Видатний італійський режисер П’єр Паоло Пазоліні зняв один з найкращих фільмів про Ісуса Христа. Хоча цей фільм вже не новий, але його варто подивитися, бо він допомагає краще зрозуміти та відчути Євангелія. Реалістично знятий фільм завдяки особливостям операторської роботи. Одна з найкращих екранізацій біблійного сюжету Євангелія від Матвія. Фільм не ображає почуттів, як віруючих, так і атеїстів.

Буває, що творіння незалежно від поглядів творця геніальне та прекрасне. Таким є фільм відомого італійського режисера П’єра Пазоліні (1922-1975) “Євангелія від Матвія”(1964). Творіння режисера спочатку неоднозначно було сприйняте. Комуністи прийняли фільм одразу насторожено, бо їм здалося, що Пазоліні більш толерантно ставитися до ідеї існування Бога. Католики також неоднозначно відносилися до режисера. Пізніше "Эвангелія" було відзначене на міжнародному кінофестивалі у Венеції Великим призом екуменічного журі, яке діяло від імені Ватикану. У 1995 році, теж за версією Ватикану, цей фільм увійшов до списку 45 кращих фільмів усіх часів і народів – і був відзначений шостим місцем.

Натхнення знімати фільм прийшло до творця несподівано. Пазоліні був в Ассізі, та гостював у релігійній спільноті. В той день до Ассізі без попередження приїхав Папа Йоан XXIII. Рух у місті був перекритий. Режисер був вимушений залишатися в номері та відкласти від’їзд. Тому П'єр мав багато часу побути на самоті. На нічному столику лежало Євангеліє. Він зі нудьги почав перечитувати його. І раптом просвітлення. П’єр вирішив екранізувати “Євангеліє від Матвія”. На його думку, навіть якщо би вибір був обдуманий, то він однаково б вибрав Євангеліє від Матвія, бо воно найбільш революційне. В одному з інтерв’ю режисер розказав про те, що знімав фільм з точки зору віруючого і не для того, щоб спростувати віру. А сам Пазоліні присвятив його Понтифіку Йоану XXIII.

У фільмі відтворене послідовно “Євангеліє від Матвія”. Ісус у Пазоліні не стільки пророк та Боголюдина, а християнський революціонер. Режисер сам визнає, що образ Ісуса Христа у нього суперечливий. Зіграв Христа 19-тилітній іспанський студент Енріке Іразокі, в обличчі якого можна розпізнати риси молодого Ернесто Че Гевари. Інші актори були в основному місцевими жителями італійського міста Матера, в якому знімали фільм. Апостоли зображені всього лише простими рибалками.

До реалістичності зйомки фільму Паоло прийшов не випадково. Спершу режисер планував екранізувати Євангелія у сакральному стилі, подібно до першого фільму про молодого сутенара “Аккатоне”. Але через два два дні він зрозумів, що екранізувати текст у цьому стилі абсурдно. Тому йому довелося відкинути свій минулий сакральний стиль. Таким чином завдяки реалістичності стиль режисера став реалістичним.

Основними особливостями стрічки є те, що вона знята на чорно-білу плівку та камерою без штативу. Коли дивишся фільм, одразу зауважуєш крупні плани облич, очі які дивляться на тебе, плани головних осіб зняті також з-за спини. Це створює відчуття реалістичної картини.

Варто відзначити гарний саундтрек. Протягом фільму грає дуже різноманітна музика: від Баха і Моцерта до фолк-блюз-джаз співачки Одетти Холмс. Хоча саме на саундтреку Пазоліні найбільше проколовся. Незнаю наскільки свідомий був у режисера вибір російської пісні "Ой, ты степь широкая", але на мій смак, вона не підходить взагалі для фільму про Христа. Перший раз вона прозвучала, коли Ісус перейшов через три спокуси Диявола в пустелі. Він йде після спокус полем. Там звучить ця мелодія, яку виконує Кубанський хор. Ісус бачить людей і говорить: “Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне”. Далі йде сцена покликання Апостолів. Другий раз ця пісня звучить, коли Ісуса Христа знімають з хреста. До чого тут взагалі музика Кубанського хору, я таки не зрозумів?

Режисера здивувало те, що в Італії серед людей багато хто не читає Євангеліє. Пазоліні дійшов до такого висновку, опитавши всіх знайомих. Лише двоє або троє відповіли, що читали. Сподіваюсь, що вас цей фільм спонукає до читання Євангельського тексту.