Блог о. Петра Балога О.Р._image

Блог о. Петра Балога О.Р.

БОГ ПОСЕРЕД ВІЙНИ І ЛЮДСЬКИХ СТРАЖДАНЬ

09 квітня, 13:37
БОГ ПОСЕРЕД ВІЙНИ І ЛЮДСЬКИХ СТРАЖДАНЬ - фото 1
Бог посеред війни не полишає своїй дітей, даючи їм надію. Саме про цю Його присутність серед нас і надію для нас просимо передусім у молитвах. Але також просимо про силу духа, про стійкість, щоб ми могли захистити добро, щоб ворог, який несе зло, не знищив його.

Коли дивишся на безжально вбитих мешканців передмість Києва, якщо ти віруючий (або інколи теж не віруючий), то питаєш: Чому Бог це допустив? Де Він є у той час, коли мордують невинних? Чому не зупиняє цього звірства, чому допускає це нелюдське відношення до жінок, дітей, старших, всіх інших? Адже Бог є Всемогутнім, Бог є Любов’ю, є Добром. Чому Його Провидіння допускає стільки нелюбові і зла?

Дехто з проповідників, говорячи про злочини у Бучі, Ірпіні та інших місцевостях, говорили: «Дякуймо Богу, що вберіг нас від цього». Що це значить? Що тих інших не вберіг, що на тих людей лихо зіслав? Варто втриматися від такого спрощеного бачення того, що відбувається підчас злодіянь людей. Ісус Христос виразно сказав, відповідаючи щоправда на підозри його слухачів у якійсь гріховності постраждалих, що нібито це була кара Божа: «Гадаєте, що ті галилеяни, тому що таке постраждали, були більші грішники, ніж усі галилеяни? Ні, кажу вам, але як не покаєтесь, усі загинете так само. Або ті вісімнадцять, що на них упала башта Силоамська й їх забила, гадаєте, що були більш винні від усіх мешканців Єрусалиму? Ні, кажу вам, але як не покаєтесь, усі загинете так само» (Лк 13, 2-5).

Іншими словами, це не так, що одні під Божим благословенням, а інші – втратили це благословення і Його опіку. Христос власне говорячи про Бога, свого Отця, навіть не натякає, що зло, яке досвідчили ті галилеяни чи ті вісімнадцятеро – це якась Божа кара, а відповідно ті, які цього не досвідчили, отримали Божу милість. Христос, у випадку морального зла, називає виконавця цього зла, конкретну людину, а саме Пилата, який розправився з тими галилеянами. Кожне моральне зло на Землі, кожний вчинок має свого людського автора, і має чиюсь за це відповідальність. Бог однак, як слушно скаже хтось, допускає це, і якщо такий злий вчинок трапляється, то значить, що Бог не стає рішуче цьому на перешкоді. Мимо усильних благань і молитов до Нього.

Може в такому випадку взагалі про це все мовчати духовним чи віруючим особам? Дехто з проповідників власне до цього і закликає. Але виникає питання: чому мовчати? Або, щоб Бога у це все не «замарати»? Або, вважаючи Його за це відповідальним, перестати Його «захищати»? Чи можу тому, що це «таємниця зла», і тому існування Бога поряд з таким виразним жахіттям і людиновбивствами не можливо зіставити разом? Так, дуже багато питань, проте мовчати про Бога, на мою скромну думку, не можна, яким би жахливим і потворним не було зло, що твориться у цьому Божому світі. Так само, як варто пам’ятати, що немає простих відповідей на складні питання. Хоча, з іншого боку, це правда, повної і вичерпної відповіді на те, чому Бог допускає страждання, немає, особливо для людини, яка є сильно релігійною.

Передусім, Бог ані не створює страждань, ані не бажає їх. Це не є Його волею. Як би не звучали по-людськи деякі слова зі Святого Письма, особливо зі сторінок Старого Завіту, дек Бог зображений інколи як Той, хто «закликає до воєн» чи «спонукає до насилля або помсти», всі ці слова Писання мають таку а не іншу людську «обгортку», людські уявлення, ментальність, історичність чи антропоморфність. Це уявлення про «Бога Сильного» в людському розумінні сили. Тому і належить постійно не лише читати Святе Письмо, але і розуміти його, вміти відділити в ньому людське від Божого.

Насправді, Всемогутність Бога – це не сила чи тим паче не насилля, як це часто є у людському світі, коли сильніший чинить насилля над слабшим. Божа Всемогутність ніколи не може піти проти Його любові. Тієї, з якої він створив світ, і передусім людину. І дав цій людині можливість у свободі полюбити Його, а також своїх братів і сестер, тобто інших людей. Бог Отець ніколи не змушує своїх дітей полюбити Його чи ближнього насильно, лише прагне, щоб це був свобідний і щирий вибір його дитяти. У цьому і є головна ознака Його Всемогутності, так відмінна від людського розуміння, що таке «всемогутність»: дарувати своїм дітям вільний вибір, щоб полюбити свого Отця і Творця.

Деякі Його діти вибирають замість творити добро – до чого наш Отець постійно закликає нас, своїх дітей, – щоб творити зло. І це проявляється у різноманітний спосіб – від чогось простого, повсякденного і ніби на перший погляд невинного, до масштабних злочинів проти людства. Люблячий Отець тоді відразу стоїть по стороні добра, по стороні тих, які страждають, ба більше – навіть ототожнюється з ними (див. Мт 25, 35-45). Коли страждають люди, особливо невинні, і особливо коли хтось переживає смерть від страждань і злочинів, Бог як би плаче разом з тими всіма жертвами, тому що ті, яким Отець наказав «любити ближнього як самого себе», щоб таким чином уподібнитися до свого Отця, вибрали абсолютно протилежний шлях, шлях зла, спричинення болю і вбивств, шлях, який майже повністю замазує подібність до люблячого Отця. Це трагедія самого Бога. Але ще не поразка!

Бог посеред війни не полишає своїй дітей, даючи їм надію. Саме про цю Його присутність серед нас і надію для нас просимо передусім у молитвах. Але також просимо про силу духа, про стійкість, щоб ми могли захистити добро, щоб ворог, який несе зло, не знищив його. Добро нищиться не там лише де є зло, але також там, де ніхто нічого не робить. Бог закликає нас до дії, до протиставлення злу, Він нищить зло нашими руками, нашою сильною волею і мужністю. Додає нам ці чесноти. І про це теж молимося до Нього у такі важкі часи. Власне, Бог нас, людей, просить простягнути руку допомоги страждаючим, захистити тих, яких вбивають чи прагнуть вбити, визволити полонених, лікувати поранених, прийняти біженців. «Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви Мені зробили» (Мт 25, 40).

Не має такого зла, на яке не було б справедливості. Тут вже з людського боку часто сильніші, які приносять війни і смерть слабшим, уникають покарання. Але з Богом так не вийде. Зрештою, людина, яка стала на стежку зла, яка зробила такий вибір, сама таким чином, свідомо і добровільно, вибрала собі покарання. Сама заперечила Бога, який є Правдою, Дорогою і Життям (див. Йн 14, 6), вибравши Неправду, Тупик і Смерть. Бог скеровував і радив вибрати перше, людина у своїй гордині не послухала і вибрала друге. Бог до самого кінця відвертає злого від його злої стежки, але не зробить цього замість нього самого. Не може змусити полюбити, чи то себе, чи то ближнього. Це завжди вибір. І за злий вибір належить взяти відповідальність.

На жаль, зло приносить сльози, втрати, смерті близьких. Інколи теж розпач і зневіру. Зрештою, до цього всього зло, а конкретно вороги, прагнуло допровадити також Сина Божого, кидаючи його на муки і на страшну смерть на хресті. Навіть у Святому Писанні, власне зодягненому у людську мову, говорилося інколи, що це була «кара Божа», кара Отця, яку прийняв на себе Син замість грішників. Це теж антропоморфізм, який виникає з уявлення про людську судову систему: за злочини є кара. Так, зазвичай, якщо хтось невинний страждає з приводу іншої людини, то це наслідок чиїхось злочинів, чийогось вибору. Вибору, щоб причиняти зло, щоб по-диявольськи замінювати добро на зло, замінювати життя на смерть.

Бог не понад цим усім, це не його кара невинним людям, що завдається руками злих людей. Бог є посеред цього, і то по стороні страждаючих. Це крім невинних людей, жінок, дітей, старших, саме Йому завдають страждань, Його грабують, Його ґвалтують, калічать і вбивають. «Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших, ви Мені зробили» (Мт 25, 40). Саме тому такі вчинки – це крім злочину і гріха ще і святотатство, саме тому людське життя святе, бо Бог його дарував і підтримує, і коли життю загрожує небезпека з боку інших, люблячий Отець відразу стає пліч-о-пліч з цими своїми дітьми, але теж всіма можливими способами, чи то через совість, чи то через інших людей, чи то через якусь інформацію, яка несе правду, чи то через пригадування і напоумлення, але також руками відважних захисників старається відвернути грішника і злочинця від його злочинів, для того, щоб той «навернувся і жив».

Ніхто не має права перетворювати життя інших на пекло. Хто так чинить, насправді будує основи свого пекла, яке власне в тому і полягає: відвернутися від Бога, зненавидіти інших, у своїй гордині не перейматися життям інших, лише прямувати дорогою зла і смерті. І нехай наша довіра і надія на Бога у ці важкі випробування стає ще міцнішою, Його натхнення нас підтримує і надихає боротися зі злом аж до перемоги, а наші молитви про скорішу перемогу і утвердження справедливого миру сповняться, згідно з Його волею.

Теги: #Блоги

Останні новини

Вчора