Блог Михайла Черенкова_image

Блог Михайла Черенкова

Християнські цінності в європейській перспективі

09.12.2013, 14:22

Відкрита лекція в ПВНЗ «МЕГУ ім. акад. С. Дем’янчука»

Наша зустріч в університеті співпала з піком суспільно-політичних дискусій щодо європейських перспектив України. Єврооптимісти сперечаються з європесимістами, але суспільний консенсус вже укладений: більша половина українців – за євроінтеграцію.

            Безумовно, університет повинен триматися на відстані від політики в її специфічному сенсі (тобто, він повинен зберігати дистанцію від держави як відчуженої форми влади, від політичних партій, ідеологій та рухів). Водночас, університет – частина громадянського суспільства, один з його фундаментів, де думка досліджує все, в тому числі та ймовірну правомірність і природність влади.

            Предметом моїх рефлексій будуть не політичні, а культурні, духовні, релігійні аспекти сучасних дискусій щодо можливої євроінтеграції України, а також можливі наслідки можливого вибору на користь Європи:

  • які виклики для українських культурних та духовних традицій несе в собі проєвропейська (або антиєвропейська) перспектива;
  • як зміняться форми християнської присутності в суспільстві в умовах постсекулярності;
  • наскільки обгрунтованою є теза про особливість «російської» духовності та духовне «загнивання» Європи;
  • яким може стати актуальним образ віри в умовах безкінечно плюралістичного суспільства?

            Тема стосунків світу пострадянського та світу європейського – невичерпна та багатогранна. Давно, щоправда, з перемінним успіхом, точаться суперечки  щодо політичного вектору розвитку та його примарного наслідку. Лише нещодавно до дискусії приєдналися економісти, які ретельно підраховують плюси та мінуси можливого здійсненого вибору. Та найпалкіші баталії сьогодні точаться навколо цінностей та традицій.

            Знаково, що усі цінності перемішуються в дивній суміші: кричать про захист «православної віри», - а насправді захищають радянську спадщину, базовану  на корупції, тіньових схемах, популізмі, криміналі, сервілізмі, колективізмі тощо.

            У цих суперечках  найбільш активними захисниками «наших» «духовних» традицій виступили… комуністи. Уточнимо – «православні комуністи». Але й народ не відстає, захищаючи «традицію»: «Навіщо нам Європа – вкрасти не вийде, домовитися не вдасться, а жити по закону не вміємо».  

Щедро проплачена реклама «Українського вибору» попереджує нас про подорожчання, втрату робочих місць та наступ геїв. Але, насправді, це зовсім не український вибір, та й взагалі не вибір, - це лише спроба затримати нас в задушливих обіймах пострадянських «братських» республік. Завдячуючи спільній праці комуністів, християнських «традиціоналістів» та урядовій партії, українцям уявляться контрастні картинки духовного життя «у них» та «в нас»: Європа загниває, вона бездуховна та нехристиянська, - у нас же допоки ще жива віра, тому необхідно триматися осторонь від розбещених європейців.

Та чи насправді все так добре у нас? Чи так вже погано в Європі? А якщо ми й насправді настільки духовні, - то що ж не так із нашою вірою, якщо ми не можемо її конвертувати в суспільні блага, в економічне чудо, хоча б у незалежність судів та подолання корупції, хоча б в елементарну ввічливість одне до одного?

Якщо навіть погодитися з «особливою» нашою духовністю, то як ми можемо, і як ми повинні її захищати? Тут доречно порівняти дві нашумілих справи: італійська «справа Лоутсі» (сім’я Лоутсі проти присутності християнської символіки в школах) та російська «справа Pussy Riot» (держава та православна спільнота проти учасниць панк-молебню). В кожній із цих суперечок йшли бої за християнскьі цінності, але дух цих суперечок був різним. В секулярній Європі італійські суди, а потім і Європейський суд в справах людини, говорили мовою права та культури. У православній Росії говорили мовою ксенофобії. Ось як говорили італійці: «Так, розп’яття – це християнський символ, але він віддавна є частиною тепер вже секуляризованого суспільства, так що він нікого не ображає та не провокує, лише маніфестує собою нашу культурну спадщину». 

А ось так захищали свою віру «православні» росіяни: «Надо было выволочить из храма бл*д*щ за волосы и посадить всю мразь на кол, чтоб не смели издеваться над русской православной верой. …Не обижайтесь, если в следующий раз вам переломают ноги. Христиане устают быть слабыми. На месте храмовых служителей я бы раздел их до белья, обвалял в меде и пухе, обрил на лысо и выгнал на мороз под собравшиеся к тому времени телекамеры. За осквернение храма — сжечь… ПУБЛИЧНО !.. это твари. За такое вешать надо. Интересно, они завтра подохнут или сначала помучаются?» [1].

Відтак, різниця у вірі, цінностях, традиціях конкретно проявляється в способах їх захисту. А також в способах їх (цінностей) присутності. Про це добре міркує проректор Українського католицького університету Мирослав Маринович: «Ми вважаємо, що на Заході віра занепала, з жахом говоримо, що там закриваються храми, тому що для нас найважливішими залишаються зовнішні атрибути. Однак, на відміну від нас, у Західній Європі ми бачимо «інкультуроване християнство», інкультуроване в людські стосунки» [2].

Безумовно, європейська перспектива відкриває серію викликів для нашої духовності, для українських християнських традицій. Ось лише деякі з них:

-       виклик плюралізму: ми не одні, і наш авторитет не очевидний;

-       виклик толерантністю: ніхто не повинен занадто серйозно відноситися до своєї віри аж такою мірою, щоб інші відчували себе неповноцінними;

-       виклик тотального контролю на фоні безпрецендентної свободи: ніхто не збирається вмирати за свої принципи; ніхто не збирається вбивати за сповідування певних принципів; але тих, хто готовий і може – необхідно ізолювати;

-       виклик пам’яті: згадати і відновити свою традицію, аби не загубитися у великому світі;

-       виклик особистій вірі, особистій інтелектуальній мужності: вчися жити без залізної завіси, орієнтуватися самостійно, доказувати переваги своєї віри та захищати свою позицію мовою дискусій, а не з позицій сили та влади.

 

Виникає запитання: чому усе це так важливо? Чому, знаючи про ці виклики, ми повинні відважитися йти вперед?  

ü     Тому, що необхідно модернізувати країну, час пострадянського транзиту закінчився: усе, що залишилося від радянського минулого, вже використано чи розгублено.

ü     Тому, що ми не ціле, не самодостатнє ціле, - але частина європейського культурного простору, і, передусім, його стержневої, центральної традиції – християнства.

ü     Тому, що поза Європою ми будемо залишатися у сірій зоні, де владним людям можна спекулювати на традиціях, але при цьому мати повну економічну та політичну владу, використовуючи народ як рабів.

ü     Поза Європою нас очікує нове видання кріпосного права – ні судів, ні виборів, ні освіти, ні медицини, ні свободи пересування.

ü     Тому що тільки у відкритому діалозі, у вільному світі прозорих культурних зв’язків ми зможемо подолати свою культурну та наукову ізоляцію, відсталість, тупіковість. Це потребує наше Православ’я. Це потрібне нашим чиновникам. Це необхідно нашим університетам.

ü     Тому що принцип Європи – принцип співіснування, багатогранності та єдності в багатогранності. Про це говорив і наш Тарас Шевченко: «І чужому навчайтесь, і свого не цурайтесь». Принцип «і, і» - європейський, відповідає цінностям плюралізму, але в той самий час зберігає за кожним своє особливе місце та неповорну роль. Ми намагалися пояснити Росії, що хочемо бути і в Євросоюзі, і в Митному Союзі, але вони не розуміють, тим самим підтверджуючи свою несхожість.

 

Ми інтуїтивно обираємо простір свободи. Там існують ризики, але ще більше можливостей. Там є кризи, але й є досвід їхнього подолання. Там – майбутнє з його невідомістю, але минуле вже нас не втримає.

 

Виникає ще одне запитання: що буде із нашими християнськими традиціями в європейській перспективі?

Вони будуть вільно конкурувати, не посилаючись на владу, але завойовуючи авторитет.

Церква та віра стануть відкритими, а не закритими інститутами. Люди будуть знати, що християнство більше за те, що ми знаємо. Що воно різноманітне, і цю різноманітність необхідно цінувати та захищати, а не спрощувати та уніфікувати під себе, свою традицію.

Віра не буде боятися незручних, «страшних» запитань. Так, будутьсумніви, дискусіх, - але завдяки цьому людина робитиме усвідомлений вибір. Індивідуальністьне буду притлумлюватися, бо Церква складатиметься із вільних людей, усвідомлено ввібравших в себе християнську традицію, знаючих та готових продовжувати та відстоювати її за потреби.

Наші цінності перестануть бути тільки духовними, - вони будуть втілюватися або конфліктувати з соціальною, культурною,політичною, економічною реальністю. Ми житимемо у складному світі, де мало хто з нами моментально погодиться, але ця конкуренція зробить нас сильнішими.

Християнська традиція отримає шанс для обновлення та актуальності, а цінності зможуть довести свою конкурентність. Із резервації ми потрапимо у великий світ, де безліч небезпек та ще більше перспектив. І лише одне, нехай навіть і досконале, але локальне, знання культури, релігії тощо, не врятує від асиміляції.

Необхідне знання християнства з першоджерел, необхідні переконання, необхідна особиста віра, за які варто боротися, страждати і навіть померти. Ось чому нам необхідно не тільки святкувати 450-ліття Пересопницької Євангелії, але читати її, знати її, знати свою традицію із першоджерел.

Наше майбутнє не в Європі, а поруч із нею. Зараз нам необхідна ця зустріч. Не тому, що ми заходимо в чужий щасливий дім. А тому, що ми знову об’єднуємося для спільного трудоємкого та перспективного шляху. Про це говорять очільники українських церков у своєму зверненні до українського народу щодо євроінтеграції: «Зрозуміло, що сучасна об’єднана Європа має не тільки досягнення. Достатньо в ній того, що вимагає змін чи виправлень – так само, як і наш український дім. Традиційні релігійні, культурні, сімейні, моральні цінності, на яких віками базувалося життя народів Європи, - неоціненний скарб, який ми повинні цінувати, спільно оберігати, захищати та примножувати. Знаємо, що в цій справі в Європі в нас є багато однодумців, з якими ми готові об’днати зусилля» [3].

Відстоюючи європейську перспективу, свою тезу, як висновок, сформулюю все ж таки із певною відстороненністю від європейської теми: не так важливо, де ми опинимося з нашими традиціями та цінностями, як важливо те, що ми зобов’язані їх пам’ятати, зберігати вірність, бути готовими стати на захист в любому культурному просторі та любій ситуації.

Про це я писав раніше у своєму есе «Хіба з Європи диявол?» [4], про це ж говорить і протоієрей Георгій Коваленко, прес-секретар митрополита Володимира: «Мені здається, що наші політики перебільшують значення питання геополітичної інтеграції. Для церкви питання можливого підписання Угоди про асоціацію з ЄС – ні Страсна П’ятниця з її стражданнями, ні Великдень з його радощами» [5].

 

Головне – залишатися собою і не змінювати свої цінності в залежності від нестійкого політичного курсу.

 

PS

Вже після лекції стало відомо, що у цей же день, 21 листопада 2013 року, український уряд призупинив процес підготовки до підписання угоди про асоціацію з ЄС, яке планували підписати 29 листопада на Вільнюському саміті «Східного партнерства».

Волею президента Україна залишається в сірій зоні, де немає законів та контролю, прозорості та відповідальності. Дивним чином «чорний четвер» став перемогою комуністів, урядової партії та християн-традиціоналістів. Останні працювали, не покладаючи рук, намагаючись довести, що Європейський Союз – це одностатеві шлюби,ювенальна юстиція, «втрата віри», «гріховна толерантність», тощо. Щодо християнського консерватизму, то стає зрозумілою певна агресивність доказів. Якщо перші радіють, що європейські небезпеки нас поминули, а, отже, з нами буде все добре, бо наша традиція нас збереже, то іншим необхідно задуматися, чи не поверне це нас до радянського минулого.  

 

  1. Узланер Д. Дело «Пусси Райот» и особенности российского постсекуляризма // Государство. Религия. Церковь. – 2013. - №2 (31). – С. 106.
  2. Мирослав Маринович «Аутентичность восточного христианства может обогатить Западную Европу» http://risu.org.ua/ru/index/expert_thought/interview/54232/
  3. Звернення Церков і релігійних організацій до українського народу http://www.irs.in.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1281%3A1&catid=50%3Azv&Itemid=78&lang=uk
  4. Михаил Черенков. Из Европы ли дьявол? http://www.religion.in.ua/main/daycomment/23518-iz-evropy-li-dyavol.html
  5. Прот. Георгий Коваленко: Политики преувеличивают значение геополитической интеграции http://www.pravmir.ru/prot-georgij-kovalenko-politiki-preuvelichivayut-znachenie-geopoliticheskoj-integracii/