begins-her-ministry/5265645001/
  14. Лютеранским епископом в США впервые стал трансгендер // Credo.Press. 14.09.2021. URL: https://credo.press/238939/
  15. Liberal, Conservative, or Stuck in the Middle // Adventist Voice. May 8, 2012. URL: https://adventistvoice.com/2012/05/08/liberal-conservative-or-stuck-in-the-middle/
  16. The Queen James Bible. Queen James, 2012. 610 p.
  17. Daniel Elijah. The Holy Bible...but gayer: Elijah Daniel Version (EDV). 2355 p.
  18. ЛГБТ-центр у катедрі Нотр Дам? // CREDO. 14 Жовтня 2021. URL: https://credo.pro/2021/10/302387
  19. Гомо, гетеро чи бі - сексуальну орієнтацію важко визначити, особливо серед жінок // DW. 08.05.2019. URL: https://www.dw.com/uk/гомо-гетеро-чи-бі-сексуальну-орієнтацію-важко-визначити-особливо-серед-жінок/a-48638325
  20. В религии секс есть. Что на самом деле говорят Библия и церковная традиция о добрачных связях — ответ Дмитрию Смирнову // The Insider. 21 февраля 2020. URL: https://theins.ru/history/202971
Теги: #Блоги