Чи існувала православна академія в Старокостянтинові?

В кінці 70-их років XVI ст. в Острозі виникає православна школа вищого типу – академія. Датою її заснування вважається 1576 рік. Хоча документальних підтверджень цієї дати немає. Вона вирахувана дослідниками на основі опосередкованих документальних свідчень. Перша згадка про школу в Острозі як про академію зустрічається в заповіті Гальшки Острозької від 16 березня 1579 р.[1] При цьому разом із школою-академією була заснована друкарня. Принаймні на це вказується в “Азбуці” 1578 р., яка, ймовірно, побачила світ у Острозі[2]. Вона вважається першим виданням Острозької друкарні.

Власне, друкарня існувала в комплексі разом з академією. Академія була гуртком вчених-книжників, які готували до друку потрібні церковні видання. Разом з тим вони навчали дітей у школі.

Найбільшим виданням острозької друкарні, яке було підготовлене в академії, зокрема її ректором Герасимом Смотрицьким, стала Біблія, яка друкувалася в 1580-1581 роках.

Однак після її видання друкарня на тривалий час (більше ніж на десятиліття) припиняє своє функціонування. Це, очевидно, мало причини як технічні, так і релігійно-політичні. На той час Василь-Костянтин Острозький контактував з представниками вищого римо-католицького духовенства, а з часом почав схилятися до ідеї універсальної унії між православними й католиками. Тобто ця унія передбачала, що всі Православні Церкви об’єднаються з католиками. «Уніатський період» у житті князя тривав приблизно саме в той час, коли в Острозі припинила свою діяльність друкарня. Напевно, Василь-Костянтин Острозький не був зацікавлений у друкуванні книг, які викликали негативну реакцію з боку його тодішніх «конфесійних союзників».

Документи також дають підстави говорити про майнові непорозуміння між Василем-Костянтином Острозьким та друкарем Іваном Федоровичем (Федоровим). На майно друкаря князь наклав арешт[3]. Іван Федорович, своєю чергою, як випливає з грамоти Львівського єпископа Гедеона Балабана, забрав з Острога до Львова друкарські верстати[4]. Звісно, Василь-Костянтин Острозький, маючи значні статки, міг найняти друкаря й закупити відповідне обладнання. Однак не схоже, що він це зробив. Тому реальних острозьких видань у середині й кінці 80-х – на початку 90-х рр. ХVІ ст. ми не маємо. Правда, є документальна згадка, що князь мав друкарню в Костянтинові, яку в 1588 р. передали віленському райці Кузьмі Мамоничу[5]. Проте до нас не дійшли видання цієї друкарні. Немає також ніяких про них згадок. Хоча такі видання цілком могли бути. І про деякі з них мова буде йти далі.

Треба враховувати, що князь Василь-Костянтин Острозький у той час активно розбудовував місто Костянтинів (нині – Старокостянтинів). 5 січня 1561 р. він придбав село Колищенці, а вже за три місяці отримав від польського короля привілей на заснування тут міста, яке мало б магдебурзьке право, а також ярмарок. Тут у другій половині XVI ст. був побудований замок, а також п’ять церков – дві кам’яні й три дерев’яні. Князь хотів зробити це місто одним із центрів свого князівства (поряд із Острогом і Дубном). І не даремно він назвав його своїм іменем. Князь збирався зробити його й релігійно-культурним осередком. Тому й переніс сюди друкарню.

Іван Огієнко таким чином реконструює історію цієї друкарні: «Безумовно, що Костянтинівську друкарню, з доручення князя Остріжського, заснував острізський друкар, московитин Іван Хведорович, певне з допомогою учня свого Гриня Івановича. Друкарня ця, здається, була власністю Хведоровича, і по смерті його за борги перейшла до рук українських друкарів, Сенька Корунки та пасинка його Сачка Сеньковича Сідляра. Але й князь Костянтин мав матеріальні претензії до Хведоровича, а тому забрав собі цю друкарню»[6]. Звісно, це гіпотеза, яка не має належних документальних підтверджень. Чи справді Костянтинівську друкарню заснував Іван Федорович чи хтось інший – це питання. Але друкарня, як свідчать документи, все ж існувала.

Є певні свідчення на користь того, що в Костянтинові була школа підвищеного типу (академія). Дослідникам відомий примірник рукописної в 1599 р. книги «Кормча», де зазначено, що вона переписана «Въ богоспасаемом граде Константинове въ Кадеміи Константиновской»[7]. Цей запис видається цілком достовірним. Схоже, в Костянтинові у 80-90-их роках існував гурток вчених книжників, які переписували релігійні тексти. Вони могли готувати ці тексти до друку. Адже тут була друкарня. Зрештою, ці книжники могли навчати й дітей. Тому маємо підстави говорити про існування в Костянтинові в зазначений період академії, створеної за зразком академії Острозької (гурток вчених-друкарня-школа).

Саме в цей період побачила світ невелика збірка полемічних творів згадуваного ректора Острозької академії Герасима Смотрицького «Ключ царства небесного» й «Календар римський новий»[8], яка датована 1587 р. (хоча це могла бути не дата виходу в світ, а дата написання). Книга була передусім спрямована проти календарної реформи, яку проводила Римо-Католицька Церква. Це рідкісне видання зберіглося лише в двох примірниках. Очевидно, його наклад був невеликим.

Загалом немає ясності про час та місце видання. Серед можливих місць друкування дослідники називають Острог, а також друкарню Мамоничів у Вільно. Однак, наскільки можемо судити, в той час в Острозі друкарні вже не існувало. Наталя Бондар, яка спеціально досліджувала цю пам’ятку, схиляється до думки, що цей твір все ж таки побачив світ у Вільно[9]. Правда, при друкуванні книги використовувався тип паперу, який був поширений в Україні того часу. На такому папері частково була надрукована Острозька Біблія. Тому це видання могло з’явитися в Україні. Зокрема, напрошується думка, чи не надруковане воно було в Костянтинівській друкарні? Адже про Герасима Смотрицького його син Мелетій писав, що той від «князя Острозького, воєводи київського забезпечений, при своєму земянському на Поділлі земельному наділі, не погірдливій маєтності, при костянтинівському тракті мешкав»[10]. Ця згадка, що автор «Ключа царства небесного» й «Календаря римського нового» жив неподалік від Костянтинова, дає підстави вважати, що він міг опублікувати свій твір саме в Костянтинівській друкарні. На користь цього говорить і хронологія. Видання з’явилося близько 1587 р., а згадка про Костянтинівську друкарню припадає на 1588 р. Принагідно варто нагадати, що Герасим Смотрицький був укладачем Острозької Біблії й ректором Острозької академії. Тому він цілком міг організувати таку академію в Костянтинові.

Приблизно в той самий час, коли Герасим Смотрицький створював збірку своїх полемічних творів, його соратник Василій Суразький, пише один із перших в українській літературі полемічних творів, де предметно обговорювалися богословські питання. Це – «Книжиця» (в шести розділах). Щоправда, вона більш відома під назвою «Про єдину істинну православну віру”, яка походить від назви першої частини трактату. На титулі видання зазначений рік 1588 р. Якщо цей твір справді був надрукований цього року, то він цілком міг побачити світ у Костянтинівській друкарні.

На основі наведених документальних свідчень можна реконструювати наступну картину. Орієнтовно в середині 80-их років XVI ст. в Костянтинові була створена друкарня при сприянні князя Василя-Костянтина Острозького. Принаймні вона існувала тут до 1588 р., поки її не віддали Кузьмі Мамоничу. Поряд з друкарнею в Костянтинові сформувався гурток книжників на чолі із Герасимом Смотрицьким, які готували для друкарні видання й паралельно з цим навчали дітей. Вірогідно, що саме в цій друкарні побачили світ у 1587 р. полемічні трактати Герасима Смотрицького «Ключ царства небесного» й «Календар римський новий». Можливо, тут же була й надрукована “Книжиця” (в шести розділах) Василя Суразького, датована 1588 р. Після того, як у 1588 р. Костянтинівську друкарню віддали Кузьмі Мамоничу, гурток вчених-книжників та школа продовжували функціонувати в Костянтинові. Тут, зокрема, переписувалися книги церковного характеру, а також цьому ремеслу навчали дітей. Про це, власне, й свідчить “Кормча” 1599 р., де згадується про Костянтинівську академію. Отже, можемо говорити про існування в Костянтинові у 80-90-их XVI ст. православної школи-академії й гуртка вчених-книжників. Можливо, академія продовжила й далі своє існування, але про це, на жаль, не маємо ніяких відомостей.