Похорон протоієрея доктора Дмитра Блажейовського. Архиєрейська воскресна Літургія під проводом єпископа Венедикта. Проповідь митрофорного протопресвітера доктора Михайла Димида. Собор святого Юра у Львові, 27 квітня 2011 р.

Христос Воскрес! 

Преосвященний Владико! Дорогі браття і сестри в Христі! 

Бути ковалем власної долі! 

Таким девізом можна окреслити плодоносне життя протоієрея Дмитра Блажейовського.

Кілька небуденних фактів його столітнього життя свідчать про завжди триваючу  молодість, про постійне воскресіння з мертвих, в якому він перебував. В тому ключі не дарма народна приказка каже, що хто помре в Пасхальному часі, іде прямо до неба, бо Райські двері відчинені.

Праця

Лемко із родини, в якій було десятеро дітей. З дому, якого рано залишив, навчився працювати, і трудився як бджола ціле своє життя. В автобіографії о. Дмитро пише: «Працюю весь час і не відпочиваю, бо назавжди мені у пам’яті залишились слова мого батька, що говорив нам, коли ми, діти, змучені працею в полі, просили його, щоб дозволив нам відпочити, що роботи є багато і щоб старалися якнайкраще все виконати, бо на відпочинок є гріб і що колись в гробі будемо всі відпочивати».

Основи життя

Ще учнем придивлявся до дяка, який читав із незрозумілих йому книжок і до Кобзаря, який навчив його патріотизму. Завдяки завідателеві отцеві Крілеві перший із села поїхав до Перемишля до української гімназії, де навчився активної любові до Батьківщини завдяки своїй участі в Пласті, а скріпив його віру в Бога приклад тільки одного професора, що ходив в неділю до церкви. Як пізніше буде стверджувати о. Дмитро, інші професори не були на висоті, бо  своїм прикладом не передавали знання, яке було б життєздатним. Таке саме він побачив у великій частині дітей духовенства та багатьох учнів українських ґімназій та членів патріотичних організацій. Вірний гаслу життя «Бог і Україна» молодий Дмитро, за допомогою пароха заснував читальню Просвіти в рідному селі Вислоці Горішнім. 

Самовиховання

В Тисячадев’ятсот-ліття Воскресіння рішив піти пішки з Праги до Риму на поклоніння святим гробам апостолів і оскільки його душа тягнулася до святості, зразу прийняв запрошення о. Тита Галущинського залишитися в семінарії в Римі. Цей час посвятив навчанню духовності, і став подвійним доктором наук – із богослов’я (1942) та історії (1946). Але стверджує отець доктор, що його виховники в Римі – «як урядники – золоті люди, як виховники – велике зеро (бо плекали тільки психологічних наймитів та гайдуків), а не науковців (навіть докторських праць мало хто повидав), ні місіонерів, ні пасторальних діячів, ні промоторів нових ідей. Рим не дав нікому нічого.» А про себе він пише: «Щодо мене, то про виховання, наукову працю і про ініціативу я все студіював приватно з власної ініціативи».

Пустеля

Здобував вершини наук, однак цього владикам не було потрібно. Вони не могли інтегровано дивитися на свої чада і розвивати різні таланти своїх здібних священиків. Так, то було сказано отцеві Дмитрові, що «історія УГКЦ в Америці нікому не потрібна». А нині в новій еміграції чуємо про ті самі проблеми, що колись були в США: «ви мало чисельні», «ви – тимчасовий феномен», «одружене духовенство внесе дестабілізацію серед нашого клиру», «єпископа вам не потрібно»… Написав тоді отець до владики, що він «живе як жебрак і трактований і людьми, і владикою, як німий наймит без можливости сказати якесь слово».

Покарання

Треба знати, що о. доктора вислали на парафію, де він жив на хорах, і діставав 50 дол., з яких 20 мав висилати єпископові. «Ночами мив тарелі, замітав і мив підлоги, щоб мати на життя…» Задля своїх ідей про потребу більш персонального підходу до виховання любови до Бога і Батьківщини був висланий на найгіршу тоді парафію в США, до Сейнт Джозеф, Міссурі. Оскільки отець доктор і тут собі давав раду, і розвинув кілька нових дочірних парафій, але далі писав до владики про потребу науки для себе і священнослужителів, то був висланий до Гюстона, коло мексиканського кордону. Отець нервово захворів з такого нечесного поводження з ним. Вирішив, що краще, щоб поїхав місіонарем до Китаю, але так не сталося. 

Вихід із глухого кута

Вирішив, що йому треба ще ночами працювати, щоб заощадити собі фонди і повернутися до Риму і там працювати в напрямках, якими ніхто не займається – це видавання шематизмів духовенства, довідників, переписування документів, поширення вишивання ікон, релігійних образів та хоругов і для кращого  національного та релігійного виховання українців. Маючи 63 роки він це зробив (1973). Тут, в Римі, став дійсним членом Крилосу Львівської Архиєпархії, що був дорадчим органом патріарха Йосифа, який щотижнево збирався на обговорення церковних питань. Співпрацював з ченцями уставу св. Василія. Більшість наукових праць отця були видані власним коштом. 

Нова молодість

Про останній етап столітнього життя о. Дмитра в Україні відомо із багатьох джерел – хочу тільки наголосити, що чергова зміна життєвого стилю отця наступила, коли йому вже було близько 90 років. Тут здобули ширшого відома його чисельні наукові книги, сотки власних вишиванок, тут появився Музей Вишиваної Ікони. «Свій 99-тий рік життя я постановив і витримав, не купивши ні кавалка м’яса, ні риби, ні кусня сиру, ні одного яйця, ні листка салати, ні кавалка хліба, і жив з моєї малої ферми на п’ятім поверсі, видаючи гроші тільки на молоко, а за хлібом та деякою їдою, коли ферма не вродила, витривало всюди шукав».

Совісна праця

Найкраще завершити цю проповідь про Христового учня Дмитра Блажейовського його з словами напуття для нас і наших дітей: «Якщо можуть японці і корейці та навіть китайці мати поступ у всім, то можуть і українці! Хай кожний з нас береться до якоїсь загально для всіх і для України корисної праці. Обама взявся з власною, доброю і корисною для нього і для всіх ініціативою та не чекав на даровану манну з неба і є нині президентом Америки! Хай Обама буде для нас всіх і для кожного з нас та для наших дітей прикладом. Не сидім по шинках та дискотеках, але вчімося всі чогось конкретного, і корисного для нас і для всіх та без відкладання на завтра пильно та совісно працюймо! Подумаймо і порадьмося вдома і з іншими та берімся без відкладання зразу до роботи!»

В книжці «Про виховання і українські проблеми», яку я раджу всім прочитати, є сотні знаків запитань… Смерть о. Блажейовського і його похорон у світлий тиждень є знаком оклику! Це – сигнал до праці для кожного з нас на своєму місці, щоб відповісти на питання, які задав нам, українцям, цей столітній отець. Христос Воскрес!

Додаток: Читайте свого роду духовний заповіт прот. доктора Дмитра Блажейовського на http://dymyd_mychajlo.livejournal.com/.