Жоден священик УГКЦ не покинув місця свого служіння на окупованих територіях, - Патріарх Святослав

21 квітня, 12:00
Суспільство
Жоден священик УГКЦ не покинув місця свого служіння на окупованих територіях, - Патріарх Святослав - фото 1
"Ми намагаємось підтримувати контакти з усіма священиками. Богу дякувати, всі живі. Ми шукаємо спосіб, як їм допомагати. Ніхто не покинув свого місця служіння", - про це сказав Глава УГКЦ в інтерв'ю НВ.

"Я справді горджуся нашими отцями у Херсоні. Славна Чорнобаївка — це 7 км від їхнього монастиря. Я справді горджуся нашими отцями в Мелітополі і інших тих містах, які попали на півдні України в окупацію. Так, їх кличуть на розмови, так, їх відвідують і так далі. Але вони продовжують служити, годувати людей, бути там для людей чи не єдиною опорою і орієнтиром у тих складних часах", - повідомив Патріарх Святослав.

Окремо його болить за Маріуполь: "Окремий мій біль — Маріуполь. Наш священик у Маріуполі одним із останніх виїхав під час цього гуманітарного коридору. А минулого тижня з танку розстріляли наш будинок Карітасу в Маріуполі, і загинуло там дві люди. Тобто Карітас України, як церковна структура допомоги, навіть в таких екстремальних умовах працювала там до останнього. Ми зараз не маємо до кінця відомостей. Правдоподібно, що той форпост гуманітарного служіння церкви поки що є паралізований. Але робимо все можливе".

Патріарх Святослав також розповів про ті території, які були окуповані, але вже сьогодні зачищені:

"Я вам тільки згадаю лише два осередки. Чернігів, де наші отці-редемптористи і священики справді жили весь час під бомбами з нашими людьми. Богу дякувати, що всі цілі і здорові. Бо Чернігів був в тактичній окупації. Були моменти, що ми не могли до них додзвонитися, бо там не було ані світла, ані тепла. Але вони геройськи відбули цей час.

Але особливо символічний випадок — наш священик в Славутичі з його дружиною. Я так за нього переживав, я так за нього молився! Був такий момент, що він зумів пробитися із Славутича з нашими військовими до Києва для того, щоби взяти гуманітарну допомогу. Я з ним бачився тут, в Патріаршому соборі. Він сказав, що, на жаль, тепер не може швидко повернутися, бо зайшли російські танки і дорога, якою виїжджав, тепер закрита. З ним був офіцер високого рангу, якому я сказав: «Пане офіцере, збережіть мені того священика. Бо все буде — танки, будинки — але такого хлопця я вже більше мати не буду». І, ви знаєте, вони потім повернулися і пробилися до того оточеного міста. Його вагітна дружина переживала початки окупації, а потім народжувала третю дитину в темному холодному пологовому будинку при свічках. Це взагалі, знаєте, як якесь пасхальне таїнство. Був такий момент, що російські війська все ж таки увійшли в Славутич. Я негайно до нього телефоную і питаю: «Що ти робиш?». Він каже: «Я стою з людьми, з хрестом перед російським танком». Ви собі уявіть! Сльози на очі навертаються. І Славутич вистояв".