П'ятидесятниця. Сходження Святого Духа на апостолів. День Святої Тройці… Різні назви одного і того ж християнського свята. На Україні цей день отримав ще назву Зелених свят.

Український варіант цього празника, звісно, не розкриває сутності його, не свідчить про подію П'ятидесятниці, вказуючи лише на видиму сторону святковості цього дня. Християнська Церква, як спільнота віруючих людей, благовістить мовою своїх слів і дійств, мовою традиції і обрядовості. Звичайно, народне сприйняття смислу того чи іншого православного святкування часто-густо відрізняється від загальноприйнятого у Церкві, інколи надто суттєво: не випадково слово народний на церковнослов’янській передається як язичеський. Достатньо для цього згадати відомі нам назви церковних свят, як-от «Великдень», «Водохреща», «Стрічення», «Вшестя»… Крім «Зелених свят» зустрічається ще й «Макове свято». Ну й, звичайно, язичницько-православний словесний гібрид «Іван Купало».

Це можна пояснити тим, що ці та подібні їм назви у давню пору утворилися бідними неосвіченими православними селянами, виходячи із їхнього розуміння і народних звичаїв свого часу. І зараз вживають ці назви такі ж бідні й неграмотні мешканці сіл, які пережили безбожжя атеїзму, яких серед православних парафіян України і зараз є більшість. А молоді й освічені можуть так називати церковні свята за домашнім звичаєм, анітрохи при цьому не применшуючи значимість шанованого дня. Так «народне православ’я» продовжує своє життя.

У книзі Діянь апостолів зустрічається епізод про те, як одного разу апостол Павло «в Афінах, … обурився, побачивши, що в місті повно ідолів» (Діян. 17:16). Але під час промови в ареопазі він на це відреагував напрочуд спокійно, згадавши при цьому лише один жертовник з написом «Невідомому Богові», що спонукало апостола назвати язичницьких афінян особливо побожними і навернути декотрих з них до віри у Христа Ісуса.

Апостол тоді не злукавив. Афіняни в дійсності були релігійними людьми у міру свого розуміння. Втім якщо це стало приводом для того, щоб афінських язичників назвати побожними, то тим паче цю побожність можна виявити і у тих самих християн, що шанують «Зелені свята» поза контексту П'ятидесятниці. Для апостола надпис на язичницькому жертовнику став відправною точкою євангельської промови, що являє нам приклад використовування народних релігійних звичаїв у сучасній місіонерській проповіді.

Зелений колір в українській народній свідомості з давньої пори символізував життя і спокій – таким чином і зелене віття у храмі може нам прикровенно вказати на Того, Кого Євангеліє називає Господарем спокою і Життям вічним (Мк. 2:28, 1 Ін. 5:20), Який посилає віруючим у Нього Животворчого Духа. Того Святого Духа, Який своєю силою перетворює боягузливих учнів на мужніх апостолів, Який неосвічених мужів робить глашатаями мудрості Божої… Символіка кольору і запах свіжого зеленого листя здатні підкреслити смисл свята, розкритий у проповіді священика про благодать Духа, що живить всі глибини Божі.

Особлива радість того дня у дітей. Вони з нетерпінням чекають на той час, коли їхні домівки прикрасяться зіллям, коли можна бути пройтися по пахучому татарнику, розісланому на підлозі…

«Зелені свята» суто український феномен. Український селянин обрядовою стороною свята колись явив своє розуміння, свої сподівання майбутнього. І якщо у наш час це може тлумачитися по-іншому, в окремій від православної Традиції площині, то для проповідника і місіонера це чудова нагода розкрити справжню суть свята, застосовуючи символізм зеленого убранства.

Можна собі дозволити також і благочестиві інтерпретації з цього приводу. Приміром, побачити у зеленому кольорі той колір у веселковому спектрі, який поєднує жовтогаряче і холодно-синє, сприйняти його як колір примирення. І тут можна розповісти про П'ятидесятницю як про день народження Церкви, день примирення людей вкрай різних характерів і поглядів, різних країн.

У зеленому кольорі можна побачити також і єднання жовтого з блакитним, двох національних кольорів. З цим можна пов'язати ідеал єдності української православної Церкви, вільної від єретичних та розкольничих групувань.

Нехай читач вибачить автора за певну штучність останньої алегорії, втім вся обрядова сторона церковного життя і є тим штучним, що має властивість живити у духовному житті. Це і складає наше народне надбання.