Ситуація «постсекулярності» створює можливості для «повернення» Церкви. Громадський простір більше не вважається необхідно секулярним. Двері для Церкви відчинені. Що її має зацікавити в умовах відкритості суспільства, коли можливо майже все (поки що)?

1 . Суспільство, а не держава

Досі церква цікавилася державою, але настав час зацікавитися суспільством.

Церква може повернутися в суспільство, і кращого випадку, ніж революційна ситуація, годі чекати.

Церква може домовитися з державою про перерозподіл влади, але тоді буде відторгнена суспільством.

Замість політичних ігор і боротьби за вплив зверху, варто концентруватись за внутрішньому зміцненні громад, краще виховувати своїх вірних, бо саме свої ж християни, а не чужоземні загарбники, панують над суспільством і використовують державу в своїх корисливих інтересах

2 . Універсалізм, єдність, «скріпи»

В умовах розділеного суспільства бракує універсалістських пропозицій. Домінують партикулярності.

Церква може бути нішевою - для своїх. Це відповідає логіці ринку, але не її покликанню. У постсекулярному світі відкриваються можливості для оновлення християнського універсалізму. У нього є етичні межі - не можна сказати, що кримінальна влада і мирні протестанти однаково грішні і повинні один у одного просити вибачення (хоча саме це і лунало в заявах деяких конфесій . У той же час у нього немає регіональних і культурних меж - не можна захищати лише свої регіони й оголошувати інші частини країни ворожими (хоча саме так і говориться). Якби священики УПЦ МП частіше молилися за умиротворення і благословення львівян, а священики УГКЦ - за нещасних єнакієвців... Якби баптисти назвали не тільки росіян своїми братами, але і європейців… Якби КМДА прикрасили не зображенням Бандери, а іконою Трійці… 

3 . Пророче покликання Церкви

Окрім вірності традиції і турботи про сучасників, Церква повинна передбачати завтрашній день - відчувати майбутнє, попереджати про небезпеку, дарувати надію.

Церква повинна служити майбутньому, тому що з ним приходить Царство Боже. Вона повинна передбачати оновлення, пробудження, відродження і служити їм, готувати їх, виховувати їх діячів. Потрібно зосередитися на підготовчій роботі заради майбутнього, а не на реагуванні та боротьбі з тим, що віджило і вже агонізує.

Краща допомога нині живим - боротьба за майбутнє, в якому для них буде краще місце. Для всіх очевидно, що нинішній порядок втратив легітимність, «цар не справжній». Яким може бути наше майбутнє і які «християнські» умови нашого кращого майбутнього - про це може і мусить сказати Церква, «Бо уста священикові знання стережуть та Закона шукають із уст його, бо він Ангол Господа Саваота» (Малах. 2:7).