Блог Віктора Котовського_image

Блог Віктора Котовського

ЧЕТВЕРТА ВЛАДА

13.01.2014, 10:24
Класичною ознакою розвиненої демократії в державі є наявність у ній трьох незалежних гілок влади: законодавчої, виконавчої та судової. Інколи до цієї триєдності додають ще засоби масової інформації, називаючи їх четвертою владою. Але це, скоріше, звичайне образне перебільшення. Преса й телебачення дійсно можуть вторгатися в усі сфери суспільного життя, справляючи на нього певний вплив, але головне їхнє завдання не є первинне і, в основному, полягає в відображенні навколишньої дійсності. І все ж четверта влада існує, хоч про неї сьогодні майже не говорять.

ЧЕТВЕРТА ВЛАДА 

Класичною ознакою розвиненої демократії в державі є наявність у ній  трьох незалежних гілок влади: законодавчої, виконавчої та судової. Інколи до цієї триєдності додають  ще  засоби масової інформації, називаючи їх четвертою владою. Але це, скоріше, звичайне образне перебільшення. Преса й телебачення дійсно можуть вторгатися в усі сфери суспільного життя, справляючи на нього певний вплив, але головне їхнє завдання не є первинне і, в основному, полягає в відображенні навколишньої дійсності.

І все ж четверта влада існує, хоч про неї сьогодні майже не говорять. 

ХТО РОЗІРВЕ ЗАМКНЕНЕ КОЛО? 

В комуністичні часи здавалося: хто може  реформувати цю систему, хто може змінити цей лад?  Звідки візьмуться люди, здатні розпочати бодай якісь переміни? Але Божою волею сталося велике диво: реформами зайнялися ті, хто менше за все їх хотів. Мотивація цих людей була доволі проста: по-перше, тільки так вони могли вижити; по-друге, перемога в боротьбі за виживання обіцяла не тільки ще більшу владу, але й величезну, так би мовити, матеріальну винагороду переможцям. 

Таким чином, в тій ситуації навіть натяку на мораль не існувало, наміри й дії були, як тепер  прийнято казати, суто прагматичні.

Сьогоднішня ситуація майже та сама, що була напередодні розпаду Союзу, – замкнене коло. Майбутні міністри внутрішніх справ виховуються в тій же міліції, міністри охорони здоров”я – в нинішніх лікарнях, головні митники – в митницях. Чи можемо ми сподіватися на те, що в дружному колективі нашого чиновництва раптом станеться розкол, і краща половина скаже собі і нам: ні, годі, з завтрашнього ранку почну жити чесно. Смішно, правда?

Не криза в економіці – господарство сяк-так все ж підводиться з колін, не криза влади ­ можна обрати нову Верховну Раду, Президента, але всебічна криза моралі сьогодні найглибша і найстрашніша в Україні. Отже, якою б непотрібною комусь не видавалася така річ як мораль, якою б маловартісною в грошовому вимірі вона не була, без неї не обійтися. 

ВЛАДА ПІДТРИМАНА БОГОМ 

Четверта влада – це влада духовна. Це незалежна владна галузь, що професійно займається і, якщо хочете, відповідає в суспільстві за мораль. Носієм цієї влади є Церква Христова. Церква Христова  має обов”язки, лише на неї покладені Богом:

 1. Дати народові ідеологічну альтернативу сьогоднішній споживацькій безморальній ідеології, іншими словами, відкрити людям очі на те, що існує інший спосіб життя;

2. На власному прикладі показати, що жити чесно й чисто не тільки можна, але й краще у всіх відношеннях.

Якщо Церква ці свої обов”язки не виконує або не може виконувати через якісь зовнішні обмеження чи власну неспроможність, то суспільство починає загнивати.   „Бєспрєдєл”, що його нині бачимо повсюдно, стає нормою життя не лише певних соціальних прошарків, а й цілого народу.

Куди ж рухається такий народ? У книзі Буття 6:3,5,11 читаємо: «І промовив Господь: «Не буде Мій Дух перемагатися в людині навіки, – бо блудить вона», «І бачив Господь, що велике розбещення людини на землі, і весь нахил думки серця її – тільки зло повсякденно», «І зіпсулась земля перед Божим лицем, і наповнилась земля насильством». Як бачимо, моральна деградація землян почалася з того, що населення перестало шанувати Бога, відхилилося від Його Духа і прийняло духа ворожого. Гнів Божий вилився у потоп. Людство перестало існувати. Нове покоління, що народилося після потопу від дітей Ноя, пішло в дещо іншому напрямку, але й там, де Бога не  хотіли знати, дуже скоро наставав уже відомий нам „бєспрєдєл”: жорстокість, підступність, продажність, статева розбещеність. Як неважко здогадатися, Содом і Гоморра  не являли собою якийсь неприємний виняток на землі.

У пророка Єзекиїля в 47-му розділі (1-12) можемо прочитати: «І він  вернув мене до дверей  храму, аж ось виходить вода з-під порога храму...  І сказав він до мене: «Ця вода виходить до східної округи, і сходить на степ, і сходить до моря, до води солоної, - і вздоровиться вода. І станеться, всяка жива душа, що роїться скрізь, куди приходить той потік, буде жити, і буде дуже багато риби, бо ввійшла туди та вода, і буде вздоровлена, і буде жити все, куди пройде той потік... А над потоком виросте на його березі з цього й із того боку всяке дерево їстивне; не опаде його листя, і не перестане плід його, – кожного місяця буде давати первоплоди, бо вода його – вона зо святині виходить...»

Море, це  життя, що нас оточує, це світ. Потоки Божої благодаті, що вливаються в нього, витікаючи з-під храму,  уздоровлюють «солонці», затруєні води, дають життя всьому, що там ще якось дихає. Без духовного кисню, що ним бажає наповнити Своє творіння Христос, світ перетворюється на застійне болото і швидко рухається в бік виродження, що й відбувається нині на наших очах в Україні. 

СТАНЬ СИЛЬНИМ!

Духовна влада, як ми всі бачимо, сьогодні валяється під ногами суспільства. Ніхто її не підіймає, бо не бачить від неї жодної вигоди, ніхто за неї не бореться, бо вона не дає в руки ніяких політичних чи матеріальних дивідендів, а клопоту з нею доволі. Не підбирає її й Церква, хоча інтуїтивно десь і відчуває, що та влада – її законне надбання.

Чому ж ми не заявляємо претензій на духовну спадщину, дану нам Богом? Не вистачає, кажуть віруючі, сили. Знаєте, є люди невисокі на зріст, худенькі, але дуже енергійні й наполегливі, – вони, як правило, досягають успіху навіть у важких справах; а є сильні, кремезні, але нерішучі й лінькуваті, – такі, зазвичай, перемагають дуже рідко. На кого ми більше схожі, судіть самі. Якщо православний чи греко-католик ще якось бореться хоча б за повернення відібраного під час комуністичного грабунку церковного начиння, то протестант сидить на валізах: почнуть ганяти тут, поїду до друзів в Америку.

Не будуть ганяти, шановний брате, якщо ти піднесеш свій  владний голос, займеш відведене тобі Богом місце серед твого народу.  Не будуть, бо не посміють, бо влада в демократичних країнах змушена шукати собі сильної опори в суспільстві, вона приречена рахуватися з тими, хто її обирав. Стань сильним!

Не будуть, бо ти їх переконаєш: якщо населення не поважає Закону Божого, то воно не захоче поважати і ваших законів. Без четвертої, духовної влади три інші починають виявляти все більшу безпомічність, оскільки силові методи діють успішно далеко не завжди.

Якщо керуватися нормальною людською логікою, то три головні гілки державної влади мусили б бути вкрай зацікавлені у зміцненні своєї четвертої посестри. Адже як добре, коли  в країні більшість людей чесні, порядні, не крадуть, не беруть хабарів, стараються не порушувати законів! Але все навпаки! Чому? Може, вона, ця четверта влада, таємно виношуючи якісь плани, мріє стати першою? Це смішно! Віруючі є слухняні по відношенню до будь-яких начальств, моляться за тих, хто намагається їх всіляко принизити, а то й знищити як соціальну верству. Вони, де тільки є можливість, намагаються утвердити мир, злагоду, терпимість, підтримують високу духовність, безкорисливо допомагають бідним. Може, вони вимагають від держави виділення великих коштів на свою діяльність, як це з повним правом роблять культура, освіта,  правоохоронці та інші, і тим загрожують перевантажити наш слабенький бюджет? Наскільки мені відомо, лише одна конфесія в нашій країні отримує на свої будівництва деякі кошти з бюджету. За всі роки незалежності держава не підтримала фінансово жодного християнського наркоцентру  чи дитячого притулку, вже не кажучи про зведення храмів або молитовних домів.

Політичні діячі мали б давно вже зрозуміти, що Церква є ідеальним партнером у співпраці, коли йдеться про мир, злагоду, процвітання країни. Натомість бачимо протилежне: з більшості кабінетів державних установ на всі церкви, окрім «найправильнішої», віє крижаним холодом, суспільство нас «не чує» і «не бачить». Крім того, час від часу з завидною послідовністю з”являються статті в газетах та теле- й радіопередачі, зроблені за одним шаблоном,  про смертельну загрозу, що нібито нависла над країною з боку  «сект», «розкольників», «уніатів». Зачовганий журналістський прийом, розрахований на те, що пересічний «православний атеїст» сам не зможе помітити різницю між Білим братством і, скажімо, церквою п”ятидесятників, все ще успішно спрацьовує: в уяві більшості громадян ряд «ворогів народу» починається сатанистами й закінчується харизматами.

Кому це потрібно, кому вигідно? Хто так боїться дієвої Церкви? Кому вона завдає великої шкоди своєю скромною, майже непомітною діяльністю? Розумна відповідь може бути лише одна: сатані. Тому такою нелогічною є злоба деяких людей на тих, хто їм нічим не загрожує, таким невмотивованим є невідступне бажання ні в що не віруючих громадян представити ворогами тих, для кого саме поняття «ворог» не має сенсу.

Жезл Аарона, наша духовна булава, оздоблена золотом віри та коштовним камінням християнських чеснот, очікує на свого власника, який би своєю сильною рукою підняв її з пороху, очистив від бруду, обтер і переможно підніс над головою, вказуючи країні шлях до миру й добробуту. 

Віктор КОТОВСЬКИЙ, Київ