Хай простить мене читач, але питання у заголовку змушений ставити як є, не дивлячись на тавтологію. Дійсно, останнім часом у певних церковних колах (незалежно від конфесійної прив’язки) побутує думка про те, що у відомій розповіді книги Буття про спалення двох міст ні про які статеві збочення мови не ведеться. При цьому йдуть посилання на двох великих пророків, які, говорячи про гріх Содому, жодним словом не обмовлялися за одностатеві дії. Пророк Єремія, говорячи про єрусалимських перелюбників і лиходіїв в Єрусалимі, сповіщає: «всі вони переді Мною — як Содом, і жителі його — як Гоморра» (Єр. 23.14). Тут мовиться за перелюбників, але перелюбство і гомосексуалізм все ж не одне й теж. Єзекіїль повідомляє більш детально: «Ось у чому було беззаконня Содоми…: у гордості, пересиченні й ліності, і вона руки бідного й убогого не підтримувала. І загордилися вони, і робили мерзоти перед лицем Моїм, і, побачивши це, Я відкинув їх» (Єз. 16.49-50). Тут також, як бачимо, не згадуються одностатеві зв’язки.

На цьому, як правило, й вичерпується весь запас біблійних аргументів апологетів ЛБГТ-руху, після чого робиться висновок: раз нема конкретних вказівок на гомосексуальні дії содомлян, то…

1)      … у розповіді 19-ї книги Буття про одностатеві зв’яки не йдеться і

2)      … гомосексуальність не є гріховним явищем.

Щодо другого висновку, то його логіка тут доволі химерна. Навіть, якщо припустити, що згаданих дій у Содомі й Гоморрі й справді не було, це зовсім не значить, що вони не гріховні за своєю суттю. До того ж, Бог через Мойсея повелів: «Не лягай з чоловіком як з жінкою: це мерзенність» (Лев. 18.22). Останнє слово уперше з’являється у Торі (П’ятокнижжі) у якості особливої огидності цього явища для народу. У цій книзі далі мовиться: «якщо хто ляже з чоловіком, як з жінкою, то обоє вони зробили мерзотність: нехай будуть віддані на смерть, кров їхня на них» (Лев. 20.12). Тут також ніби відлунням Бог повторює Своє застереження так, як батько повторює дітям особливо важливі настанови, щоб закарбувати їх у пам’яті – після чого дає повеління карати мужоложців смертю.

Отже, ще раз те саме «на пальцях». Бог указує на мужолозтво, що це…

1)      …гріх;

2)      …гріх особливо мерзенний;

3)      …гріх, за який Бог велів карати смертю.

І от після усього цього робиться висновок про те, що одностатеві зв’язки не є гріховним явищем. На цьому хочеться ставити крапку і припиняти будь-які подальші розмови. Однак невтомні опоненти продовжують: якщо це явище згідно книги Левіта вважати гріхом, то  слід, виходячи з цього, карати винних у ньому смертю. Християнська свідомість, проте, ухиляється, під таких міркувань, отже, заповідь, прописана у Лев. 20.12, для доби Нового Завіту, мовляв, є застарілою – її актуальність вже втрачено. І якщо взагалі дотримуватися цього старозавітного повеління, то доведеться дотримуватися і всіх постанов книги Второзаконня.

Тут логіка також дивує своєю безхребетністю. Бо ж, якщо це дійсно так, заповіді Декалога, прописані у тому самому Второзаконні, також доведеться визнати віджилими, що втратили свою актуальність. Благо, ті люди, що вірять у застарілість заповідей Книги Закону, вважають все таки за необхідне дотриматися Десяти заповідей. Чому старозавітні заповіді залишаються в силі сьогодні? Все просто: гріх проти Бога і людини завжди є гріх. Вимоги ортопраксії (правила жертвоприношень, ритуальної чистоти, вимоги для людей народу Божого тощо) можуть змінюватися залежно від певних чинників, гріх же однак не перестає власне залишатися гріхом. Якщо, скажімо, статева розбещеність, як порушення 7-ї заповіді, є гріхом у Старому Завіті, то вона продовжує залишатися гріхом у Завіті Новому. Якщо гомосексуальні збочення є мерзенними у Старому Завіті, то вони залишаються такими й по цей день. Між іншим, у цитаті пророка Єзекіїля, які наводять опоненти, мовиться: «робили мерзоти перед лицем Моїм, і, побачивши це, Я відкинув їх» (Єз. 16.50). Про які саме мерзоти йдеться? Співрозмовники, посилаючись на попередній вірш, вказують на гордість, пересиченість, лінь та зневагу до убогих. Даруйте, але вказані гріхи Бог не ідентифікує як мерзоти.  Так, це все є тяжкими гріхами, але власне мерзенним у Писанні називається дещо інше.

Що ж тоді тут бачимо? Содомляни…

1)      …стали гордівливими, розбещеними, зневажливими до потреб бідних (вірш 49);

2)      …як наслідок такої пихатості, доведеної до абсурду, вдалися до мерзенного мужолозтва, внаслідок чого були знищені (вірш 50).

Повернімося, власне, до 19-го розділу книги Буття. Ця книга цікава тим, що в ній востаннє у Торі згадується про Лота, племінника Авраама. Розділ містить розповідь про те, як одного разу серед ночі зібрався біля дому Лота натовп з вимогою вивести його гостей, щоб «пізнати їх» (Бут. 19.5). Слово пізнати у Біблії має два значення: сексуальне сполучення і просто знайомство. Прихильники ЛГБТ-руху чомусь вважають, що мовиться тут власне про звичайне знайомство. При цьому їх не дивує, що натовп мешканців Содому бажає познайомитися з гостями Лота посеред ночі з намаганням виламати двері та покарати Лота фізично – надто екстравагантний спосіб знайомства, чи не так? Це одне. Друге: як тоді розуміти слова Лота у цьому контексті про своїх дочок, що «не пізнали чоловіка» (Бут. 19.8)? Отже, йдеться все ж про збоченців: дівчата (навіть незаймані) їм нецікаві – «нам хлопців давай».

Люди ці дуже роздратовані, що дуже помітно. Чим саме? Швидше за все, вони упевнені у тому, що з ними не хочуть ділитися – мовляв, трьох роздобув собі, а нас не пускає. Содомлянам не приходить у на розум проста думка: те, що їм увижається, насправді не відбувається.

Говорити ж взагалі про те, що гомосексуалізм у Новому Завіті перестав сприйматися як гріховне явище більше, ніж дивно. Для того, щоб мати Новий Завіт у руках і так всерйоз вважати, треба бути або сліпим або сприймати Слово Боже за допомогою ножиць.

Отже, знову «на пальцях» - пройдімося тепер вже по Нового Завіту.

1)      «Hевже не знаєте, що неправедники Царства Божого не успадкують? Hе обманюйте себе: нi блудники, нi iдолослужителi, нi перелюбники, нi малакiї, нi мужоложці, нi злодiї, нi лихварi, нi п’яницi, нi лихословцi, нi хижаки — Царства Божого не успадкують» (1 Кор. 6.0).

Апостол Павло свідчить про згубну долю геїв як усіх неправедників. Притому гомосексуалістів він ставить в одну категорію зі злодіями і хижаками як особливий рід нечестивців. Павло вказує й на те, що позбавлення Царства Божого не залежить від форми проявлення сексуального збочення - як активних гомосексуалістів («арсенокіте», що перекладено як мужоложці), так і для пасивних («малакії» - слово, що залишено без перекладу, яке має значення ще й чоловіків-проституток).

Коли я наводжу опонентам цей аргумент, у відповідь часто чую: «Якщо усі слова Павла розуміти буквально, то жінкам доведеться все життя лише мовчати й не мати своєї думки, адже сказано ним: “жiнка нехай вчиться в безмовностi, в повнiй покорi; а навчати жiнцi не дозволяю, анi панувати над чоловiком, а бути в безмовності”» (1 Тим. 2.11-12). Тут знов таки зустрічаємося з намаганням змішати розуміння гріха з вказівками апостола на певний час та у певному регіоні, виходячи з традиціями людей Сходу. Істини щодо Царства і гріха є абсолютними і непорушними не відміну під правил і конкретних вимог, тому аргумент цей є недоречним.

2)      «Ми знаємо, що… закон призначений не для праведника, а для беззаконних i непокiрних, нечестивих i грiшникiв, неправедних i нечистих, для кривдників батька і матері, для людиновбивць, для блудникiв, мужоложцiв, розбійників‚ наклепникiв, скотоложцiв, неправдомовцiв, клятвопорушникiв та для всіх, що противляться здоровому вченню, за славним благовiстям блаженного Бога, яке менi довiрене» (1 Тим. 1.8-11).

Цей аргумент опоненти до уваги не беруть, оскільки взято його з того самого листа до Тимофія, у якому говориться, що жінці належить бути у безмовності. Оскільки, мовляв, наразі це не актуально, то й слова про геїв є також неактуальними (фактично, опоненти тим самим викреслюють це апостольське послання зі Святого Письма, хоча й не декларують відкрито). Інколи закиди апологетів ЛГБТ-руху стають надто прямолінійними, як-от: Павло не Христос – він як людина не вільна від помилкових бачень.

Павло дійсно не Христос, але він, говорячи, про одностатеві зв’язки, викладає вчення не від нього особисто, а від «Бога, яке менi довірене». Знову стикаємося з намаганням змішати ставлення до цього гріха з правилами, які не мають до цього самого гріха ніякого відношення.

Якщо твердження «Павло у Писаннях міг помилятися» довести до логічного завершення, то доведеться відкинути з Біблії не лише його послання, а й підставити під сумнів й істинність чотирьох Євангелій, позаяк написані вони були також не Ісусом самим, а звичайними людьми у своїх інтерпретаціях.

У листі до Тимофія, як бачимо, гомосексуалістів зазначено не в дуже приємній "компанії" разом зі вбивцями, розбійниками та скотоложцями.

3)      Апостол Петро нагадує новонаверненим християнам, про те, що вони припинили

«виконували волю язичникiв, перебуваючи в розпустi, похотях‚ мужолозтві, скотолозтві, помислах, пияцтвi, безчинному бенкетуваннi, хабарництвi й богомерзенних ідолослужiннях; тому вони й дивуються, що ви не берете участи з ними в цiй розпустi, i лихословлять вас» (1 Петр. 4.3-4).

Петро, як і Павло, також класифікує мужоложців до відповідного зборища (до якого він додає ще й хабарників) – усіх тих, хто за його словом «не берете участи з ними в цiй розпустi».

4)      «А оскільки вони, пiзнавши Бога, не прославили Його як Бога i не подякували, а заметушилися в своїх мудруваннях, i затьмарилося нерозумне їхнє серце; називаючи себе мудрими, збожеволiли… тому й вiддав їх Бог у похотях сердець їхнiх у нечистоту, щоб вони самi сквернили свої тiла… вiддав їх Бог ганебним пристрастям: жiнки їхнi замiнили природне єднання на протиприродне; так само i чоловiки, облишивши природне єднання з жiночою статтю, розпалювалися похiттю своєю один до одного, чоловiки на чоловiках сором чинячи, одержуючи в собi самих належну вiдплату за свiй блуд. А що вони не вважали за потрібне мати Бога в розумi, то Бог вiддав їх перекрученому розумовi — чинити неподобства, так що вони сповненi всякої неправди, блуду, лукавства, користолюбства, злоби, сповненi заздрости, вбивства, чвар, лестощів, лихих звичаїв, обмовники, наклепники, богоненависники, кривдники, самохвали, гордовитi, винахiдливі на зло, непокірнi батькам, безрозсуднi, непримиреннi, нелюбовнi, клятвопорушнi, немилостивi. Вони знають праведний суд Божий, що хто чинить так, вартий смерти; однак не тiльки самі таке роблять, але й тим, що роблять, сприяють» (Рим. 1.21-31).

Найбільш детальне свідчення про одностатеве збочення. Апостол згадує тут не лише геїв, а у першу чергу ще й лесбіянок. Великий перелік діл неправди, що чиниться ними, пояснюється наслідком небажання «мати Бога у розумі», за що «Бог вiддав їх перекрученому розумовi — чинити неподобства». Фактично, це ті самі непотребства, які коротко описував пророк Єзекіїль, про що згадувалося на початку цього допису, як наслідок одностатевої розбещеності.

Говорячи про новозавітні свідоцтва, слід згадати і Одкровення Іоана Богослова, який зображає Вавилон як символічний мегаполіс, своєрідний духовний центр світу, який

«шаленим вином розпусти своєї напоїв усі народи», «мати блудницям і мерзотам земним», «він зробився житлом бісів і пристановищем усякому нечистому духові, пристановищем усякому нечистому й огидному птахові; бо лютим вином блудодіяння свого вона напоїла всі народи, і царі земні любодіяли з нею, і купці земні розбагатіли від великих розкошів її» (Одкр. 14.8, 17.5, 18.2-3).

Цим зображується одна з характеристик кінця світу – культ розбещеності, розігрітий до максимуму. Те, що Бог визначає як мерзенність, світ цей має визнати за норму. Для того, щоб свої одностатеві хтивості якимось чином легітимізувати, треба добряче потрудитися над виправданням їх, чим нині охоче займаються різного роду «експерти» всіх мастей.

Я, звісно, не є експертом у цій життєвій царині, втім позволю собі наприкінці висловити дещо зі свого досвіду. Мені вже 52 роки. Рівно половину віку, себто 26 років, перебуваю у сані священства. До цього серед великого розмаїття людей, з яким доводилося всерйоз спілкуватися, лише раз мені потрапився гей. У священичий період свого життя ані з геями, ані з лесбійками спілкуватися мені не доводилося.

Ніколи.

За 26 років ніхто мені під час сповіді не відкривався у своїй причетності до одностатевих стосунків.

Ніколи.

За 8 років у мережі Facebook також ніхто з подібними питаннями до мене, скажімо у приватній переписці, не звертався.

Ніколи.

Звідки з тоді надходить така армія прихильників ЛГБТ-руху? Зі свого досвіду можу свідчити про те, що людей, яким притаманний одностатевий секс як вроджена природна даність, не може бути велике число. Так, природа інколи змушена терпіти «збої у програмі», але як вкрай виключне явище. Бог все ж творить Адама й Єву, а не Адама і Степана.

Коли людина не намагається праведного жити, вона змушена тішити себе гріхами. Третього не дано. Будь-який гріх, проте, приїдається – доводиться шукати щось більш нетривіальне. Тому Вавилон сьогодні затребуваний як ніколи.

* * *

Перед тим, як виставляти допис у блог, згадав таки за одного архімандрита, з яким я кілька разів колись бачився. Коли я навчався у першому класі Київської духовної семінарії, ми з ним випадково зустрілися  на Хрещатику. Поговорили про те, про се. Був 1990 рік, час Великого посту. Після того, ми попрощалися, він мене поцілував у губи та так міцно і відчайдушно, що після того я змушений був довго витирати своє обличчя.

Минув час, і він став єпископом.

Звісно ж, УПЦ МП.

Але то вже трохи інша тема.