В передостанній тиждень Великого посту, зокрема, 26 березня цього року, Чин св. Василія Великого (УГКЦ) привернув увагу до знаменної події в історії потужного католицького засобу комунікації світу – 70-ліття української секції радіо Ватикан. В форматі міжнародної конференції в приміщенні василіянського студійного дому у Львові-Брюховичах достойники з Ватикану, зокрема, секретар Папської ради суспільних комунікацій Поль Тайґ, духовні особи, науковці говорили про вклад радіо Ватикану у зміцнення віри греко-католиків в період переслідувань та й сьогодні. Довголітній проповідник на цьому радіо 86-літній єпископ Софрон Мудрий (ЧСВВ) з Івано-Франківська згадав про чисельні прохання людей, яких він зустрів під час свого першого приїзду до України в 1965 році в якості туриста з Рима. Вони казали: «Дайте нам духовного хліба…».  Це стало підставою для подальшого функціонування української радійної секції. Адже в той час у Ватикані склалася така ситуація, що під впливом нав’язуваних аргументів про непотрібність такого радіо (тому що «уніатів в Україні не має»), могли взагалі призупинити трансляцію українських радіопередач з вічного міста. Проф. Анатолій Колодний з Києва своєю емоційною доповіддю трохи «розрухав» аудиторію розповіддю про те, що радянські спецслужби пильно прослуховували програми української секції і намагалися спростовувати усі важливі релігійні інформації. Більше того, православні вірні завдяки цьому радіо теж вчилися основам християнства.

Немало цікавих розповідей та думок прозвучало на цій конференції. Запам’ятався виступ активного греко-католицького священика у м. Бар на Вінниччині о. Мелетія Батога, ЧСВВ, який згадав про малодоступність радіозв’язку в часи т. зв. відлиги, про оригінальні способи слухання потужного католицького радіо в селянських хатах, про переховування радіоприймачів від пильних  комуністів тощо.

Організатори конференції не обмежилися доповідями про історію, сьогодення та минуле української секції радіо Ватикану. Науковець А. Юраш зі Львова розставив деякі акценти на сучасному стані релігійних мас-медіа в Україні, зауваживши при цьому про витіснення релігійних періодичних видань з боку Інтернету та брак професійних кадрів у них. В дечому співзвучний був з ним о. Мар’ян Сковира з Львівської архидієцезії РКЦ. Він розповів про приклад веб-сторінки римсько-католицької парафії в Малехові біля Львова, яку активно «відвідують» заробітчани в країнах Європи, що походять з цієї місцевості. Натомість головний редактор «Нової Зорі» о. Ігор Пелехатий намагався привернути увагу до необхідності й надалі підтримувати розвиток періодичних видань УГКЦ, адже «книжка, газета, журнал – це носії культури». На переконання досвідченого греко-католицького видавця, частина прес-служб Церкви хибує  неграмотністю у поданні інформації.

Як на мене, власне ця частина конференції ще раз показала, що релігійні мас-медіа, особливо УГКЦ, мають і надалі дбати, за посередництвом своїх засновників, про ефективніші форми своєї діяльності. Навіть попри 70-літні досягнення української секції радіо Ватикану, все ж Церква ще не володіє достатнім аудіовізуальним медійним ресурсом, який би задовольняв потреби  багатомільйонної аудиторії. Тому думка керівника цієї секції о. Тимотея Коцура, ЧСВВ про потребу розвивати місцеві католицькі радіостанції, які би перебрали на себе катехизаційну функцію, показала, що в УГКЦ ще не до кінця заповнені інформаційні сегменти. «Ми, видавці греко-католицької преси, не потребуємо значних матеріальних засобів, а лише доброго слова» – такі слова о. І. Пелехатого цього дня були звернені до ієрархів УГКЦ. Вони не позбавлені рації, адже невелике число видань цієї Церкви не можуть пишатися багатотисячними накладами, на відміну від преси інших християнських Церков. Взагалі ціла система медійних ресурсів Церкви не може бути подрібнена на окремі частини, кожна з яких намагається витіснити іншу, а вони є мовби єдиним організмом. До такого висновку мене спонукала теза о. Поля Тайґа про явище конверґації в суспільній комунікації, тобто сьогодні в цій сфері спостерігаються спільні ознаки в різних видах мас-медіа. Якщо Інтернет-видання будуть доповнювати певною релігійною інформацією (у широкому розумінні) друковані видання, і навпаки, а радіопрограми будуть транслюватися також завдяки веб-мережі, тоді дієвість донесення слова Божого до широкої аудиторії буде зростати.