Collegio Berliana, або з історії європейського духу і західних цінностей на українських територіях
Особливо цікавим періодом для відстеження проявів міжкультурної комунікації є епоха раннього модерну, час від XVI до XVIII століття зокрема. Саме тоді процес вестернізації (як ми би сказали) українських теренів відбувався особливо активно, але і місцеві мешканці, натхненні новими ідеями або в відповідь на них, витворювали нові і дуже вартісні форми суспільного і культурного життя. Про особливості цього процесу у культурно-освітній та релігійній сферах поговоримо детальніше. Тим більше, що жовтень — це час постання Переяславського колегіуму. Освітньої установи, якої без діалогу Сходу і Заходу просто не було б.
Людина в епосі/Епоха в людині
У 1733 році єпископом Переяславським та Бориспільським було призначено о. Арсенія (Берла). Це персона дуже цікава та непересічна і саме йому судилося увійти до історії не тільки Переяслава, але й України загалом. Андрій Іванович Берло був представником давнього шляхетського роду, який походить із теренів Волощини. Народився він у сім’ї сотника Переяславського полку, судді Івана Берла, який мав родинні зв’язки зі значною частиною козацької еліти. Зокрема, із соратником Богдана Хмельницького, гетьманом Якимом Сомком.
Андрій Іванович Берло навчався у Києві та Львові, а чернечий постриг прийняв у Києво-Печерській лаврі. На початку XVIII століття він викладав граматику в Києво-Могилянській академії, де заприятелював із професором та тогочасним ректором Теофаном Прокоповичем. Перш ніж стати єпископом Переяславським, о. Арсеній обіймав декілька дрібніших посад, набуваючи досвіду у адміністративній роботі. Це знадобилося йому після переїзду до Переяслава, де він зіткнувся із вкрай сумним станом справ — занедбані монастирські та церковні приміщення, відсутність належної організації робочого процесу, чвари між духовенством. Після певних кадрових реорганізацій та упорядкування документообігу й фінансової звітності, він зумів навести лад у єпархії. Відтак владику Арсенія хотіли призначити до Білгорода. Однак, пославшись на хворобу, він залишився у Переяславі.
Таким чином, саме персона о. Арсенія та його діяльність, світогляд й кругозір стали визначальними факторами під час заснування у Переяславі колегіуму, що став одним із найбільш помітних навчальних закладів на освітньому горизонті свого часу. Від імені засновника, сучасники називали заклад “Collegio Berliana”. Початки діяльності Переяславського колегіуму відносять до перших днів жовтня 1738 року, а організували дану установу для навчання дітей із різних станів. Не лише ідеями, але й особистими коштами єпископ Переяславський Арсеній (Берло) підтримував заснований ним заклад. Саме тому його сучасники, як і наступники, надзвичайно тепло відгукувалися про діяльність згаданого єрарха у навчально-освітній та культурно-релігійній сферах.
Звідки ноги ростуть
XVI століття стало переломним моментом в історії Європи та європейської цивілізацій. Із “95 тез”, які чернець-августинець Мартін Лютер оприлюднив у Віттенберзі, розпочався новий етап історії, що мав невідворотні для людства наслідки. Стосувалося це як церковної, так і освітньої сфери. Щодо останньої, то ідеї Реформації, Католицької Реформації у тому числі, поєднані із ідеалами та стандартами гуманізму, сформували новий канон вченості, гуманітаристики. Початковими проявами описаного стала діяльність протестантських осередків. Зокрема, закладів Йогана Штурма у Страсбурзі. Однак, до найбільш зразкового вигляду ця система була доведена представниками Товариства Ісусового. Ця чернеча спільнота виникає в середині XVI століття на хвилі Католицької Реформації. На початках єзуїти не планували займатися освітою. Проте, з часом саме їхні заклади почали сприйматися як найбільш якісні навчальні центри, діти еліти та чиновників виховувалися саме при колегіумах цієї спільноти.
Оскільки в той час більша частина українських територій входила до складу Речі Посполитої, де католицизм мав особливі позиції, впродовж XVII століття на наших теренах швидко з’являються осередки Товариства Ісусового, поширюється єзуїтське шкільництво. Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Петро Могила, Стефан Яворський, Теофан Прокопович, Василь Григорович-Барський — це діячі, еліта того часу, яких, звично, асоціюють із єзуїтською системою освіти, вважають її випускниками. На особливу увагу у даному переліку заслуговує митрополит Київський та Галицький Петро Могила. Він є засновником Києво-Могилянської академії. Як вважають дослідники, за зразком саме єзуїтських колегіумів. Якщо додати, що практично вся політична еліта Війська Запорозького та працівники судів і канцелярій — це випускники Києво-Могилянської академії, як, зрештою, духовна еліта того часу — ми маємо бути вдячними системі, про яку було вище. Зрештою, після смерті Петра Могили заклад переживав різні часи, але в XVIII столітті він дуже вплинув на колегіуми, які тоді відкривали у Чернігові, Харкові та Переяславі.
Що треба знати про колегіум у Переяславі?
Навчальний заклад, заснований о. Арсенієм (Берло) у Переяславі, існував впродовж 1738—1788 років. Уже в рік заснування у Переяславському колегіумі навчалося понад сто учнів. В середині XVIII століття у списках викладачів цього закладу можна знайти навіть Григорія Сковороду, який був запрошений для викладання поетики. Владика Арсеній, у залишеній по ньому епістолярній спадщині, писав про те, що заклад засновують для навчання як дітей духовенства, так і світських обивателів, а йшов на такий крок він задля “більшої слави і прославлення імені Божого, для користі Вітчизни”. Не без того, що за благими ідеалістичними намірами стояли й більш практичні та приземлені цілі — хотіли підняти рівень освіченості та обізнаності православного духовенства. Обрали для цього якнайкращу модель: засновану на “латинській вченості”, але із поєднанням західноєвропейської та східноєвропейської культурних традицій, де принципи гуманітарно-філологічної освіти поєднувалися із засадами релігійно-морального виховання.
Навчальна система у даному закладі була вибудувана за логікою, що є аналогічною до Києво-Могилянської академії чи будь-якого єзуїтського закладу: існували вступні класи інфіми, курси з граматики та синтаксису, де учні мали нагоду ознайомитися з мовами, добре розібратися із їх фонетичними й синтаксичними особливостями. Отримані, на цьому рівні, знання та навики закріплювали у класах поетики та риторики, де молодь мала нагоду практикуватися у складанні поезії, упорядкуванні та виголошенні промов тощо. Врешті, з’явилися курси філософії та богослов’я, випускники яких ставали професійними мислителями чи духівниками. Пройшовши повний курс, який тривав шість років, учні отримували знання з поетики, риторики, математики, історії, діалектики, вивчали церковнослов’янську, польську, латинську та грецьку мови, навчалися церковному співу. Заклад мав бурсу, де жили студенти. Від 1764 року у Переяславі можна було опанувати живопис (властиво, іконопис), аптечну справу та столярство, тоді ж почали викладати німецьку.
Студенти могли бути найрізноманітнішого віку. При тому, навіть в межах одного класу. Так, наприкінці XVIII століття у граматичних класах колегіумів могли навчатися учнів від 7 до 20 років, а вік учнів класу поетики й риторики міг коливатися від 15 до 25 років. Таким чином, частим явищем було, коли молодші учні, відгукуючись про своїх старших однокласників, казали, що “пани ці були вусаті”.
У чому цінність спадщини цього та подібних закладів?
Часто звучить теза, що західна цивілізація сягнула в Україні тих теренів і стала своєю там, де існувало магдебурзьке право. З даною тезою можна погодитися, але — дещо доповнивши її. Інша важлива складова цього процесу — це освіта. Й згадані у цьому тексті навчальні заклади, колегії зокрема. Адже освіта — це завжди про кадри, які переймають управління, визначають долю регіону та його мешканців. Освіта — це про світогляд жителів конкретного регіону, який визнається ментальними установками і кругозором політичної й економічної еліти, мислителів. Якщо ознайомитися із біографіями випускників єзуїтських колегій на українських теренах, студентів Києво-Могилянської академії чи Переяславського колегіуму, осмислити їхню спадщину, ми зрозуміємо, що Європа територіально, а також комплекс ідей та поглядів, характерних для тогочасних європейців, був близьким і нашим предкам. Освітні поїздки західними країнами були звичними практиками, знання іноземних мов — на дуже високому рівні. Це все сприяло комунікації та обміну досвідом, апробації окремих західних моделей на наших теренах.
Для Пилипа Орлика не стало великою проблемою перебування за кордоном після Полтавської битви, багато діячів із оточення гетьмана Мазепи також непогано влаштувалися у володіннях європейських правителів; унійний митрополит Йосиф Велямин Рутський ще в XVII столітті зумів добитися того, що храм святих мучеників Сергія і Вакха в Римі, з прилеглими до нього будівлями, передали для потреб Київської Церкви (унійної). Усе перераховане, а подібних прикладів можна підібрати більше, є свідченням ідейної та ментальної єдності мешканців наших та інших європейських теренів, перебування їх на одному світоглядному рівні й послуговування тотожними мисленнєвими механізмами. Й хоч описане в цьому тексті відбувалося давно, воно минулося і ми не завжди звертаємо на нього увагу сьогодні, але дана спадщина залишається з нами, воно впливає на підсвідомість, прийняття рішень, визначає нас і теперішню дійсність.
Більше інформації можна отримати з наступних джерел:
- Кагамлик С. Етносоціальний портрет українських православних ієрархів на тлі Просвітництва // Етнічна історія народів Європи. – Випуск 54. – С. 73 – 81.
- Пархоменко В. Епископь Переяславскій Арсеній Берло…
- Посохова Л. На перехресті культур, традицій, епох: православні колегіуми України наприкінці XVII – на початку ХІХ ст. // Historians, 2012
- Посохова Л. На перехресті культур, традицій, епох: православні колегіуми України наприкінці XVII – на початку ХІХ століття. - Харків, 2011. - С. 141 — 186.
- Станіславський В. Переяславський колегіум // Енциклопедія історії України
