Церковний календар, 24 травня. Неділя святих отців І Вселенського Собору

Возносячись на небо, Ісус Христос заповів своїм учням: “Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангелію всякому творінню” (Мр. 16, 15). Однак вже в перші століття християнства проповідь Євангелія наштовхнулася не тільки на спротив зовнішніх сил, а й ізсередини Церкву підточували кривотлумачення Божого Об’явлення, сприятливим ґрунтом для яких була недостатня розвиненість на той час певних доктринальних принципів. Деякі такі хиби вдавалося полагодити мирно, через відвертий богословський діалог. Інші ж, якщо їхні адепти вперто наполягали на власній правоті, спричинювали значне замішання в Церкві і навіть криваве переслідування.

Близько 318 р. в околицях Олександрії проповідував священик Арій. В його інтерпретації Син Божий (Логос) поставав як перше із Божих Творінь, а Святий Дух — як створіння Логоса. Обоє Вони виступали частиною матерії, були підпорядковані Отцеві (субординаціоналізм), а найбільше вражала слухачів Арієвого вчення фраза: “Був час, коли Сина не було”.

Справою зацікавився Олександрійський єпископ Олександр. Він зрозумів, що Арій підпорядковує Сина Отцеві через принцип Його споконвічного родження, хибно тлумачачи його як народження людське. Олександр спробував пояснити, що родження Сина від Отця перевищує людське розуміння, не передбачає ні відділення, ні поділу, а радше вказує на відмінність між Божими Особами при їхній цілковитій єдності за природою. Але Арій залишився при своїй думці.

Єпископ цього ж 318 р. в Олександрії скликав синод, який засудив Арія. Не знайшовши підтримки на батьківщині, священик подався до Антіохії. Між богословськими школами Антіохії та Олександрії через різні підходи постійно була певна напруга. Арій, знаючи, що Антіохійська школа робить більший акцент на людськості Христа, сподівався тут знайти підтримку свого вчення.

На перших порах так і сталося. Антіохійські єпископи Євсевій Нікомидійський та Євсевій Кесарійський домоглися того, що Арія оправдали. Але і для багатьох в Антіохії нове вчення олександрійського священика видалося підозрілим. Справа потребувала глобального вирішення.

325 р. суперечці з Арієм вирішив покласти край імператор Костянтин. Він скликав до Нікеї (тепер м. Ізнік в Туреччині) єпископів Вселенської Церкви (отцями собору визнано 318 осіб). З огляду на це святкова Вечірня цієї неділі пропонує читання з Книги Буття про те, як Аврам зібрав 318 своїх слуг і визволив свого братанича Лота з полону (пор. Бт. 14, 14-20). Те саме читання маємо і в інші неділі, присвячені Отцям: Неділю перед Різдвом, Неділю святих отців шести Вселенських Соборів, Неділю святих отців Сьомого Вселенського Собору.

Адже засудження Арія на І Вселенському Соборі стає певним архетипом подолання Церквою будь-яких єресей. Тому й з’являється згадка про це, скажімо, в літургійних текстах на честь святих отців Сьомого Вселенського Собору, що не мав жодного відношення до аріанства.

На Вечірні цієї неділі та інших неділь на честь соборових отців звучить така стихира: “Хто Твою, Спасе, ризу роздер? — Арій, — сказав Ти, — який розділив однодостойне начало Тройці”. Вона відсилає нас до події, яка відбулася ще на світанку священичого служіння Арія. Петрові, єпископу Олександрійському, коли його ув’язнили, з’явився Ісус в образі красивого юнака в роздертій одежі. У розмові між ними Христос попередив про небезпеку для Церкви від Арієвого вчення та наказав відлучити цього пресвітера. Петро так і зробив, але його наступники повернули Арія у священичий сан.

Видіння Петра Олександрійського часто зображають на іконах, і згодом воно навіть увійшло до композиції на честь святих отців І Вселенського Собору. Як правило його розміщують на задньому плані. Адже по центру — імператор Костянтин в оточенні єпископів. Серед них можна впізнати св. Спиридона Трімитійського, котрий з цеглини виточує полум’я і воду, показуючи триєдиність Божества, та св. Миколая Мирликійського, котрий, за сумнівною легендою, дає Арію ляпаса за зневагу Сина.

Хоч останній сюжет не має історичного підгрунтя і є пізнішою вставкою, все ж “подарунок” Арієві від Миколая став теж свого роду архетипом ревності у відстоюванні правди та ліг в основу багатьох зображень. На інших іконах святих отців І Вселенського Собору Арій, переможений, лежить у них під ногами.

Ще інші відсилають нас до ефектно описаної Сократом Схоластиком у “Церковній історії” кончини Арія. Виклятого і відправленого у вигнання, олександрійського пресвітера стараннями Євсевія Нікомидійського повернули. Тирський та Єрусалимський синоди його реабілітували, і він вже готувався з прибічниками постати вибіленим у Константинополі, але напередодні біля Костянтинового форуму на Арія напав панічний страх і прихопив живіт. Знайшовши за форумом вбиральню, він увійшов туди, і далі Сократ Схоластик детально описує, як з Арія виходять нутрощі, перемішані з кров’ю, а іконографія та літургійні тексти в наступних епохах це радо підхоплюють і навіть смакують.

Чого варта стихира Вечірні: “У пропасть гріха впадає Арій, що заповзявся не споглядати на світло. З Божого допусту нутрощі в ньому розриваються, щоб насильно віддати життя і духа, ставши другим Юдою і замислом своїм і ділом”. Таке зміщення акцентів радше нагадує розправу з ідеологічними противниками, ніж торжество Істини, яке відбулося на І Вселенському Соборі.

У всякому разі цей Собор таки дав відповідь на певні питання, які хвилювали Церкву. Запропонований Олександром Олександрійським і його дияконом св. Атанасієм, затверджений імператором Костянтином на Соборі та детально пояснений потім св. Василієм Великим і св. Григорієм Богословом термін “єдиносущний” (“гомоусіос”) вніс ясність у взаємозв’язок Отця і Сина. Він став центральною ідеєю прийнятого на Соборі Нікейського Символу Віри.

Крім того, І Вселенський Собор постановив святкувати Пасху в неділю після першої повні місяця по весняному рівноденню, назавжди порвавши з юдейською традицією. На ньому отці також затвердили канон Нового Завіту з 27 Книг, прийняли правила, необхідні для врегулювання процедур обрання церковної єрархії, та багато інших дисциплінарних постанов.

Тож доречніше звучать в Неділю святих отців І Вселенського Собору ті її літургійні тексти, які прославляють Сина, єдиносущного з Отцем, та звеличують богословів IV ст., які зуміли проникнути у цю таїну. На їхньому тлі ті, які виклинають і так виклятого Собором Арія, виглядають незугарно та викривлюють справжній зміст свята.

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.