Блог Юрія Вавринюка_image

Блог Юрія Вавринюка

Поет, публіцист, редактор журналу "Благовісник"

Горбачов: посланець Бога чи сатани?

31 серпня, 20:23
Папа Іван Павло ІІ та Михайло Горбачов на зустрічі у Ватикані в 1989 році - фото 1
Папа Іван Павло ІІ та Михайло Горбачов на зустрічі у Ватикані в 1989 році
Джерело: Vaticannews
У передостанній день тривожного літа 2022 помер Михайло Горбачов. Людина, яка змінила не лише одну шосту суші, але й, без перебільшення, цілий світ. Постать суперечлива і, разом з тим, варта поваги та захоплення.

У передостанній день тривожного літа 2022 помер Михайло Горбачов. Людина, яка змінила не лише одну шосту суші, але й, без перебільшення, цілий світ. Постать суперечлива і, разом з тим, варта поваги та захоплення.

Одні не простили і не можуть простити йому розвал Радянського Союзу. Інші — дякують за це. Хтось вважав його агентом диявола з диявольською ж міткою на голові. Хтось — інструментом Бога в процесі розвалу атеїстичної системи.

У зв’язку зі смертю в Україні витягують на білий світ скелети із шафи, висловлювання Михайла Сергійовича щодо Криму. Цитують хоча б оте відоме інтерв’ю Комсомольской правде у 2014 році:

«Я сказал: одобряю (присоединение Крыма, - ред.), потому что народ, крымчане, высказались почти единодушно за. И проголосовали. Я не ожидал даже, что так вот уже созрело. А международное право? Когда шел распад СССР, где было международное право? Выходит, Запад доверял нам? Хорошо. Пусть тогда и дальше не вмешивается. Я защищаю истину. А истина в этом случае состоит в том, что от России нельзя отрывать Крым. Это ее детище. Мы же не воссоздаем СССР. Не удастся. Да и не надо».

Звернув увагу на коментарі. Усі вони відверто негативні, злі та іноді й нецензурні. Попри тисячі інших висловлювань та справ політика, акцент робиться здебільшого на його ставленні до Криму та України. Я частково розумію авторів. Бо, перебуваючи в атмосфері страшної війна, такі слова сприймаються зовсім по-іншому.

Так хто ж він, знаменитий Горбі, посланець Бога чи сатани? Мудрий реформатор, чи російський шовініст, комуніст чи демократ? На чиїй стороні він був: Бога, чи диявола?

Проблема в тому, що нам часто хочеться відповідей у стилі: чорне/біле. Але в житті так не буває. Особливо у політиці. І намалювати портрет Горбачова лише одними фарбами не вдасться. Бо ця постать надто багатогранна, неординарна та неоднозначна. Він дійсно був генієм. Харизматичною фігурою. Йому вдалося зробити те, що, в принципі, неможливо було зробити.

На мою думку, однією з його головних якостей були чесність та нелукавість. Я найбільше поважаю його саме за це.

Він був ідейним комуністом, прихильником великої комуністичної імперії. І, власне, таким залишився й після розпаду Радянського Союзу. Чи планував він його розвал? Навряд чи. Він почав Перебудову, щиро вірячи, що стару, громіздку систему радянщини можна перебудувати, вдихнути у неї нове життя. Але коли вона почала розвалюватися сама по собі, він, як мудрий політик і як чесна та безкомпромісна людина зрозумів: немає сенсу підпирати кілками підгнившу будівлю. Хоча були спроби втрутитися, стримати процес. Згадаймо хоча б вільнюський розстріл і танки у центрі міста, яким його досі дорікають. Але це була типова реакція типового партійного чиновника. І Горбачов вчасно зрозумів, що робити чергову Прагу чи Афганістан не варто.

Він зустрічався з лідерами демократичного заходу як рівний. Але в душі залишався комуністом зі щирою вірою в ідеали вчення. Він не лукавив, не пристосовувався, не «міняв шапку».

Він був атеїстом. І залишався ним до смерті. Він прихильно ставився до віруючих та церковних лідерів, зустрічався з ними, брав участь у формуванні нових державно-церковних стосунків. Він сідав за один стіл з представниками релігійного світу, уважно вислуховував їх віддавав належну пошану, прислухався до їхньої думки. Але ніколи напоказ не виставляв релігійність чи віру, якої у нього не було. Він казав «Сам я до церкви не ходжу. І вважаю святенництвом, коли люди стоять зі свічками напоказ. Перед телекамерами».

І за це він мені подобається.

Наші люди, від яких тримали у секреті подробиці особистого життя партійних босів, були шоковані стосунками Михайла Сергійовича з дружиною. Судячи з усього, це справді було велике кохання та справжні почуття. І возив він Раїсу Максимівну не заради етикету чи напоказ. Він щиро любив її і ставився як до рівної.

І нарешті, незважаючи на його комуністичні погляди та атеїзм, він, без перебільшення таки був інструментом в руках Божих, зруйнувавши таку, здавалося б, міцну імперію. І зробив це майже без кровопролиття, і, наскільки це було можливо, цивілізовано.

 

А Крим… Знаєте, навіть у своєму ставленні до захоплення Криму, Горбачов мені подобається. Він не став викручуватися дипломатично-туманними фразами, корчити з себе демократа чи підтримувати чиюсь думку. Він чесно сказав те, у що вірив. Така позиція не принесла йому честі, особливо серед українців. Хоча я переконаний, що якби він був при владі, саме таким шляхом захоплення Криму він би не скористався. Бо був зачесний для цього.

 

У кожної людини є свої плюси та мінуси. Є якісь промахи, у вчинках чи словах. Немає чорно-білих картин та біографій. І було б помилкою судити людину лише на основі якихось окремих негативних вчинків. Для мене Михайло Сергійович залишиться справжнім героєм свого часу, чесним політиком та чесною перед собою та суспільством людиною. Людиною, яку, незважаючи на його атеїзм, Бог використав щоб зруйнувати комуністичну диктатуру. Постать, якій належало увійти в історію боротьби добра і зла, світла й темряви.

 

Правда, ця радянська гідра відродилася і намагається знову підняти голову.

 

І ось тут на сцену вийшла Україна. Україна, яка три десятиліття тому народилася, як би це не було парадоксально, завдяки Горбачову…

 

Але це вже інша історія. Історія, яка ще пишеться…

Останні новини

Вчора