В Україні війна. Тотальна. На знищення. Відповідно наше бачення світу, людей, подій – чорно-біле. На додачу ще й домінує емоційне ставлення до всього. На щастя, немає культу «героїчної смерти». Наша мета – мир. Переможний! На шляху до перемоги домінантою може бути лише ratio – це не лише холодний розрахунок всіх pro i contra завжди і всюди, але і дотримання певних правил ведення переможної війни. Одне з найголовніших – ніколи, ні при яких обставинах не плодити ворогів, навпаки, примножувати симпатиків, партнерів, союзників. Ізолювати ворога, позбавити його будь-якої підтримки.

Крім ворогів та їх союзників, у війні завжди є чисельний і мінливий табір нейтралів, які переслідують свої цілі, можуть займати позицію позитивного нейтралітету, або негативного. Образно про це так: «Свій як не заплаче, то хоч скривиться» – стосовно першого, а щодо другого – «Переступить і не оглянеться». Знаємо G20, на які припадає 85% ВВП і дві третини населення світу. З них 11 – це наші союзники і партнери, один ворог, вісім нейтралів: Аргентина, Бразилія, Індія, Індонезія, Китай, Мексика, Саудівська Арабія, ПАР. З них три – Індія, Китай, ПАР – явно тримають негативний нейтралітет. Инші – не знаю, не певен. Тепер про папу Франциска.

Востаннє папство брало активну участь – як натхненник, організатор і фінансист – у Великій Турецькій війні (1683 – 1699). В час Наполеонових війн (1804 – 1815), опісля Рісорджименто / відновлення Італії (1820 – 1861) Папську державу ліквідовано. 1871 року місто Рома / Рим стало столицею Італії, а папська резиденція Квірінал – палацом короля Віктора Еммануїла ІІ (1820–1861–1878). В знак протесту папа Пій ІХ (1792–1846–1878) та його наступники оголосили себе «в'язнями Ватикану», де безвиїзно перебували до 1929. Фактично вони самоусунулися з великої європейської політики, учасниками якої, починаючи з дару Пипіна Короткого 754 року, були більше 1100 років.

1914 року в Європі вибухнула Велика війна, тепер знана як І Світова (1914 – 1918). Водночас і перша тотальна. Для більшости учасників характерною була злютована персоною монарха державно-церковна єдність. Так «головою і батьком» лютеран Німеччини був кайзер Вільгельм ІІ (1859–1888–1918–1941); Англіканської церкви – король Ґеорґ V (1865–1910–1936); Православної церкви Росії / ПЦР – цар Микола ІІ (1868–1894–1917–1918); халіфом мусульман-сунітів – султан османів Мегмед V (1844–1909–1918). Тобто, фактично і переважно, армії одновірців воювали проти іновірців. Проте на Італійському і Західному фронтах сотням тисячам італійських і французьких солдат-католиків Антанти протистояли сотні тисяч солдат-католиків противника – німців/австрійців, угорців, чехів, словаків, поляків, хорватів, словенців, румунів, русинів/українців. В окопах і траншеях вони тримали одні одних під прицілом, на випередки стріляли, в запалі й страху вбивали. І так щоденно чотири роки і чотири місяці. Вряди-годи ходили в обопільні штикові атаки, ще й навзаєм труїли одновірців-супротивників газом. В цих умовах папа Бенедикт ХV (1854–1914–1922) як голова і батько католиків мусив визначитися:

«До Голів воюючих народів! Вже від початку нашого понтифікату, серед смертельного галасу розпочатої в Європі війни, ми поставили собі три речі [до виконання]: по-перше, заховати повністю нейтралітет у відношенні до всіх воюючих, бо кожному ясно, що спільний батько в однаковій мірі любить усі свої діти; а, дальше, ми безнастанно змагали чинити всім якнайбільше добра, без огляду на особу, національність чи віру, керуючись загальним законом любови ближнього та вимогами нашого найвищого духовного уряду, переданого нам Христом; урешті, наша мирова місія вимагала зробити все для скорого закінчення цього нещастя, що тільки було в наших силах; ми старалися прихилити народи та їх голови до певних постанов під час нарад для замирення, щоб воно було справедливе й довготривале. […] Дано в Ватикані, 1 серпня 1917 року, Бенедикт ХV, Папа».

Найуспішнішим було гуманітарне служіння. Лише один приклад. 11 січня 1915 року папа закликав звільнити з полону жінок і дівчат, хлопців молодших 17 років і старших 50 чоловіків, лікарів і хірургів, священників і хворих. Звільнено 12 367 французів, 9 594 німців, 1 822 бельгійців, 964 англійців. Щодо заяви про нейтралітет. Берлін і Відень вважали, що папа «підігрує» Франції та Італії, а Париж і Рома – навпаки. Абсолютно провальною була миротворча місія. Всі папські пропозиції уряди воюючих країн клали під сукно – це делікатно сказано. Від Бенедикта ХV відмахувалися, по суті, як від надокучливої мухи. Як вибачення / винагороду за вчинену бойню уряди потребували перемоги. Не знайшлося місця для папи й на Паризькій мирній конференції (1919 – 1921).

1929 року Латеранськими угодами конституйовано Місто-Державу Ватикан. Статті угоди – 24 і 26 – проголосили територію Ватикану завжди і при будь-яких умовах недоторканими і нейтральними. Відповідний статус отримав і суверен Ватикану – Верховний Понтифік, єпископ Роми.

«Стаття 24. Стосовно суверенітету, який охоплює і сферу міжнародних стосунків, Святий Престіл заявляє, що він бажає залишатися і залишиться в стороні від світського суперництва між другими державами і від здійснюваних ними конференцій, присвячених цьому питанню, якщо лише конфліктуючі сторони не апелюють до нього як носія місії миру; одначе у всіх випадках він зберігає за собою право використовувати свій моральний і духовний авторитет. Внаслідок цього Місто Ватикан завжди і при будь-яких умовах вважатиметься територією нейтральною і недоторканою».

Тобто Латеранська угода – по суті Конституція Ватикану – забороняє папі втручатися у будь-який спосіб в міждержавні конфлікти. Лише зі спільної волі конфліктуючих він може бути залучений до їх полагодження. Невдовзі життя надало можливість верифікувати записане.

В 1935 – 1936 роках Італія напала і окупувала Етіопію. Короля Віктора Еммануїла ІІІ (1869–1900–1946–1947) проголошено імператором Етіопії (1936–1941), а її територію анексовано. Армія Італії воювала танками, літаками, ще й масштабно застосовувала хімічну зброю. Етіопія оборонялася рушницями ХІХ ст., почасти луками і стрілами. Проте обидві держави були суверенними і рівноправними членами Ліги Націй. Тож Італію оголошено агресором і накладено економічні санкції. Але вже 1936 року їх скасовано. Ліга Націй показала свою повну безпорадність. А що ж папа Пій ХІ (1857–1922–1939)? Згідно букви і духу Латеранських угод – тримав повний нейтралітет. Таку ж позицію перед початком ІІ Світової зайняв його наступник Пій ХІІ (1876–1939–1958). 12 березня 1939 його інтронізовано, а вже 15 березня Чехією крокувала армія націонал-соціалістичної Німеччини. Союзна їй Угорщина окупувала частину Словаччини і Карпатську Україну, проголошену незалежною 15 березня. А 7 квітня фашистська Італія окупувала і анексувала Албанію, гарантом незалежности і територіальної цілісности якої була з 1913 року. Щоб запобігти Великій війні Пій ХІІ ініціював чергову мирову конференцію «великих держав» – Великобританії, Франції, Німеччини, Італії. Перше запрошення, яке пішло в Берлін, залишилося без відповіді. Натоді націонал-соціаліст А. Гітлер вже про все домовився з інтернаціонал-комуністом Й. Сталіним. 1 вересня 1939 німецька армія перейшла західний кордон ІІ Республіки Польщі, а 17 вересня на східному – її дії повторила армія російська / Радянського Союзу. ІІ Світову розпочато. В ній папа Пій ХІІ точно наслідував дії Бенедикта ХV – нейтралітет, допомога нужденним, заклики до миру. Найуспішнішою – як і в попередника – була гуманітарна складова. Особливо славним було бюро пошуку пропалих безвісти – мільйони зверталися і отримували допомогу. Так в Світових війнах сформовано і апробовано модерну політику папства щодо війни і миру.

Тож, коли 24 лютого 2022 року з повномасштабного вторгнення Росії в Україну розпочалася Велика Європейська війна, папа Франциск вже мав не лише зразок, але й канонічно-правові норми поступування: повний нейтралітет, гуманітарна допомога, по-можливости, миротворча місія. Очікувати, вимагати від папи чогось иншого – нонсенс! Це неправильно, це помилка. Чому так сталося?

В попередніх Світових війнах Україна була об’єктом: за неї, на її землі, її руками й серцем, її синами воювали. Тож пізнати, пропустити крізь себе тонкощі світової, зокрема папської політики не змогла. Сьогодні вчимося в бойових порядках, находу. Спрацювала ще й така особливість релігійного світогляду українців як двовір'я. Рудименти шаманізму зумовили з’яву вимоги / максими до папи Франциска: «Ну так, не годен прихилити небо до Вкраїни, але ж виклясти москаля міг би!». У підсумку маємо інформаційну бульбашку, заповнену навіть не «сміттям», а «інформаційними нечистотами». При цьому всі при свому – організатори отримують матеріальну винагороду, корисні ідіоти – віртуальну: hype and likes. Український сегмент фейсбуку взагалі пішов в загул: «Ти бач, який папа? – не в тямки йому різниця між жертвою і розбійником! Все – як не «какая разница», то «яка різниця»…». Чи ця вакханалія слів і емоцій хоч на мить наближує нашу перемогу? Чи змінить загалом нейтральну позицію папи Франциска? Звичайно, також ні! А чи може перемінити наразі позитивний папський нейтралітет щодо України в негативний? Так, може! І це буде неправильно, це буде помилкою.

Тепер трохи про себе. Почну з цитати:

«Не справа Церкви виясняти, чому Каїн вбив Авеля, досліджувати причини братовбивства, і, в такий спосіб, ятрити рани минулого, повсякчас нагадувати про вчинене зло. Діло, покликання Церкви тлумити жагу помсти, збивати дух реваншу і, таким чином, творити умови для мирного співжиття нащадків Авеля та Каїна».

Це написано давно, до війни, весною 2013. Текст пов’язаний з інтерпретацією «Послання Івана Павла ІІ з нагоди 60-річчя трагічних подій на Волині» з 7 липня 2003. Цього року відзначатимемо 80-річчя Волинської трагедії. Тож наука св. Івана Павла ІІ нам і світові буде дуже помічною.

«Як Бог простив нам у Христі, так і віруючі повинні вміти взаємно прощати отримані кривди і просити прощення за власні прогрішення, щоб внести свій вклад для побудови світу, який би шанував життя, справедливість, злагоду і мир».

Все правильно сказано. І про обов’язок вірян, і про місію Церкви. І правильно, згідно з написаним, спаровано українку і росіянку – Ірину і Альбіну – в хресній ході Колізеєм у Велику П’ятницю 15 квітня 2022 року. І правильні слова вони мали озвучити в час ХІІІ стації.

«Навколо – смерть. Здається, що життя втрачає цінність. Все змінюється через лічені секунди. Існування, перебіг днів, безтурботний зимовий сніг, забирання дітей зі школи, робота, обійми, дружба… все. Несподівано все втрачає цінність. “Де Ти, Господи? Де Ти сховався? Ми хочемо свого колишнього життя. Чому все це? Якою є наша провина? Чому Ти нас покинув? Чому Ти покинув наші народи? Чому Ти в такий спосіб розділив наші сім’ї? Чому ми втратили бажання мріяти та жити? Чому наші землі стали такими ж темними, як Голгота?”. У нас не залишилося сліз. Гнів поступився місцем зневірі. Ми знаємо, що Ти нас любиш, Господи, але ми не відчуваємо цієї любові, й це доводить нас до відчаю. Прокидаємося вранці й протягом кількох секунд почуваємося щасливими, але відразу згадуємо про те, наскільки важко буде примиритися. Господи, де Ти? Промов серед мовчання смерті та поділів і навчи нас творити мир, бути братами й сестрами, відбудувати те, що бомби хотіли би знищити».

Але ні я, ані мільйони в Україні та світі не хотіли, не могли цього ані бачити, ані чути. Не стало для нас «світу, який би шанував життя, справедливість, злагоду і мир», не зуміли ми «взаємно прощати отримані кривди і просити прощення за власні прогрішення». І так місяць за місяцем в роздвоєнні, бо ж все правильно сказано і зроблено. Так має бути, а людське єство бунтує, не приймає…

Скласти себе до купи допоміг щасливий випадок. В листопаді донька народила донечку. Батьки назвали Петрою. Це дозволило / спонукало відчути сьогодення ре / перспективно – з далекого майбуття, коли Петра стане дорослою. Тоді Україна як та «скеля непорушна» буде на висоті, і єпископат Об’єднаної церкви Христової, що нарешті поєднає в Україні всіх християн Володимирового хрещення, звернеться до єпископату Церкви Москви зі словами: «Прощаємо і просимо вибачення». Так розпочнеться чергове примирення в Центрально-Східній Європі, бо ж саме з такими словами 18 листопада 1965 року в час ІІ Ватиканського собору (1963 – 1965) єпископат Польщі простягнув руку миру єпископатові Німеччини.

Це започаткувало – через 20 років після офіційного завершення ІІ Світової – реальне післявоєнне замирення на цих землях. Завершенням стала Нарада з безпеки і співробітництва в Європі в Гельсінкі 1975 року. 35 країн Європи, серед них і Ватикан, а також США та Канада задокументували, опісля ще й ратифікували найвищі досягнення суспільного буття цивілізації ХХ ст. – постулати про права людини і непорушність державних кордонів.

Майбутнє непередбачуване, але воно є, присутнє в сьогоденні. І я глибоко вдячний папі Франциску, що він перейняв естафету «папи миру», так сучасники воєнного лихоліття скептично називали Пія ХІІ, – невдячну місію голосити мир, коли б’ють гармати, летять бомби, атакують ракети, палають міста і села, без числа гинуть люди… Слова Пія ХІІ: «Миром не втратимо нічого, але в війні все…» – могли б стати, як на мене, кредо папи Франциска. На жаль, вже маємо війну. Тож примножуймо завжди і в усьому симпатиків, партнерів, союзників, і буде добре нам… Ще й не забуваймо: «Не плюй в криницю – знадобиться води напиться».

Львів, листопад 2022 – січень 2023.

P.S. Ще про нейтралів. 23 лютого 2023 року Генеральна Асамблея ООН 141 голосом підтримала резолюцію України "Принципи Статуту ООН, що лежать в основі всеосяжного, справедливого і тривалого миру в Україні". Це 54 держави з «формат „Рамштайн“» і 87 позитивно налаштованих до Вкраїни нейтралів. 32 держави утримались, до них можна доплюсувати 13 країн, що не голосували. Тобто маємо 45 негативних нейтралів. Серед них такі кити як Індія і Китай, загалом – це майже 45% населення і 40% економіки світу! Лише сім країн проголосували проти – це Російська Федерація та її союзники: Білорусь, Північна Корея, Малі, Нікарагуа, Еритрея, Сирія. На перший погляд, все ОК. Тривожить, однак, відсутність позитивної динаміки. Минулого року – 22 березня 2022 – Генеральна Асамблея ООН 141 голосом підтримала резолюцію із засудженням агресії проти України. Инші результати також майже тотожні: 35 країн утримались,12 – відсутні, а от проти – лише п’ять.

Тобто через рік до РФ та її союзників приєдналися Нікарагуа і Малі. Хтось скаже – якісь богом забуті Малі і Нікарагуа. Це дрібничка / випадковість. На війні випадковостей не буває – або ти вбиваєш, або тебе... 1914 року Антанта починала війну втрьох – Англія, Франція, Росія, а Чотирний блок – вчотирьох: Австро-Угорщина, Німеччина, Болгарія, Туреччина. Через чотири роки і чотири місяці – 1918 – Центральні держави так вчотирьох і капітулювали. Антанта ж приєднала / залучила 31 державу і стала переможцем!

Р.Р.S. 24 лютого 2025 року Генеральна Асамблея ООН проголосувала дві резолюції: українську «Просування всеосяжного, справедливого і тривалого миру в Україні» і «Шлях до миру» від США. Обидві набрали по 93 голоси з 193 можливих. В 1922 і 1923 роках подібні резолюції набирали 141 голос! Тобто натепер 48 держав – чверть членів ООН – змінили своє ставлення до України. Відтак майже половина членів ООН заманіфестували свій негативний нейтралітет в російсько-українській війні. Невдовзі буде обрано нового єпископа Роми / Риму, який як і його попередники – Бенедикт ХV, Пій ХІІ, Франциск І – триматиме нейтралітет в теперішній Великій Європейській війні. Проте не факт, що стосовно України папський нейтралітет – як у Франциска І – буде позитивним. Тож будьмо обачними. Не робімо помилок.

Львів, травень 2025.