Під час навчання в Українському Католицькому Університеті (УКУ) на богословському факультеті, ми мали гарну традицію – навіть взимку віталися “Христос Воскрес” і відповідали “Воістину Воскрес”.

Робили це ми невипадково, бо Воскресіння Христа є центром християнського життя. Христос перевів нас від смерті до життя. А чи пішли ми за Ним?

З мамою я ходив на Службу Божу лише раз або двічі на рік. Але разом з тим помічав, що таке відношення до Церкви ніяк не впливає на реальне життя.

Пізніше я дізнався основні правди віри у баптистів на біблійних групах і моє перше знайомство зі Святим Письмом та його глибинами відбулося на літньому таборі серед Карпат. Так я дізнався про “народження згори” (Ів. 3:1-21).

Під час одного з таких відпочинкових таборів приїхав баптиський єпископ. Він розповідав, що є така гвинтівка М16, якою ефективно вбивають людей. А є Івана 3:16, де сказано, що “Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне”. 3:16 є потужніше за М16. Бо прийнявши Христа людина змінюється та стає іншою.

Але я не став баптистом і пізніше не увійшов до жодної протестантської конфесії, більше того, вступив до УКУ на філософсько-богословський факультет і там детально мав змогу простудіювати основні правди віри.

В університеті до християнства я прийшов двома шляхами. З одного боку для мене був важливий кожен раціональний аргумент на користь віри і дуже добре, що під час навчання нам давали змогу на лекціях поставити під сумнів навіть святі речі. Такі науки, як історія філософії, метафізика, теодіцея, філософська етика, епістемологія і т. д сформували мою віру.

До УКУ я не міг простояти навіть Служби Божої в Церкві. І також були ломки, коли в універі почав ходити на Літургію. Зараз мені і далі на ній непросто стояти, але я від цього отримую радість. На моє життя також вплинула щира віра друзів Максима Семенова та Іллі Онопрієнка. З Іллею я спілкувався менше ніж з Максимом, а тому краще розкажу про Макса. Він виходив поза всякі рамки звичного мені образу християнина. Йому вдавалося нас постійно підбадьорювати. Крім нього я незнав жодної людини, яка мріяла стати екзорцистом, їхати проповідувати Христа на місії. Він випрошував у Бога різні дари, які дивували і навіть випросив дар юродивства. Ось така людина, яка приносила багато радості пішла від нас. Ми називаємо його Святий Семен. Своєю святістю за життя він нас благословив.

Саме Максим Семенов придумав традицію вітатися протягом року “Христос Воскрес”. Цей простий жарт дав нам зрозуміти, що насправді не воно є банальним, а наше життя, коли ми так не живемо – не живемо християнським життям.