Гарнізонний храм Львова відкриває свої фрески
"Це найбільший міжнародний реставраційний проект України! 7 років кропіткої праці 20-ти українських та польських реставраторів під керівництвом доктора Павла Болінського. 38 тон риштувань – 3390 м3, витрачено понад 20 млн. гривень", — повідомив на своїй фейсбук-сторінці о. Тарас Михальчук, настоятель храму.
6 грудня виповниться 10 років, як у 2011 р. колишній єзуїтський костел в центрі Львова — після декількох десятиліть функціонування як склад книжок, газет — знову почав виконувати свою первісну функцію: служіння Богу. Тоді ж виникла потреба реставрації фресок, дерев'яних та металевих елементів барокового убранства храму. І вже 2012 року розпочалися дослідження стану фресок, моніторинг вологості під склепінням, хімічних нашарувань тощо. А у липні 2015 року стартували перші реставраційні роботи над фресками, які загалом займають площу близько 1300 кв. метрів. Спочатку були відреставровані розписи над вівтарною частиною, які вже зараз можна бачити.
Всі роботи здійснювала польсько-українська група спеціалістів на чолі з професором Краківської академії мистецтв Павелом Болінським. На місці процес реставрації курувала викладачка Львівської національної академії мистецтв Леся Гануляк.
За словами настоятеля храму о. Тараса Михальчука, те, що побачать парафіяни чи туристи, лише невелика частина всіх робіт, які були проведені за ці роки.
"Велика частина фресок збереглася, а їх очищення і консервація дали змогу зрозуміти, що це автентичне малярство Франциска Екштайна. Для самих реставраторів це було фантастичне пережиття, коли вони зрозуміли, що мають перед собою автентичні розписи", — розповів РІСУ о. Тарас.
Окремі сегменти розписів були повністю втрачені. І потрібно було по архівних документах шукати, що саме там було зображено. Такі архівні світлини зберігаються у Краківській бібліотеці.
За словами священника, від початку ремонтних робіт був виклик: як укріпити склепіння. Зокрема, частина на межі над святилищем і основною частиною храму була пробита авіаційним снарядом під час Другої світової війни, там була встановлена бетонна латка, яка містила наскрізні металеві скоби. І це все потрібно було спочатку заховати, нанести тиньк, близький до первісного, а тоді вже відновлювати рисунок, який там був.
Загалом склепіння було суцільно потріскане, у щілинах були відкладення солей, все продувалося. Тому ще до реставрації фресок потрібно було ці солі забрати, щілини заробити, щоби не було протікань.
Найбільше потерпав дах у тому місці, де склепіння межує з головним фасадом, куди залізти було неможливо без зовнішніх риштувань. Але з 2020 року триває ще й реставрація фасаду, тому і там всі цілини буде зароблено. За словами о. Тараса, до кінця того року реставрація фасаду на 90-95% буде завершена.
На думку о. Тараса, у Львові важко знайти так понівечені старовинні фрески. "Храм страждав від того, що після війни багато років не було частини даху і відбувалися постійні затікання. Майже 20 років був тимчасовий дах, який тільки ситуативно захищав від погодніх умов саме склепіння. Тому воно зазнало дуже серйозних руйнувань. І те, що багато з фресок збереглося, — це чудо", — вважає священник. Найбільше постійними затіканнями були пошкоджені фрески на краях стелі, де стікала по опуклому склепінню вода.
І ще під час Першої світової війни і Польсько-української війни 1918-1919 рр. храм зазнав пошкоджень. Зокрема, у 1919 р. сюди потрапив снаряд і частину покриття та розписів було пошкоджено. Їх було відновлено під час попередньої реставрації у 1930-х роках, а пошкоджене місце було позначене на згадку.
Але на цьому реставрація храму не завершиться, на черзі стіни та інші елементи храму.
"У нас є такий план, щоби у 2022 р. розпочати по всій висоті реставрацію святилища. Це означає, що воно буде повністю у риштуваннях. А на ньому ми плануємо зробити 3D-зображення вівтаря і так там будемо молитися", — поділився настоятель храму.
"Ми усі стали учасниками ще однієї історичної події у житті нашого міста. Усе на славу Божу!", — радіє о. Тарас Михальчук.
Нагадаємо, Гарнізонний храм свв. апп. Петра і Павла був заснований 31 липня 1610 р. (тоді було закладено та освячено наріжний камінь) як єзуїтський костел. Храм був відкритий офіційно 9 вересня 1630 р., коли до нього були внесені Святі Дари та головні святині – скульптуру Христа Розп’ятого та ікони Матері Божої Утішительки і св. Станіслава Костки. Повноцінно роботи були завершені аж у 60-их рр. XVII ст. Тим же часом датуються й перші малярські оздоби, авторства Матвія Климковича та будівництво першого органу.
У 1655 р., під час облоги Львова козацько-московським військом, на вежу храму міський гарнізон підняв гармату. З неї, як свідчать джерела, поцілили у склад боєприпасів московського війська.
У 1734 р. сталася пожежа, під час якої храм сильно постраждав. Відтак було запрошено майстра Франциска і його сина Себастьяна Екштайнів до створення нових розписів храму, що і тривало у 1738-1740 рр.
15 травня 1771 р. на внутрішній вежі Єзуїтської фіртки поруч з храмом було відкрито першу астрономічну обсерваторію на українських землях, яка водночас стала й однією з найстаріших у світі.
У 1939 р. під час бомбардувань Львова один з снарядів протаранив дах храму. Однак, набагато більшою була шкода від пожежі, яка перекинулась від будинку Головного державного фінансового управління, який постраждав найбільше. У вогні згорів дах костелу, який повноцінно відновили лише в 1959 р. під час реставрації, якою керував Ігор Старосольський. Протягом Другої світової війни незважаючи на пошкодження, у храмі ще служились Меси, які відправляли єзуїти. Духовне життя храму де-факто перервалось 4 червня 1946 р., коли під тиском радянської влади останні монахи залишили свою обитель. Крім особистих речей та церковного начиння, з собою до Польщі члени Товариства Ісуса забрали дві ікони Богородиці (Утішительки та Страждальної), ікону св. Станіслава Костки та мощі св. Бенедикта. Сам храм було закрито і за деякий час перетворено на книгосховище бібліотеки ім. Василя Стефаника. Сумарно, в храмі до 2011 р. знаходилось близько 2,5 млн. книжок різного часу видання, мови та характеру.
