Учора відомий український релігієзнавець Юрій Чорноморець в особистому блозі на РІСУ опублікував своє пояснення внутрішньої кризи в ПЦУ. Оскільки назва допису викликає асоціації зі спільнотою «10 тез для ПЦУ», до якої я належу, дозволю собі висловити кілька міркувань із цього приводу.

1. Викликає сумнів теза про широку підтримку владики Епіфанія серед єпископату УПЦ КП із 2014 р. Жодних імен автор не назвав. Хто належав до цієї команди — не відомо. За моїми спостереженнями ця команда митрополита нині перебуває у стадії формування і пов’язана не стільки з архиєреями, скільки з інтелектуальним середовищем КПБА. Потужна підтримка кандидатури Епіфанія на соборі була організована Філаретом із цілком прагматичних міркувань, які він ніколи не приховував: зробити Епіфанія слухняним виконавцем своєї волі. «Предстоятелем буде митрополит Епіфаній, кандидатуру якого висунув Патріарх Філарет, але керівництво Церквою в Україні буде продовжувати Патріарх», – йдеться у зверненні почесного патріарха.
2. Митрополит Михаїл ніколи не був би на своєму місці на посаді керуючого справами з об’єктивних причин. Брак ґрунтовної богословської освіти, відсутність ораторських здібностей, скандальний імідж «господарника» в єпархії, зв’язки з дніпровськими «меценатами» і непомірні амбіції провокували б постійні конфлікти з предстоятелем та його командою.
3. Станом на сьогодні владика Філарет не тільки «екс-митрополит Київський». Не забуваймо, що відповідно до рішення синоду «Святіший Патріарх Філарет продовжує керівництво Київською єпархією у складі парафій та монастирів м. Києва». Таким чином синодали не тільки легітимізували титул «Святіший Патріарх», але й надали йому права правлячого архиєрея найбагатшої столичної єпархії, яка досі не зареєстрована у складі ПЦУ.
4. Підтримка владики Філарета – це не тільки архиєреї з Росії. За моєю інформацію на святкування у Володимирський собор планували приїхати близько 20 єпископів. Суспільний резонанс, викликаний реакцією журналістів, зверненнями спільноти «10 тез для ПЦУ» та українських єпархій зупинив багатьох владик на півдорозі до Києва. У навколоцерковних колах ходять легенди про нібито компромат, який має досвідчений майстер церковної кулуарщини на багатьох єрархів. Ще в лютому він пропонував деяким владикам посади, митрополичі титули і матеріальну допомогу в обмін на підтримку реанімації Київського Патріархату. Це частково дозволяє пояснити, чому частина колишніх єпархій УПЦ КП досі не перереєстрована.
5. Щодо «руки Москви», то звичайно не можна відкидати російського сліду в цій історії. Але зводити все до того, що це спецоперація Кремля, я б не став. Занадто багато внутрішніх причин, пов’язаних із хворобливими амбіціями старця та впливом його оточення, спровокували церковний скандал. Росія може тільки підливати масла у вогонь.
6. Важко повірити, що Москва підтримує поєднання ПЦУ та УПЦ МП в єдину церкву, щоб надати свій томос про автокефалію. Навпаки, Російська Церква зацікавлена винятково в конфронтації та поглибленні інституційного розділення православ’я України.
7. ПЦУ готова до будь-яких дискусій навколо загальноправославного єднання в Україні, але вона до них не залучена. Діалог із УПЦ МП при Новінському надовго заморожений. Про жодні покарання чи тим більше анафеми з боку Патріарха Варфоломія не йдеться. Навпаки, на фоні рішення Сербської Церкви про не визнання ПЦУ та підтримку митрополита Онуфрія Фанару буде дуже складно знайти вихід із цієї ситуації.
8. Найбільш реалістичним розв’язанням конфлікту могло би бути скликання наради предстоятелів і підписання томосу про автокефалію всіма очільниками помісних Церков. Після цього можна було б провести ще один об’єднавчий собор.
9. Щодо наявності усних домовленостей, то митрополит Епіфаній в інтерв’ю ВВС News Україна пояснив, що «протягом півроку велись перемовини, було багато зустрічей і лунали різні пропозиції... Особисто я перед собором ніяких обіцянок не давав». Наявність чи відсутність таких неформальних угод важко довести, бо вони не були зафіксовані письмово.
10. Тому погоджуюся з Юрієм Чорноморцем, що «усні домовленості – ніщо, навіть якби вони були».