«Де опиниться УПЦ МП, коли відділиться від росії? Потрібен діалог».

Протягом кількох місяців місцева влада заборонила діяльність Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП) в шести областях (Волинській, Вінницькій, Хмельницькій, Рівненській, Житомирській та Львівській). Законної сили (заборонити церкву можна лише через суд) ці рішення не мають, однак це лише частина великого конфлікту держави й Православної церкви України (ПЦУ) з проросійськи налаштованими церковниками УПЦ МП. За пів року СБУ відкрила 61 кримінальне провадження проти священників Московського патріархату, які підтримують війну росії проти України. У цьому звинувачують і намісника Києво-Печерської лаври Павла — він уже другий місяць перебуває під домашнім арештом. У предстоятеля УПЦ МП Онуфрія журналісти знайшли російський паспорт, хоча він стверджує, що раніше від нього відмовився. У церквах Московського патріархату силовики знаходять проросійську літературу, а його священники відмовляються відспівувати українських воїнів. Водночас прихожани УПЦ МП говорять, що держава незаконно переслідує церкву і нехтує тим, що багато захисників України — теж віряни Московського патріархату. Через цей конфлікт по всій країні час від часу відбуваються сутички. В обох церквах є ті, хто готові до перемовин. У липні 2022 року духовенство УПЦ МП і ПЦУ ухвалило «Декларацію порозуміння». Після цього діалог загальмувався і відновився вже у 2023 році. Про що зараз домовляються дві церкви, що заважає обʼєднанню і хто в майбутньому може очолити єдину церкву України? На ці запитання «Бабелю» відповів ректор Волинської православної богословської академії та протоієрей ПЦУ Володимир (Вакін). Якщо коротко, є три варіанти розвитку подій: два українські і один російський.

Давайте почнемо з головного запитання ― як знайти компроміс між двох церков і зняти напругу, яка зараз є в суспільстві?

Перш ніж говорити про це, важливо ще раз наголосити, що існування Московського патріархату в Україні ― питання не сьогодення. Протягом тридцяти років його ніхто не вирішував, хоча те, що собі дозволяли його представники в Україні, ― за межами законності та адекватності.

Коли ПЦУ отримала Томос, комплексно українське питання це не вирішило ― обʼєднати всіх православних в одну церкву не вдалося. Можливо, недопрацювали. Лише два архієреї УПЦ МП приєдналися до ПЦУ, хоча Вселенська патріархія розраховувала на значно кращі результати.

На які саме? Перехід скількох архієреїв до ПЦУ прогнозували?

Щонайменше, 10―12, але могла бути й половина, і всі. Я знаю, що на них був тиск із Києва і Москви, щоб не приєднувалися. Навіть говорили, що когось викрадали.

Росія використовує церкву як інструмент імперської геополітики. Українська православна церква, афілійована з Московським патріархатом, ― його частина. Звідки у парафіян Московського патріархату наративи, що влада від Бога і путін від Бога? Представники Української православної церкви не засудили жодного священника-колаборанта, щодо якого порушена кримінальна справа. Але швидко реагують, коли їхній священник переходить до ПЦУ.

Предстоятель Української православної церкви Онуфрій у 2022 році частково засудив війну, назвав її каїновим гріхом. Це сильна заява, але більше нічого подібного не було. У травні минулого року УПЦ провела Феофанівський собор, вони викреслили зі свого уставу згадки про Московський патріархат, наче вони відʼєдналися від нього, але реальних кроків не зробили ― відповідні листи до патріарха Кирила не надіслали.

Представники УПЦ поки що не зробили кроків, які б влаштували суспільство ― не засудили війну, не відділилися від росії та навіть не вибачилися за помилковість своєї політики. Хоча церква чи релігія ― це сфера, яка передбачає прощення і покаяння.

Як священники Московського патріархату мають вибачитися ― що сказати?

Що союз із росїєю був помилковим. І що їхня політика була помилковою ― і в розрізі мови, і культури, й історії, і всього іншого. Насправді УПЦ ніби й не проти відійти від росії, але вона потрапила в капкан, який сама ж і створила. УПЦ тридцять років наголошувала, що належить до Вселенської церкви через Москву, на відміну від невизнаного у світі Київського патріархату та Української автокефальної церкви. І тепер, якщо УПЦ повністю порве з росією, то опиниться в гіршому становищі, ніж Київський патріархат у 1990-х роках. Ті хоча б боролися, бо мали світло в кінці тунелю ― Томос для ПЦУ. А УПЦ, коли відʼєднається від росії, де опиниться? Тому потрібен діалог, не можна бути на самоті.

Це звернення частини духовенства, а не офіційної церкви. І поки що це лише заява в соціальних мережах. Думаю, що Вселенський патріарх не реагуватиме на прохання кількох священників. Інша річ, якщо до нього звернеться багато священників, а ще краще ― частина архієреїв, то такий варіант вирішення кризи можливий. Утім, це половинчате рішення, як один з етапів.

ПЦУ влаштує такий розвиток подій?

Чом би й ні? Перехід під управління Вселенського патріарха духовенства УПЦ МП може бути певним тимчасовим рішенням, наприклад, на пʼять років. Потім все одно має бути обʼєднання українських церков.

Насправді, я прихильник перехідного періоду. Він потрібен хоча б для того, щоб загоїти рани. Зараз є конфронтація навколо Києво-Печерської лаври та інших храмів. Є риторика УПЦ, афілійованої з Московським патріархатом, що ось нас заганяють, ми ніби не проти діалогу, але не під тиском. Це протистояння спустилося на парафії, де люди реагують по-своєму. Наприклад, випадок, коли побили воїна чи коли відмовили занести в церкву домовину із загиблим військовим. Слід розуміти, що вся ця ситуація вигідна росії, щоб вона показала картинку: «Гляньте, у них там внутрішня суспільна напруга».

Часто тимчасове рішення стає практикою на багато років. Якщо Вселенський патріарх створить свою єпархію, чи не стане це новою проблемою ― Україна ризикує знов отримати дві церкви: ПЦУ і Вселенський патріархат?

Цей ризик можна мінімізувати, якщо зразу зафіксувати терміни перехідного періоду.

Кінцева мета зараз ― зникнення в Україні Московського патріархату чи поява єдиної православної церкви?

Одне не виключає іншого. В Україні не може бути Московського патріархату, нехай він існує в росії. Ми проти впливу росії на нас через церкву, особливо в імперському, спотвореному православʼї. Церква не може бути інструментарієм пропаганди та маніпуляцій.

Поки що про це думати зарано, однак у перспективі єдина велика церква може нести певні ризики ― вона матиме монопольний вплив на суспільство і диктуватиме свої правила в гендерній політиці, освіті, визнанні прав спільноти ЛГБТ+. Наприклад, у Польщі церква фактично заборонила аборти, і зараз через це помирають жінки.

Думаю, у випадку України такого ризику немає. Всеукраїнська рада церков ― одна з найкращих у світі, бо показує всі точки дотику. Там присутні всі конфесії: православні, мусульмани, юдеї, протестанти, католики. Окрім того, у православʼя буде дуже багато питань, якими потрібно займатися, коли відійдемо від війни, ― турбуватися про воїнів, сиріт, удів. От зараз ми тільки закрили питання військового капеланства, на порядку денному стоїть медичне капеланство, а це ще значно важче і необхідніше. Нам є, куди витрачати енергію, замість того, щоб боротися за якісь там впливи на державу.

Окрім відкриття Константинопольської єпархії в Україні, які ще варіанти подолання кризи зараз обговорюють?

Варіант обʼєднання церков ― ПЦУ та УПЦ починають жити спільно. Потрібно визначити перехідний період, у який це має статися. Наприклад, протягом пʼяти років відбувається процес обʼєднання. Хоча строки можуть бути різні — три роки чи сім.

Обʼєднання починається через спільне управління ― створюють Синод, який складатиметься з рівної кількості представників двох церков, наприклад, десять від УПЦ, десять від ПЦУ. Члени Синоду мають змінюватися що пів року, щоб кожен взяв участь і висловив думку.

Які саме рішення може ухвалювати такий Синод?

Про загальну стратегію розвитку церкви, питання обʼєднання і конкретні рішення щодо управління. Предстоятелями двох церков під час перехідного періоду будуть блаженніший Онуфрій та Епіфаній, а після закінчення перехідного періоду відбудуться вибори предстоятеля обʼєднаної церкви, у яких вони можуть взяти участь. А може, вони добровільно відмовляться від балотування.

Протягом пʼяти років потрібно буде вести переговори зі Вселенським патріархатом про підвищення статусу церкви ― з метрополії до патріархії. Тоді ми будемо обирати патріарха, а не митрополита, як зараз. Це реальний сценарій, який справді може вирішити українське питання.

На такому спільному Синоді будуть вирішуватися кадрові питання ― як ділити єпархії тощо?

Це компетенція Синоду. Але щодо кадрових питань, я би пропонував таку концепцію: оскільки церкви мають паралельні структури, у кожній області є архієреї двох церков, то наперед визначити, що всі залишаються при своїх парафіях до кінця життя.

Чи потрібні церквам посередники, щоб розпочати таке обʼєднання?

УПЦ, афілійована з Московським патріархом, має сказати, що розриває стосунки з росією не декларативно, готова до обʼєднання і закликає посередництво у Вселенського патріарха. Посередниками також можуть бути представники інших церков, держави та міжнародні організації.

Від Вселенського патріархату владика Михаїл, який перебуває в Києві, не проти посередництва. До нього вже зверталися із цим запитанням представники двох церков, зараз готується їхня спільна зустріч. У США архієреї Вселенського патріархату проводили конференцію, вони готові до ролі посередників, але тут ніхто силою не змусить. Треба вольове бажання.

Хто має прийняти вольове рішення, щоб розпочалося обʼєднання?

Потрібне благословення Онуфрія ― предстоятеля УПЦ, афілійованого з Московським патріархатом.

Цього благословення можна чекати довго, а криза наростає.

Тоді нам потрібно мати сценарій, як це вирішити. Це має бути український сценарій, бо якщо ні, будуть інші ― силові, імпульсивні, закордонні, російські. Власне, зараз держава бачить, що нічого не вирішується, і починає діяти по-своєму, люди на місцях ― по-своєму, тому стається багато гострих інцидентів. Це негативний сценарій, але це природні закони ― якщо ти не вирішуєш питання вчасно, тоді вже лише так.

Таке благословення має бути тільки від предстоятеля УПЦ МП?

Або від нього, або від Синоду. Тоді це буде легітимно. Аби Синод прийняв рішення про обʼєднання без предстоятеля, має утворитися ініціативна група. Але ні одного, ні другого немає.

Чи є якась інформація про готовність чи неготовність Онуфрія до діалогу? Щось змінилося за останнє півріччя великої війни?

На жаль, я такою інформацією не володію. Зі справ його такого не спостерігається, лише слова. Тому робочі групи з обʼєднання не створені. Представники церков у лютому 2023 року зустрічалися в Софії Київській. Це була хороша зустріч, але на неофіційному рівні.

Про що домовилися на тій зустрічі?

На ній було до двадцяти представників духовенства від однієї конфесії та стільки ж від другої. Я теж там був, на громадських засадах ― як каноніст і богослов. Координував зустріч голова Державної служби з питань етнополітики та свободи совісті Віктор Єленський. Зустріч була присвячена подоланню кризи та пройшла доволі продуктивно ― учасники намітили кроки подальших дій, вони достатньо реальні й виважені. Наступним етапом мала б стати зустріч духовенства з Онуфрієм та Епіфанієм, але вона досі не відбулася.