Хайтарма – це народний кримськотатарський танець, надзвичайно ніжний і радісний, його назва означає «повернення». Проте режисер Ахтем Сеїтаблаєв під цією назвою зняв фільм про вихід  – масову депортацію кримських татар з Криму в травні 1944 року. Підставою для депортації стало звинувачення у колабораціонізмі  з німцями під час Другої світової війни. За один день, навіть радше за кілька годин, 18 травня було депортовано близько 200 тисяч осіб. На свої рідні землі кримські татари змогли повернутися лише після 1989 року.

Це сухі факти, але фільм Ахтема Сеїтаблаєва – це неймовірна концентрація символів, відчуттів, почуттів, образів і знаків. Головний герой Амет-хан Султан, якого зіграв сам режисер – військовий льотчик, Герой Радянського Союзу, приїжджає на три дні відпустки до батьків в Алупку і разом з ним ми проживаємо радість повернення, святкування перемоги життя над смертю,  біль вигнання і відчай неповернення. Переказувати сюжет – невдячна справа. Трейлер дає передсмак самого фільму. Фільм поетичний, красивий, сповнений болю і туги.

Ми звикли обережно ставитися до українських фільмів на історичну тему – у них часто надто багато однозначних трактувань, ура-патріотизму, пафосу і відчуття награності. Цього всього немає в «Хайтармі». У ньому відчувається сила і біль всіх, що долучилися до його творення. У масових сценах взяли участь більше тисячі людей з усього Криму. Деякі з них самі пережили депортацію дітьми і повернулися вже дорослими. Хтось народився на чужині, але з дитинства чув про Крим і дорослим вирішив повернутися туди, де ніхто не чекає, а в домах, побудованих батьками, живуть чужі люди. Боляче собі уявляти їх депортацію, але неймовірна гордість проймає за цей маленький народ, який знайшов у собі сили повернутися і боротися за свою землю.   

У фільмі багато надзвичайно сильних сцен – емоційно, духовно. Болісних і радісних, таємничих і побутових. Польоти над горами і степом, радісна хайтарма на вулиці з нагоди повернення живого сина додому, маленький хлопчик, який розгублено роззирається навколо і прощається з своїм маленьким  світом, старенька, що бере з собою в дорогу кілька зерняток, землю і книгу, солдати, які змушені запихати в телячі вагони людей, що рятували їх від спраги у сухому Криму, колискова для переляканої дитини. І багато-багато іншого.  Проте чомусь найсильнішими  для мене стали титри. Зазвичай у них нічого цікавого. Проте, коли на екрані з’являються прізвища та імені тих тисяч людей, які долучилися до фільму як актори у масовках, у багатьох з них однакові прізвища, може це цілі родини, насправді відчуваєш все те, що хотіли сказати режисери, сценаристи, актори – це історія про реальний біль, біль народу, про який всі часто через нерозуміння забувають, історія про силу і ніжність хайтарми.

Премєра фільму відбулася у Львові 29 жовтня у рамках Тиждня кримськотатарської культури.