Блог о. Петра Балога О.Р._image

Блог о. Петра Балога О.Р.

ДЕМОКРАТІЯ У ЦЕРКВІ, СИНОДАЛЬНІСТЬ ТА ЧУВАННЯ

05 січня, 18:35
ДЕМОКРАТІЯ У ЦЕРКВІ, СИНОДАЛЬНІСТЬ ТА ЧУВАННЯ - фото 1
Демократія у Церкві потрібна, навіть якщо є в ній ієрархія, тобто ті, на яких лежить головна відповідальність за Церкву і за пастирство. Важливо при цьому, щоб не підмінювати лицемірно демократію у Церкві охлократією чи популізмом, підживлюючи все це «загрозами», «небезпеками», «ворогами»...

Тут і там ходить стереотип, що в Церкві немає демократії. Звичайнісінька нісенітниця! Демократія у Церкві часом навіть більша, ніж у багатьох демократичних державах. Тому що, коли комусь на верху щось треба, тоді «знизу» все що треба є.

Приміром, не хоче хтось у церковних верхах, тобто серед пастирів, якихось змін – покликується на вірян, на опитування, на «обговорення даного питання з паствою». І дійсно проводить таке опитування. Перед тим, щоправда, паства роками формується у відповідному ключі, щоб при будь-якому обговоренні завалити будь-які зміни. Але ж «демократичний процес» відбувся, не придерешся. При чому прямий, через церковний референдум, а не як зазвичай у світі, через посередників: уряд чи парламент.

Натомість там, де дійсно було б варто заручитися думкою вірян, особливо тих більш свідомих чи компетентних у даних питаннях, ось тоді, як з рукава широкої ряси, виймається залізобетонний вираз: «У Церкві демократії немає!». Серйозно? Навіть на Соборах, де дискутувалися питання віри, учасники голосували, щоб зібрана там більшість дійшла до якогось потім загального для всієї Церкви рішення у догматичних питаннях. А що тоді говорити про такі питання, як архітектура храму, стиль іконопису чи святих образів, форми душпастирства, катехизація, організація парафіяльного життя тощо?

На жаль, брак демократичного обговорення у церковній спільноті важливих питань породжує з одного боку різні форми клерикалізму і патерналізму, з іншого боку – знеохочення і зневірення Церквою більш активних вірян, а головне - Церква тоді сама втрачає, топчеться на місці, або взагалі цементує лише те, що «було раніше», бо воно «завжди краще, ніж те що було після», здмухує пилюку зі старовинних експонатів, пильно їх оберігаючи, щоб ніщо інше на їхньому місці не опинилося, трактуючи той експонат, як цінне музейне надбання. Церква тоді, замість бути Тілом, у якому все росте, змінюється і розвивається, а одночасно залишається тим самим Тілом всі віки, перетворюється в холодець, в якому немає місця на ріст, бо все вже залите гарно желатином. Є проте шанс сплісніти, чи як говорив Христос «втратити свій смак»...

Ба, більше, відсутність живого контакту з тим світом, до якого Церква покликана звіщати Благу Вістку, постійно породжує ситуацію, що Церква боїться майже всього нового, часом навіть демонізуючи те нове, екстраполюючи всілякі сучасні випадки деградації чи занепаду на все, що нове, і тоді вираз «нове» зверхньо класифікується «новинкою» і починає бути синонімом «відступлення», «упадку», «зради», «пристосуванства», «деградації», «єресі» тощо.

Демократія у Церкві потрібна, навіть якщо є в ній ієрархія, тобто ті, на яких лежить головна відповідальність за Церкву і за пастирство. Важливо при цьому, щоб не підмінювати лицемірно демократію у Церкві охлократією чи популізмом, підживлюючи все це «загрозами», «небезпеками», «ворогами», черговими «останніми часами» та іншими страхами, тобто типовими «фішками» різного роду диктаторів чи авторитарних правителів. Бути постійно переляканими і жити в страсі – це не християнство. Християни – це ті, що постійно чувають і які завжди готові на зустріч з Господом, а тому не переймаються занадто зовнішніми загрозами, бо їхні серця наповнені не страхом, але миром Христовим і Його благодаттю.

Християнство – це родина, в якій немає поділу на сакрум і профанум, і в якій немає одноосібних рішень, коли всі мають бути залучені до обговорення, і в якому немає перекидування на інших відповідальності, коли треба відповідальному в родині прийняти рішення. У Тілі Христовому всі члени, хоч і різні, потрібні одне одному, а до Народу Божого Церкви належать всі, не лише світські, але також і пастирі, і всі прямують під керівництвом Доброго Пастиря дорогою спасіння.

 

Теги: #Блоги