За часів Союзу кожен другий, якщо не кожен перший вважав, що розбирається в футболі, хокеї, доміно і міжнародній політиці.

Нині в Україні чи не кожен другий вважає, що розбирається в політиці, військовій стратегії, медицині та релігії.

І при цьому нібито знавці релігії задають запитання майже однакового змісту. А чому Церква не робить отак і отак? А чого в церкві …? А що отой батюшка…? А хіба …? І т.д. і т.п. до нескінченності.

Причинами непорозумінь, що трапляються між державою та церквою, світським суспільством та церквою, нерідко слугують небажання зрозуміти як живе Церква та нерозуміння деяких аксіом життя Церкви.

Одна з найголовніших з них. Церква жила, живе і буде жити за своїми законами, нормами і правилами поведінки. Світські закони стоять на другому, якщо не на двадцять другому місці. Церква їх виконує лише через розташування на території тої чи іншої держави. І необхідність пристосовуватися до чинної влади та існуючого суспільства. Нерідко Церква вдається до форм маскування та мімікрії. І якщо доведеться обирати, що важливіше: світське чи церковне, то справді віруючі оберуть друге.

Звісно, про подібне вголос на широкий загал не дуже часто говорять, але якщо вивчати та аналізувати історію розвитку Церкви, то саме так і є. Церкви можуть мати різні назви, належати до різних гілок християнства, можуть навіть ворогувати та воювати між собою. Але… В своєму ставленні до суспільства, до влади вони дуже схожі. Світське тимчасове, а те, що від Бога вічне.

Якщо звернутися до сучасних реалій, то виявиться цікавий абсурд. Велика кількість священнослужителів України не знають, і навіть уявлення не мають про закони держави, що є базовими для їх діяльності, і описують не лише права органів держаної влади, але і їх обов’язки, не лише обов’язки церков, але і їхні права.

Насамперед йдеться про Конституцію України, а особливо статтю 35 «Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання.» та Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Коли я лише очолив відділ у справах релігій та національностей Черкаської облдержадміністрації, то з величезним подивом виявив, що деякі священники не дуже добре розуміють, коли в спілкуванні чи листуванні посилався на положення Закону «Про свободу совісті …». Вирішив провести опитування серед священнослужителів різних конфесій. Провів. І не лише серед черкащан. Ось що виявилося.

Серед 200 опитаних лише двоє!!! читали (саме читали, але чи прочитали…?); лише один!!! прочитав, а інші навіть не те, що не читали, але й обкладинки Закону не бачили!

Один з таких отців сказав, побачивши мій шок і подив: «А навіщо мені його читати, якщо єсть ви. Вам треба, ось ви і читайте. Вам за це гроші платять, а моє діло здать документи, а там вже самі дивіться шо так чи не так, і як воно там правильно треба написать шоб по закону було правильно.»

На тому опитування припинив.

А не знання та недооцінка знання бодай основ світських законів призводила і призводить до багатьох проблем у церквах. Зайвих клопот. І витрачання життя на сварки і суперечки. Вирішення проблем. Замість того щоб служити Богу.