Так, зрадники дійсно є і були завжди і всюди. І питання не в наявності зрадників, а в іншому.

1. Реакції структури на цих самих зрадників та колаборантів. УПЦ жодним чином не засудила власних зрадників чи колаборантів: ані серед священства, ані серед єпископату чи навіть членів синоду.

2. Відмова помічати цих самих зрадників навіть серед власного проводу та єпископату. Більш того, в УПЦ зазвичай звинувачують у зраді – ні! Жодним чином не колаборантів – власне, всіх тих, хто бажає очищення власної структури від колаборантів. Саме вони з т.з. проводу УПЦ є «іудами». Більш того такими є і будь-хто, хто попереджав УПЦ про невідворотні наслідки їхніх дій.

3. Сприймання будь-яких спроб очищення УПЦ від колаборантів і зрадників як «гоніння за віру» (до речі, тим самим блюзнірські нівелюючи справжні гоніння за віру).

4. Вражаюча асиметричність у сприйнятті та заборонах.

• З одного боку, швидкі чи миттєві покарання священиків з активною проукраїнською позицією (тут завжди вистачає доказів). З іншого – непомічання та зволікання до останнього щодо відкритих колаборантів (тут завжди «недостатньо» доказів чи «не наша справа»). Цікаво, що через декілька місяців після переходу постійного члена Синоду УПЦ митр. Донецького Іларіона разом з єпархією та усім майном в РПЦ, його виключили з постійних членів Синоду. Зазвичай, в разі будь-якого переходу з УПЦ МП протягом години з’являється стандартна заборона: «За грубое нарушение священнической присяги, клятвопреступление, измену Святой Христовой Церкви, уклонение в раскол, совершение соблазна среди верующих, Вы увольняетесь с поста […] и запрещаетесь в священнослужении с отлучением от таинства Святого Причастия». Але тут формулювання інше, суто технічне: «У зв’язку з неможливістю брати участь у засіданнях, зі складу постійних членів Синоду виведено Преосвященного митрополита Донецького і Маріупольського Іларіона». І все.
• З одного боку, миттєві реакції на перехід будь-якої громади чи священика в ПЦУ (яким би одностайним він не був). З іншого – абсолютно відсутня реакція на рейдерське захоплення цілих єпархій в РПЦ. Нагадаю, що Синод УПЦ, що зібрався після чергового захоплення патр. Кирилом єпархій УПЦ, прийняв постанову, де зазначив: «Слід назвати речі власними іменами: ініціатори і виконавці церковного рейдерства є відвертими духовними ворогами Української держави [… ] Адже «Бог зневаженим не буває» (Гал. 6, 7)». Спочатку можна подумати, що ці сміливі слова адресовані патр. Кирилу Гундяєву, як ініціатору церковного рейдерства 8 єпархій УПЦ МП з усім майном, храмами та монастирями: Донецької, Горлівської (липень 2023; бл. 700 громад разом), Бердянської (травень 2023; бл. 150 громад), Луганської, Ровеньківської (листопад 2022; бл. 250 громад разом), Сімферопольської, Джанкойської, Феодосійської (червень 2022; бл. 350 громад разом). Але ні! Рейдерське захоплення близька 1.5 тис власних громад Синод УПЦ не помітив ані під час захоплення, ані згодом: «Ну, братец, виноват: ‎Слона-то я и не приметил». І не Кирила Синод УПЦ вважає відвертим духовним ворогом. Деякі єпископи та члени Синоду УПЦ й понині вважають Кирила «вєлікім господіном і отцом». Мова в тесті Постанови йшла про розрив договору оренди приміщень державної власності Києво-Печерської Лаври, а зовсім не про захоплення півтора тисяч громад.
• З одного боку – традиційно швидка критика української влади та Константинопольського Патріарха (тут і жорсткі формулювання з прокляттями, і миттєво звезені мітинги). З іншого – не менш традиційна відсутність чи навіть компліментарність щодо російської влади чи Московського Патріарха.
• З одного боку – швидкі погрози чи заборони за бажання розірвати зв’язки з РПЦ. З іншого – абсолютна толерантність щодо прямо протилежних закликів: «свято хранить единство с Московским Престолом».
• З одного боку, миттєві заборони за співслужіння з представниками Константинопольської Церкви. І іншого – абсолютна толерантність на поминання Кирила чи ідентифікацію себе Московським Патріархатом.

До речі, варто нагадати, що рішення про розрив з Константинопольською Церквою для УПЦ спустили в жовтні 2018 з Москви з формулюванням Кирила: «Ми будемо мати дискусію в Синоді і потім, Ваше Блаженство, проінформуємо Вас про результати». Тобто в Москві просто повідомили предстоятелю УПЦ митр. Онуфрію, про те, яке Синод РПЦ прийме рішення про долю УПЦ і те, як УПЦ повинна поводитися. І жодних обурень з боку УПЦ. Всі «взяли під козирьох» не вагаючись ані секунди. І тримаються цієї вказівки з Москви до сих пір.

Власне, нездатність та небажання самої УПЦ очистити власну структуру від зрадників, та навіть всіляка протидія цьому, та ставлення проводу самої УПЦ і є детальною відповіддю на це «ЧОМУ САМЕ УПЦ?». І так, якщо б так саме себе поводила будь-яка організація, то її варто було б розпустити – була це Верховна Рада чи СБУ.

* * *

Спікери УПЦ довгий час казали: «Це не наша справа! Хай цим займається держава; наша справа лише молитися». Вітаю! ВАША МОЛИТВА ПОЧУТА. Держава відгукнулася на цей ВАШ заклик і почала займатися очищенням вашої структури від колаборантів.

Взагалі, інфантильна поведінка проводу УПЦ МП нагадує стрічку «Не дивіться вгору». Астрономи виявляють, що до Землі летить комета, яка знищить її за шість місяців. Вони намагаються попередити уряд США та інші країни про небезпеку і закликають до рішучих дій, але над ними лише сміються та сприймають як провокаторів та ворогів, ігноруючи вмовляння та попередження. В УПЦ МП було чимало таких «астрономів», що багато років попереджали єрархів про незворотні наслідки їхніх дій. Але так само, як у фільмі, в УПЦ МП систематично відкидали реальність. Будь-які поради та попередження в УПЦ МП з образою чи посмішкою сприймали як «провокації» та свідчення «нелюбові до нашої Церкви», закликали вірян «не слухати цю маячню» та замість того, щоби змінити власні дії, намагалися знайти зовнішніх «ворогів». Вже падають перші уламки комети, та священноначалля УПЦ МП й надалі продовжує закликати вірян «стояти в істині» і «не дивитися вгору» та звинувачувати всіх окрім себе…

Чи не весь Синод УПЦ МП та багато хто з єрархів власноруч створили ставлення до себе та УПЦ своїми діями та словами, бездіяльністю, закликами «берегти єдність з Москвою» чи відвертою любов’ю до «трієдіной Русі» та по-дитячому недолугими намаганнями потім це заперечувати. І – найголовніше – наближали власною короткозорістю, через яку часто непевно бачили та плутали захисників та ворогів, Батьківщину та окупанта. Цим вони лише підставляли роками своїх порядних колег єпископів, священиків та вірян (а таких насправді багато!) та формували відповідний імідж УПЦ в суспільстві. Що ж, продовжуйте й надалі не дивитися вгору та закликали до цього інших, періодично дивуючись «чому УПЦ?».